Моторошну історію про денщика-ревнивця зберігає 150-річна церква на Тернопільщині, де є чотири чудотворні ікони (фото)

У храмі Казанської Ікони Божої Матері в селі Верещаки зберігаються унікальні сакральні святині

Історія церкви - історія села

- Сьогодення наше буде видаватись не таким вже й гірким, якщо перегорнути декілька давніх сторінок історії села, - розповів «ТЕРЕНу» настоятель храму у селі Верещаки Лановецького району протоієрей Володимир Петрів.

У часи кріпацтва більшість селян по 3 – 4 дні на тиждень важко працювали у пана. Та робота виснажувала, принижувала й не давала хоча б якихось засобів до існування. Здавалося б, за таких умов неважко перетворитися у бездумну, бездуховну масу. І лише християнська віра та велика природна духовність не давали нашим предкам зачерствіти душею Найбільшим матеріальним проявом людської віри є побудова храмів. У селі Верещаки побудовано церкву на честь Казанської Ікони Божої Матері у 1867 році на пожертви прихожан – стараннями місцевого священика Кроніма Галькевича. Храм дерев’яний, на кам’яному фундаменті, покритий залізом. При церкві є дзвіниця, будівництво якої було завершено 1870 року. Через п'ятнадцять років потому відновлено іконостас, а церкву та дзвіницю пофарбовано зовні олійною фарбою. Метричні книги зберігаються за 1829, 1836, 1858 та з 1885 років. Опис церковного майна є від 1864 року.

Відомо з церковних документів, що до 1866 року на території села, в самому центрі – на роздоріжжі, стояла церква, яка мала назву Свято – Покровська. Про це свідчать записи у приходській книзі Кременецького повіту. Дані про стару назву церкви зникають в книжках 1866 року, а вже наступного року бачимо нову назву – церква Ікони Казанської Божої Матері.

Її відкривали в селі на Пасху 1867 році. Майстри, котрі приїхали до Верещак запропонували збудувати муровану церкву з каменя. Оплата за роботу мала бути у вигляді старого дуба, котрий був власністю громади Майстри сказали: «Будуємо церкву і ключ віддаємо вам, а за це ви розрахуєтесь дубом». Та на жаль, громада відмовилась. На той час у власності церкви було 40 десятин поля і лісові насадження – називались попівщина. Тож побудували церкву з церковного дуба. Ось така історія, котра дійшла до нас.

Біля храму тече річечка, а вище, ближче до церкви, - святе джерело, назву якого дізнаємось від старших людей. Кажуть, що здавна називалось воно – „з- під Ангела”. Скоріш за все, йдеться про символіку, адже джерело немов би бере свої витоки з храму.

Про що розповіли церковні книги

У той час благочинним був отець Григорій Кошихович (1870 р.), а настоятелем був священник Ієракс Левицький, який похований біля церкви у 1908 році. У 1872 році служив Стефан Климишин, дядько Івана Климишина – „Крука”, курінного, коменданта повстанського табору в Антонівцях, УПА – Південь.

Цікаво, що документи 1828 року церкви Свято – Покровської парафії с. Верещаки, що проливають глибокий слід і відкривають багато цікавого про те, як і чим жили люди в Верещаках наприкінці 18-го століття. Так, з осені 1863 року по 1868 р. настоятелем є от. Ієронім Василієв Галькевич (місце поховання невідоме, а матушка Олександра похована в склепі на кладовищі). З-за отця Ієроніма була збудована нова церква в Верещаках. У 1864 році в селі Верещаки налічувалось 105 дворів, всього жителів 868 душ.

Священики не тільки вели документацію, але й впливали на загальний морально–духовний стан пастви. Проповідували про шкоду пияцтва, про наближення дітей до церкви, про пожертву матеріальну і молитовну та інше. Архіви свідчать, що у 1889 році в селі народилось 48 дітей, а померло 46 парафіян (з них 22 дитини). Бачимо, що половину з народжених помирало, - це було, на жаль типовою ситуацією того часу. Цікаво, що копії метричних книг з 1809 року знайшлися в Покровській церкві. Видно, що багато з селян були неосвіченні і за них за їхньою згодою розписувалась довірена особа.

У 1868 – 1900 роках настоятелем був отець Ієраклій Левицький, котрий служив вірою і правдою Богу і людям понад тридцять років, а дяком був Василь Юхновський (його син в 1920 – 1930 роках був псаломщиком в тому ж селі). Отець Ієраклій в 1888 році нагороджений єпископом набедреником, похований біля самої церкви на території храму. Із церковних записів відомо, що парафія в 1884 – 1885 роках здавала кошти для церковно-приходських шкіл Волинської єпархії, голодуючих чорногорців, Кременецького Духовного училища, на Червоний Хрест, окружну бібліотеку, у Кременецьке жіноче училище, церковно-приходські школи, на школу в Житомирі. Дуже цікаво, що у 1887 році парафія с. Верещаки мала свою печатку церковну. Відомий факт – житель парафії Ієремія Лонткевич у 1888 роц і закінчив Волинську Духовну семінарію, Іван Кривокульський, Пантелеймон Вербицький закінчили Кременецьке городське училище.

Отож, стараннями людей і отцями Ієронімом і Ієраклієм церква була не тільки побудова, але й жила, як єдиний могутній, монолітний, сильний організм, не даючи ніяких збоїв, - розростаючись і зміцнюючись у вірі, любові і надії в єдиного Бога.

Головні святині храму

Мало в якій церкві Тернопільщини зберігається стільки чудотворних ікон, як у храмі села Верещаки.

Серед них - Казанська Чудотворна ікона Божої Матері. Дуже багато зцілень відбулося, починаючи з 16 ст. до цього часу. Сліпі прозрівали, кульгаві випростовувалися, немічні позбавлялися хвороб. Ікона оберігала народ православний в часи лихоліть, війн. Навертала людей до віри. За переказами, на початку 20 –го століття під час дуже суворої зими на Різдво не колядували. Пройшов не один місяць після того, як кинулась пошесть холери. Люди дуже вмирали, та віра їх не покинула. Ревно молились до ікони Казанської Божої Матері, пройшли з колядою під час жнив. Пошесть відступила, а храм завжди був повний тому, що люди завжди приходили вклонитись і подякувати Матері Божій за її ласку і любов. Ікона Казанської Божої Матері відвернула біди і негаразди і стала берегинею парафії.

Ще одна святиня - Почаївська Чудотворна ікона Божої Матері. Чудеса, які відбулися від святої ікони, багаточисленні і засвідченні в монастирських книжках записами віруючих, з молитвою звертаючих про видужання від тяжких недругів, визволення з полону.

Є тут і Білівська Чудотворна ікона Божої Матері „Взыскание погибших”. Немало чудес зцілення, які творились вірою і благодаттю віруючих (зцілення біснуватих, німих, сліпих, допомоги Божої Матері під час посухи, нашесті саранчі). За період з 1862-го до 1900 року засвідчено близько 60-и чудес.

Свенська Чудотворна ікона Божої Матері, яку намалював чернець Амемпій. Таке зображення Богоматері належить до числа найперших її іконописних образів. На Русі такі ікони Божої Матері з’явились в ХІІ – ХІІІ ст.. Відомо багато зцілень від сліпоти і розслабленнях, допомагала при пожежах (в 12 ст. при ній прозрів князь Роман Бранський), різних пошестях на людей та худобу.

Зберігається у храмі і Чудотворна ікона великомученика і цілителя Пантелеймона. Почитання чудотворної ікони святого мученика Пантелеймона відоме на Русі вже з 12 ст.. Його ім’я призивається при звершені таїнства Ємосвячення, освячення води і молитві за болящого. Вони несуть не тільки видужання болящим, але і охороняють вояків від поранень.

Моторошна історія про ревнивця

Дивовижно цікава історія ікони св. Миколая. Зараз вона висить в притворі храму і кожного разу немов хоче розповісти про себе, коли люди заходять у храм. Ганна Марківна Ферштей – Кичун розповіла: „Брат баби Домки був денщиком царської армії, на жаль імені його не пам’ятаю. В пристрасті гніву, на дружину і її коханця накинувся на них і вбив, а після закінчив життя самогубством.

Але, перед смертю написав листа, що передає ікону св. Миколая до церкви. А сім’ї іменну шаблю, золоту монету № 25 з чистого золота – за досягнення успіхів в бойових діях.

Є в церкві раковиця для плащаниці Ісуса Христа зроблена з дерева місцевим майстром по дереву Федором Дідиком, сам родом з Шилів. А допомагав йому в цьому Іван Хом’як, його учень. Видно, як вміло і філігранно виконана робота. Зберігається і блюдечко, яким користуються в храмі до цих пір. На ньому напис: „Моліться за Ієракса і Олександру”. Цікава історія, котру розповів Шафарусь Дмитро Олексійович. «Знаю, що моя бабця, яку звали Полюнька (Поліна або Аполлінарія) після того, як її дочка осліпла, вирішила піти по селу – назбирати гроші і щось купити для храму. В ті часи автобусів не було, і вона пішла в Почаїв, купивши там пару металевих хоругв. На своїх раменах донесла їх до села – зараз вони обновлені (позолочені) і радують парафіян своєю красою», - записано зі слів чоловіка.

Серед церковних раритетів - відновлене Євангеліє 1780 року.

Місце вічного спочинку

На території сільського цвинтаря є старовинний склеп. Останнє поховання відбулося 1901 року. Тут можна побачити місце поховання поліцейського сотника Пантелемона Калиновського(1888р.), а також Олексія Васильовича Кірсанова, Донського козачого 8-го полка хорунжого. Є склеп дітей отця Ієракса Левицького. Велика кількість могил прикрашена різноманітними символами, вирізьбленими на камені. Це і Всевидяче Око, грона винограду, ангели, смерть, розп`ятя. Оздоблення вражають своєю різноманітністю та вишуканістю.

Але найдавніший цвинтар був у центрі села, залишки якого можна побачити недалеко від церкви. Останні поховання тут відбулися 1809 року.

Про те, як швед брав шлюб у церкві і про святі мощі

Кілька слів про день сьогоднішній храму. Його гордістю є церковна бібліотека, яка має не одну сотню раритетних видань. Зусиллями усіх парафіян вдалося відновити джерело «Від св. Ангела», що б`є цілющими краплинами з-під самої церкви, даруючи життєдайну силу оновлення усім бажаючим покуштувати її. У 1997 році в церкві брали шлюб громадянин Швеції Андрес Ернстон і місцева жителька Наталія Глуха. Молодий чоловік виявив глибоку зацікавленість до українських традицій, обрядів, до православної віри. Прийняв таїнство хрещення і став під вінець у храмі. В останні десятиліття у селі інтенсивно відроджуються народні традиції, молодь активно відвідує церкву, відновився вертеп, впроваджуються забуті місцеві обряди. Постійно парафіяни і церква виступають, як благодійна організація, допомагають хворим, які потребують матеріальної допомоги. Постійно відправляється панахида на могилі легендарного «Крука» Івана Климишина командира Кременецького куреня УПА-Південь. З року в рік біля могили великого українця збирається все більше людей. для яких не байдуже минуле свого народу.

Десять років тому у церкву було привезено частинки мощів св Афанасія Афонського. Відчуваючи особливу присутність Божу і велику його благодать неодноразово у храм прибувають люди з далеких міст і над ними проводяться особливі священнослужіння, які допомагають хворим уздоровитись. На початку 2007 року відновлено старовинну ікону Покрова Божої Матері реставратором Іваном Кузиком , а напередодні відреставрована старовинне Євангеліє, котре, разом із Чудотворними іконами є оберегом храму, - розповів настоятель храму протоієрей Володимир Петрів.

Фото автора