Збараж - свідок героїзму нашого народу і тяжкої його долі. Це земля, густо зрошена кровю наших прадідів.
Своєю історією Збараж заробив велику сучасну славу, яку він має і яка зростатиме!!!
На мальовничій Волинсько-Подільській височині, серед зелених Медоборів, по ярах, горбках і видолинах розкинулося старе українське місто Збараж, районний центр Тернопільської області. Місто, з 14 тисячним населенням, займає площу 704 га., розташоване за 17 км від обласного центру на перетині магістральних автошляхів Чернівці - Брест, Івано-Франківськ - Хмельницький, Чернівці - Львів. Збараж входить в локальну систему розселення міста Тернополя,поштовий індекс 47300—47304, телефонний код +380 3550, координати: широта - 49°40′ , довгота - 25° 47', пише zbarazh.
Цікаво знати: На Україні окрім нашого міста таку ж назву має і село Збараж, яке знаходиться в Козятинському районі, Вінницької області.Перша літописна згадка про Збараж як укріплене городище Галицької землі, що розкинулося на мальовничій Подільській височині, на обох берегах річки Гнізна, належить до X ст. Згадується про нього у хроніці польського автора Прокоша.Про старий руський замок є відомості і під 1211 р. в літописах. Після смерті 1205 р. галицько-волинського князя Романа Мстиславовича за ці землі велася міжусобна боротьба, скориставшись якою угорський король Андрій II і польський князь Лєшек Білий уклали договір про поділ Галицької землі та Волині. Збараж захопив Лєшек, але після вигнання 1219 р. угорців з Галича, він не зміг утримати в руках волинської землі.Щодо походження назви міста єдиної думки немає. Одні дослідники стверджують, що слово “Збараж” походить від слова “збір , аргументуючи, що тут руські князі збирали своїх воїнів, йдучи на рать. Тому автор “Повісті врємєнних лет” називає його “Збираж”. Інші думають, що назва “Збараж” походить від праслов’янського слова “бара” — заболочена місцевість. Перша згадка про Збараж з кінця XIV ст. розповідає про литовського князя Корибутовича, онука Ольгерда, який вибрав для поселення два міста в Галичині — Збараж і Вишнівець. У 1430 р. Збараж захопили прихильники литовського князя Свидригайла.А з 1434 р. місто стає столицею удільного князівства Василія Несвіцького, рід якого походить з Несвіча біля Луцька. Щоправда, в одному з актів за 1461 р. князь чомусь названий Несвізським, що вказує на його можливе походження з білоруського Несвіжа і родинну належність до туровопінських Рюриковичів.Збараж не був заснований князями Збаразькими і не від них походить його назва. Вони, ставши власниками міста, прийняли назву і титул князів Збаразьких.Їх родовою емблемою тоді було зображення Святого Юрія у вигляді вершника, що нищить списом змія. Очевидно, тоді ж ця відзнака стала гербом міста Збараж.Син князя Семена Васильовича — Андрій, одружившись з Анною Гербуртівною, залишив п’ять синів, з яких Юрій володів 1570 р. четвертою частиною Збаража. Другий син Стефан, вітебський воєвода, одружений вдруге з княгинею Мстиславською та втретє з Доротою Фірлеївною, 1555 р. заснував замок і місто Сураж. Третій син Микола (помер у 1574 р.,) був кременецьким старостою, одружений з Ганною Дешпотівною, вдовою Андрія Сангушка. Його син Януш (помер у 1608 р.) залишив від шлюбу з Анною Четвертинською двох синів Єжи й Христофора. молодший Христофор Збаразький (помер у 1627 p.), крем’янецькии староста й коронний конюший, улюблений учень видатного вченого Галілео Галілея, відомий завдяки своїй успішній дипломатичній місії у Стамбулі 1622-1623 pp. та оспіваний тогочасним польським поетом Самуїлом Твардовським, автором поеми про польсько-козацькі війни XVII ст. Перебуваючи у 1612 р. у Венеції, Христофор познайомився з видатним теоретиком і практиком італійської військової архітектури того часу Вінченцо Скамоцці (1552—16161 pp.). Ймовірно у цьому ж році і замовив йому проект Збаразького замку, будівництво якого розпочалося пізніше, приблизно 1620 р. і тривало майже 8 років. Роботи проводив фламандський інженер Генріх ван Пеене, а фортефікатором працював італієць Андреа дель Аква.Старший — Єжи Збаразький, краківський каштелян, укріпив замок, заснував у місті монастир Бернардинів і костьол Св. Юрія.Після смерті князя Єжи Збаразького у 1631 p., який помер на банкеті на честь закінчення будівництва Збаразького замку, місто потрапило до його близьких родичів Вишневецьких герба “Корибут”. Племінник князів Збаразьких Януш Вишневенький, а потім його син Дмитро Вишневенький (помер у 1682 р.) укріпили замок.
Після програної битви під Пилявцями поляків охопив такий жах, що вони без жодного пострілу покинули замок. Через рік Б.Хмельницький знову обложив замок у Збаражі, який тоді обороняв Ієремія Вишневецький. Твердиню врятувала лише Зборівська угода.Про місто Збараж і його замок писав мандрівник Ульріх Вердум, який у 1670 і 1672 pp. перебував у цих краях: “Збараж це місто з титулом князівства, яке належить князеві Дмитрові Вишневецькому. Новий Збараж лежить на рівнині біля великого лісу, а Старий Збараж на горі, який за пів милі від нового. Це гарний замок з б’ьгого каменя, високопобудований. Новий замок на самому початку козацького бунту був спустошений, від нього не залишилось нічого, крім великих руїн, які вже здалеку б’ють в очі своєю білизною.” Внаслідок Збаразької битви 1649 р. і сильного поруйнування міста у 1653 р. Сейм прийняв ухвалу провести ревізію Збаража з метою більш конкретного визначення понесених збитків. Новий напад 1675 p., на цей раз турків під керівництвом Ібрагіма Шишмана, призвів місто до нового занепаду. Сейм 1677 р. змушений був прийняти ухвалу: “Для відновлення дідичного міста Єжи Вишневецького… звільнити його від королівського ида на 12 років”.У 1707 р. у Збаразькому замку відбулася зустріч російського царя Петра І, польського короля Августа II та українського гетьмана І.Мазепи.За доби короля Августа III у 1744 р. Збараж потрапив до рук великого коронного гетьмана Юзефа Потоцького. А після його смерті — до сина Станіслава, а далі — онука Вінцента, котрий помер 1825 р. Його вдова Гелена з роду Масальських вийшла згодом заміж за бельгійського князя Де Ліня. Збаразькими маєтками, власники яких жили у Франції, управляла довгий час дрібна шляхетська родина Соханік. Де Лінь хотіла відвідати Збараж, щоб на місці ознайомитися із станом справ, але Соханіки завжди відмовляли її від цього, лякали нездоровим кліматом, різними пошестями у місті. Нарешті, княжні Де Лінь увірвався терпець, і вона доручила управителю своїх маєтків на Буковині Тадеушу-Владиславу Нєментовському, який був нотаріусом у Кіцмані, продати Збаразький ключ. Нєментовський частину маєтків розпродав, а решту, включно зі Збаразьким замком, купив у 1893 о. сам. Проте він не довго тримав цей маєток. Саме тоді австрійська влада хотіла перетворити Збараж у кліматичну місцевість, і в зв’язку з цим доручила Нєментовському вичистити його ставки, звідки влітку вилітали хмари комарів. Не маючи коштів, він у 1904 р. продав Збаразький замок і маєток євреям братам Явецам, які володіли ними до Другої світової війни. Старший з братів — Еміль був власником 170-ти моргів поля, 240-ка моргів лісу, 2-х водяних млинів та Ивоварного заводу. Маючи заборгованість перед банком і приватними особами в сумі 170 тис. злотих, він змушений був у 1937 р. здати свій маєток в оренду місцевим купцям Шулеру та Пудлицю. З 1928 до 1934 р. Еміль Явець обирався бургомістром Збаража.
У зв’язку з 790-ою річницею Збаража міський герб зазнав деяких видозмін. Він був вписаний у розроблений УГТ декоративний картуш. На міську корону внесли напис “Збараж”, а під ним помістили дату “1211″, тобто, коли вперше місто згадується в письмових джерелах. Вершник і кінь набули одноколірності, ставши срібними. Разом з тим, сумнівною видається зміна кольору поля з блакитного на жовто-блакитний. У результаті основний елемент герба Св. Юрій-змієборець виявився покладеним через два поля, що є порушенням засад геральдики.
В наші дні у Збаpажі пpацює 7 пpомиcловиx підпpиємcтв, тpи cеpедні школи, школа-інтеpнат cанітаpного типу, юнацька дитяча cпоpтивна школа, пpофеcійно-теxнічне училище, чотиpи дитячиx cадки.