Маленька мандрівка старовинним містом на Тернопільщині (фоторепортаж)

Районний центр Бережани відкриває перед мандрівником самобутні куточки цього галицького міста.

Огляд Бережан для мене склався із двох нерівних частин, розділених відвідуванням навколишніх сіл. В першій частині, в укутаному вранішнім туманом місті, я зазняв лише одну цікаву будівлю поруч з поліклінікою, ніяк не відзначену на картах, пише автор у blog.i.ua.

Через 3 години я вертався уже в сонячне яскраве місто, ходити яким – одне задоволення. Дорога з Раю до Бережан проходить повз склозавод, який ще виглядає живим, але насправді вже мертвий, і велике кладовище, на якому трапляються старовинні надгробки.

Недалеко, серед вуличок приватного сектору, знаходиться єврейський цвинтар. Він розташовується на пагорбі, з якого відкривається вид на західну околицю Бережан.

Тими ж таки заплутаними вуличками пробираюсь на південь міста, де є дерев’яна церква.

Якщо зазвичай прогулянка приватним сектором не обіцяє нічого цікавого, то тут раз-по-раз натикаєшся на старовинні чи просто красиві будівлі.

Серед них - вілла Чайковського – не того, котрий композитор, а його однофамільця Андрія – письменника, адвоката, громадського діяча.

За будинком уже з’являється перша пам’ятка – костел Петра і Павла.

Будівництво костелу розпочалось у 1600 році, за Адама Єроніма Синявського, тогочасного володаря міста, завершено у 1620. Спочатку він був освячений іменем Різдва Діви Марії. Входив в систему оборонних споруд міста, від початкового вигляду неодноразово перебудовувався.

З кінця Великої Вітчизняної костел закрили, тут був склад і спортивна школа. Повернули його вірянам лише у 1996 році, тоді ж освятили під новим іменем.

Серед місцевих памяток - Вірменська церква, пам’ятка 1760-х років.

Униз тієї ж вулиці відкривається такий розсип архітектурних шедеврів, що важко зосередитись на чомусь одному. І ще один. Забудова настільки крута, що аж самому місту надано статус Державного історико-архітектурного заповідника.

Ну і ратуша. Знаходиться, звісно ж, на місцевій площі Ринок.

У дворику ратуші знаходяться аж чотири музеї – Богдана Лепкого, Сакрального мистецтва та історії церкви, Книги і Краєзнавчий. Краєзнавчий, напевно, найцікавіший із усіх. Хоча набір залів стандартний для таких музеїв, думаю, кожен може знайти там для себе щось цікаве.

Зокрема є експозиція, присвячена культурі та побуту лемків – однієї з етнічних груп українців, депортованих зі своїх земель в результаті операції «Вісла». Велика кількість лемків осіла в Бережанах і районі – наприклад, у селі Гутисько.

Операція «Вісла» - справжня трагедія для тисяч українців.

Кілька слів про Троїцьку церкву. Зведена в 1768 році, розширена в XIX ст. Єдиний храм на ринкових площах західної України, що дожив до наших днів. Всередині зберігається Чудотворний образ Матері Божої Римської і мощі Івана-Хрестителя. На півночі міста розкинувся широкий штучно утворений Бережанський став з красивими видами і шумним птаством.

Недалеко ставу знаходиться колишній монастир бернардинів, що веде свою історію з 1683 року, але потрапити всередину поки що нереально. Ще з радянських часів приміщення займала колонія, зараз вона уже не функціонує і все тут начебто нічиє, але дріт так само колючий, громіздкі ворота зачинені, і відкриваються лише раз на тиждень, аби впустити вірян на службу.

Монастирську церкву можна подивитись хіба що здалеку – її чудово видно з деяких точок у центрі.

Ну і нарешті замок. Він був зведений у XVI-XVIII ст., за тих же Синявських. Унікальний тим, що збудували його не на пагорбі, як зазвичай, а над болотом, між двома рукавами річки Золота Липа. І я вам скажу, що це було дуже мудре рішення, бо видертись ще на одну гору того дня у мене просто не вистачило б сил.

Зараз, звісно, ніякого болота уже нема. Територія навколо твердині давно стала зоною відпочинку для містян.

Незважаючи на розташування, грамотно спроектований замок був неприступним. Військовим шляхом його брали лише раз – козаки Максима Кривоноса, але тоді їх підтримали прості жителі містечка.

За символічну плату можна не тільки пройти у двір, але і походити деякими коридорами, які знаходяться у більш-менш пристойному виді.

Костел Святої Трійці, він же – усипальниця Синявських, знаходиться у стані вічної реставрації.

Найважчим для замку було XX століття. В часи незалежності складено проект реставрації, але без грошей усе просувається дуже повільно. Поки що руйнація випереджає відновлення. Одна зі стін обвалилась у 2011 році. Дійшовши до замку, я замкнув коло, бо знаходиться він майже біля автостанції.