Мандрівник з Тернопільщини Іван Онисько та його товариш Юрій Регліс уже два місяці йдуть пішки босими з Ужгорода в Харків (фотофакт)

Зима дуже близько. Сьогодні дуже холодно! Ну дуже! Так ще не було!

- Прокинулись вранці, поснідали і вперед - сьогодні у нас особливий день, на нас чекають в с. Чорнухи. Тут народився Григорій Сковорода, і хоч це не по маршруту вишиваний_шлях, ми вирішили все ж завітати сюди. До подорожі prostoboso ми мало що знали про Григорія, можливо, як і більшість українців, щось типу: філософ-мандрівник, купюра 500 грн, байки.

14370226_962184323925848_7641058369819694364_n

Та під час подорожі нам дуже часто говорили, що ви мандруєте, як Сковорода і т.д. Мені стало цікаво я зайшов на вікіпедію. Після цього стало ще цікавіше, скачав аудіо із його біографії та творами. Дуже цікава особистість! Та й ще є багато схожого із нами: він теж був вегетаріанцем, мандрівником, як і я не їв рибу і любив грати на музичних інструментах. Талановитий співак(ну тут наші таланти трішки розбігаються) та філософ, випередив час, в якому він народився, тож нам було дуже цікаво завітати на Малу Батьківщину такої геніальної і в той же час простої людини.

14441132_962172833926997_2588445254281024259_n

І хоч ми вийшли завчасно та наша дорога не була такою легкою, як ми собі думали. Грунтова дорога закінчилась і почалась стерня. Йти по стерні не просто, а по соєвій стерні - так ще б пак! Ми думали пройдемо метрів 500 і знову потрапимо на грунтовку. Далі був ліс. Іван сказав, що по навігатору навпростець 1.5 км. Проходимо половину шляху лісом, далі було поле кукурудзи - це вже краще за ліс із акаціями.

Іван в кукурудзі почував себе дуже добре, я постійно кричав йому, щоб він мене почекав. Згадав, як у «Володарі кілець» хобіти ходили в кукурудзі і знайшли інших хобітів. Тому головне щоб нас не переплутали із крадіями кукурудзи, бо всі таки випадки у фільмах закінчуються одним сценарієм: злий фермер, рушниця, сіль замість дробу і зловмисник, який не може сидіти два тижні! Все закінчилось добре: ми знайшли дорогу, а фермер не знайшов нас. Ми прийшли в музей Сковороди в селі Чорнухи рівно в 11. Руки наші замерзли і працівники музею відпоїли нас чаєм.

Йдемо в хату Сковороди. Особливий квест - відчинити двері сільським замком. Ми так і не змогли це зробити із Іваном, хоч я і знаю принцип дії такого ключа!

Далі ми йдемо в школу, де будемо розповідати дітям про наші мандри. Нас гостинно зустрічають вчителі і заступник директора, Ніна Михайлівна, проводить для нас екскурсію по школі. Ми заходимо до 11 класу на урок хімії. Давно я не був в школі, а тут в класі є проектор, на екрані зображений якийсь відомий хімік, за столом вчителя ноутбук. Кльово, що сучасні технології впроваджуються в шкільне життя, в моє шкільне життя ми таке могли бачити лише у фільмах.

Нас представляють і ми починаємо розповідати про наші пригоди. По ходу нашої розповіді, вчителі вирішують, що це буде цікаво всім, і збирають всіх старшокласників 10-их, 11-их класів в актовому залі. Учні задають питання - ми відповідаємо. Як завжди учні соромляться - тому питання починають задавати вчителі. Добре, що є можливість поділитись своїм досвідом і надихнути людей на щось пригодницьке і цікаве! Нехай росте!

Директор школи нам бажає купу всього доброго і ми всі разом робимо колективне фото! Іван цього дня свої улюблені пісні не співав!

Далі йдемо в шкільну їдальню, де нас смачно годують і напувають гарячим чаєм. Ніна Михайлівна дала нам в дорогу купу смаколиків і переживає за наш одяг. В нас немає верхнього одягу, а нині вже всі ходять в теплих осінніх куртках, а дехто й в зимовому одязі. Я знаю, що нам ще залишилось всього 20-25 днів, тому думаю, що ми протримаємось так. А от Іван розглядає варіанти із якимись жупанами, за умови, що вони будуть виглядати автентично, в рамках концепції #prostoboso. Ніна Михайлівна пропонує звернутись у відділ культури і підшукати там для нас щось в такому стилі та зрештою, ми йдемо - бо то довго чекати і невідомо, що там є. Я вже собі уявляю концертні жупани і босі ноги - це виглядало б в селах, по яким ми крокуємо, приголомшливо! Дякуємо Чорнухи, за гостинність і турботу!

Прощаємось і йдемо вперед! Олег, який організовував нам зустріч в с. Чорнухи, подзвонив голові с. Загребелля і той вписав нас в с. Городище, де є літній табір.

Приходимо в с. Городище. Попри швидку ходу, все ще холодно. Питаємо зустрічну жінку де тут літній табір. Вони дивиться на нас, потім на наші ноги, знову на нас і каже: - Влітку треба приходити, він літній! Так ми й влітку вийшли, 8 липня, просто довго йдемо!

Сьогодні перший день в рамках #prostoboso , коли весь день і я і Іван використовували спідній одяг. З ранку і до вечора. Весь день мої «Long John's» зі мною і сумніваюсь, що я з ними сьогодні розпрощаюсь.

Охоронець Віталій показує нам, де ми спатимемо. Колись тут була школа, а тепер літній табір, місцеві діти навчаються в сусідньому селі. Також голова передав для нас цілу коробку їжі. Я попереджав, що ми не їмо м’яса, тому бачу в коробці рибні консерви. Знову фієста для Івана!

Іван заліз під ковдру. Я додав ще одну. Потім ще одну. Хочу їсти. Іван сказав, що встане із ліжка - коли нагріється. Дві години він відігрівався, я встиг написати декілька постів.

Охоронець Віталій приніс нам чай. Я попросив принести ще ковдр, тепер їх у нас 10 - 5 в мене і 5 у Івана. Надіюсь вистачить.

Ми смачно повечеряли, попили чаю і знову під ковдру. Іван намастив свої ноги «спасательом». Вже декілька днів підряд ми йдемо дуже швидко і тільки асфальтом, тому наші стопи стираються швидше ніж відновлюються. Дуже холодно і на цей тиждень передають дощі. До Харкова залишається десь 20-23 дні (близько 400 км). Думаю найцікавіші випробування розпочнуться скоро, але зараз я маю 5 ковдр і це таки діє! Залишайся із нами і все буде #prostoboso, повідомляють мандрівники на своїй сторінці у Фейсбук.

 
ФотофактТернопільщинамандрівникиСковородахолод