«Мій ангел не дрімав»: історія поліцейського з Тернопільщини на війні (фото)

Незамінний побратим на війні – ангел-хранитель, стверджує капітан поліції Михайло Бурий. На прикладі товариша, в підошві берця якого застрягла куля. І тоді, коли сам одного дня вийшов із позиції, а наступного її зрівняли з землею. Чоловік каже, небесний вартовий був поруч і тоді, коли Михайлові двадцять чотири доби довелося провести в трубі під трасою. Двадцять чотири на позиції, двадцять дев’ять – із виходом. Історію бійця розповіли у відділі комунікації поліції Тернопільської області.

«Там було дуже «весело», – так однією фразою описує воєнні перипетії командир взводу №1 групи реагування батальйону поліції охорони Тернопільщини Михайло Бурий.

У мирному житті Михайло – поліцейський охорони. Той, хто відповідає за безпеку інших. На війні все перевернулося: він довіряв свою безпеку лише побратимам і невидимому охоронцеві. Й після цього став гостріше відчувати ціну слова «охорона».

Службова біографія Михайла Бурого розпочалася в 2015 році зі спеціального батальйону служби патрульної міліції особливого призначення «Тернопіль». Тоді його бійці охороняли громадський порядок на Луганщині, стояли на блокпостах і що два місяці мали ротацію.

До лав поліції охорони Тернопільщини Михайло долучився у 2017-му. Коли в області сформували стрілецький батальйон, він став його бійцем серед перших.

Після кількамісячного навчання, опанування навичок тактичної медицини під орудою чеських тренерів і злагодження в Одесі бійці стрілецького поїхали на кордон Волині з Білоруссю, а відтак – у Краматорськ на Донеччині. Під час першого виходу на позицію загинув колега Михайла – він досі вважається зниклим безвісти.

Мій ангел не дрімав, – пригадує Михайло. – Одного дня я вийшов з позиції, а наступного хлопці там загинули, і бетонна «капсула» не захистила. Пішли їх відкопувати, але почалися скиди, мінометка, арта – і мусили відійти, щоб не лягти самим.

Ще один спогад як вдячність ангелу – Іванопілля. Михайло з побратимом другий день очікували в старенькій сільській хаті броньовану машину. За п’ять кілометрів від позиції почувалися у відносній безпеці. Поїли, запарили чай. Вибух пролунав раптово. Двері відчинилися в протилежний бік, а Михайла тільки присипало пилом. Щоправда, відтоді не дочуває.

Ангел, за словами бійця, супроводжував його і ще сімох бійців з Іванопілля до Костянтинівки. Відмовившись від коридору й від навушників, щоб краще чути, що й звідки летить, вони пройшли понад вісім кілометрів. Тоді їх особисто приїхав забрати командир батальйону Андрій Гожій.

У Михайла Бурого багато болючих спогадів і дев’ять нагород, серед яких відзнаки і МВС, і Національної поліції, державні й громадські, проте найбільш пам’ятний орден «Україна – Доброволець» – почесна громадська відзнака для осіб, які добровільно вступили до лав захисників України.

Утім, офіцер наголошує: найцінніше для нього – не нагороди, а те, що вдалося вистояти й повернутися. Адже коли обставини складалися так, що врятувати могла тільки мить або крок убік, спрацьовувала небесна охорона –  невидимий захист для тих, хто захищає інших, – йдеться в дописі. 

Читайте також: «Жінки — це сила»: історія захисниці з тернопільської бригади

Фото поліції Тернопільської області