Марічка Юрчак: «Писати про несправедливість – цікаво»
Есе про несправедливість написала тернополянка Марічка Юрчак. Твір надіслала на міжнародний конкурс есе для молоді з пострадянських країн, який організовує проект InLibery. Втретє її робота – у фіналі. Конкурс щорічний, змінюють лише тему. Фіналістів запрошують на Літню школу у Грузію на базі Вільного університету Тбілісі. Переможців чекають грошові винагороди. У 2014 році Марічка уже виборола першу премію. Вона – аспірант ТНПУ ім. В. Гнатюка, журналіст Інтернет-газети «Тернопільська липа». Каже, що писати про несправедливість – цікаво. Це те, що близьке кожному, повідомляє Про.те.
– Це філософське, соціальне, етико-правове поняття. Це побутова річ, це те, що зачіпає за живе. І водночас – це виклик, це загадка, це відповідь самому собі.
– Що таке – несправедливість? Як ти її розумієш?
– Конкурс передбачав написання есе, а есе – це літературний жанр, свого роду твір-роздум, який не передбачає точної та остаточної відповіді. Есе – це політ думки, текст, в якому автор намагається розтлумачити питання самому собі. Я писала про те, що поняття несправедливості змінює своє значення у часі, це суб’єктивна категорія, і водночас – неминуча та невід’ємна, без якої історія як розвиток подій взагалі неможлива.
– Вважаєш, що історична об’єктивність можлива?
– Організатори запропонували три «підтеми»– економічний, соціальний та історичний. Я не можу сказати, що історична несправедливість мені близька, бо з нею не взаємодію, але як історик за освітою, маю яке-не-яке розуміння предмету. Відтак зупинилася на історичній несправедливості, але скажу, що вона не є тотожна історичній необ’єктивності.
Зараз (і вже більш ніж півстоліття – від «Школи Анналів», вочевидячки) в історичній науці говорити про історичну об’єктивність – моветон. Цей принцип замінили менш претензійним «неупередженість», «незаангажованість». Це в часи позитивізму вважалося, що можна викрити історію «як вона є». Але на практиці виявляється, що на кожен факт можна знайти контрфакт. І не треба плутати історію як науку та історію як навчальну дисципліну. В них різні цілі.
– Яка історична несправедливість тебе болить більш за все? Чому?
– Ніяка не «болить», бідкатися через історичну несправедливість безглуздо. Як писав Альберт Камю, з несправедливістю або співпрацюють, або борються.
– Кому невигідна історична справедливість?
– Вигідна державцям, властителям, політикам. Історична несправедливість, несправедливість взагалі, є більшою мірою у сфері емоційного, аніж раціонального (у мозку за це почуття відповідає мигдалевидне тіло, яке також відповідає за почуття страху та гніву). А на емоціях легко маніпулювати масами.
– Чи часто тобі доводилося сперечатися на історичні теми?
– Не часто, я уникаю суперечок. Більше люблю обмін думками. Хоча у суперечці народжується істина, здебільшого, суперечки є безплідними. Учасники намагаються не зрозуміти, а переконати одне одного. До того ж – довести не істинність своїх тверджень, а власну зверхність.
– Яка найбільша несправедливість в історії України?
– Краще над цим не замислюватися, а йти, жити далі.
– Як розумієш справедливість у житті людей? У простих ситуаціях, щодня, в побуті, на роботі, навчанні…
– Справедливість – це абстрактна категорія, на практиці вона не діє. Торжество справедливості зазвичай – бенкет під час чуми, Піррова перемога. Неможливо виправити несправедливість не витворивши нової несправедливості.
– Справедливості нині замало? Чому?
– Люди схильні ідеалізувати минулі часи, і драматизувати час, у який живуть самі. Насправді я думаю, що сучасний світ дає більше можливостей згладити нерівності (адже нерівність – майнова, соціальна тощо – теж несправедливість).
Усі люди різні, в першу чергу за фізичними якостями. Виправити це дуже складно, а деколи і неможливо, непотрібно, безглуздо. Несправедливо, що хтось народжується здоровим і сильним, а інший – з вадами. Несправедливо, що хтось народжується в Австралії (одна з країн із найвищим індексом щастя), а хтось – в Україні. Але зараз є більше можливості для лікування і компенсації дефектів, наприклад, чи для подорожей та зміни місця проживання, ніж тих же 100 років тому.
Якби всі були рівними, світ би втратив своє багатство і розмаїття.
– У твоєму житті багато несправедливості?
– Стараюся не думати про це.
– Де найбільше бачиш несправедливості в житті інших людей? Чи вже звиклося і не зважаєш?
– Життя несправедливе за замовчуванням. Нарікати на несправедливість у житті – це як нарікати, що вода – мокра. Я не виправдовую тих, хто чинить несправедливо, примножуючи несправедливість, але маю розуміння, що вся історія як перебіг подій – це історія несправедливості (війни, феодальні чвари, політичні інтриги…). Несправедливість – мастило для маховика історії та її жорен.
– Чому люди звикають до несправедливості?
– Ми сприймаємо несправедливість тільки зі знаком мінус. Але є несправедливість, коли ми отримуємо більше, ніж того заслуговуємо: винагороду, похвалу, допомогу, ставлення… Цієї «несправедливості» ми не помічаємо і звикаємо до неї значно легше.
– Якщо особисто тебе у чомусь несправедливо звинувачували, обмовляли, інтерпретували щось, як реагувала і як це сприймала?
– Здається, таких викличних випадків не було, але всі ми більшою чи меншою мірою є жертвою нерозуміння, заздрості зі сторони інших – саме це народжує плітки, нездоровий інтерес тощо. Реагувати спокійно, особливо, якщо вдається розгадати мотиви таких дій.
– З несправедливістю можна миритися? У яких випадках варто, а в яких – ні?
– Здебільшого дуже мудро змиритися з несправедливістю. Якщо ми говоримо про історичну несправедливість, то це не стосується тільки повернення чесного імені людини, визнання її заслуг.
– Несправедливість можна подолати?
– Ні, не можна. Але варто не чинити нової несправедливості, якщо це можливо.