Михайло Года: «Я відчуваю себе громадянином світу»

Сьогодні багато молодих людей у пошуках щастя вирушають жити за кордон. «Терен» поспілкувався з поетом, учасником літературної студії «87» Михайлом Годою, який вже рік живе в Аргентині.

- Ви залишили Тернопіль і зараз живете в Аргентині, чому вирішили обрати саме цю країну? 

- Вибір країни для переїзду, насправді, зайняв мало часу. Взагалі саме рішення було дуже спонтанним. Я і раніше планував змінити країну проживання, але момент настав дуже несподівано і швидко. Чому саме Аргентина? А чому б і ні? В мене тут є знайомі, які дуже мені допомогли. Також варто сказати, що поїхав я не один, тут я зі своїм другом.

- Чи важко було адаптуватись в іншій країні, і які труднощі виникали? 

- Процес адаптації ще триває. Насправді, немає нічого важкого чи неприємного. Спершу критичним моментом було незнання іспанської мови, але зараз, коли я вже розумію та спілкуюся набагато краще, стало відповідно легше. Нова культура не стала для мене чимось настільки незвичним, щоб було важко її прийняти. Тому скажу, що загалом процес адаптації проходить доволі добре.

- Де Ви зараз працюєте? Чи важко було знайти роботу? 

- Нам з другом дуже допомогли з роботою. Майже одразу по приїзду ми мали і житло, і роботу. Починали ми з робіт на будівництві. Потім я допомагав розкроювати заготовки для одягу одому чоловіку, який займається пошиттям і продажем одягу. Зараз я працюю кухарем в ресторані вірменської кухні.

- Чи приносить Вам робота задоволення? 

- Я доволі сильно втомлююся. Працюю до пізньої ночі, а бувають випадки, що й до ранку наступного дня. В мене лише один вихідний день на тиждень. Спершу було дуже важко, але зараз я звик і майже не відчуваю жодних незручностей. Робота на кухні дуже стресова, але приносить особливе задоволення. За своє коротке життя я встиг багато де попрацювати від мерчендайзера в магазині до виконуючого обов’язки місцевого відділення банку. Мабуть, я дуже люблю різноманітність в цьому плані. Думаю, в недалекому майбутньому зміню і цю роботу.

- Як Ви розпочинаєте день в Аргентині? 

- Мій день розпочинається з душу, поки закипає вода для кави. Потім я годину займаюсь іспанською. Далі, я читаю підбірку новин з кількох агрегаторів. Решту часу, до 13:30, я займаюсь каліграфією - це моє хобі. На роботу я вирушаю о 14:00.

- Що подобається у культурі аргентинців? 

- Культура цієї країни разюче відрізняється від нашої, що природньо. Щоб все описати і передати, потрібно багато часу. В культурі цієї крани мені подобається сам процес дослідження цієї культури. Відкриття чогось нового, що настільки відрізняється від тобі звичного, дарує чудові відчуття. Ці люди живуть своє життя спокійно і неквапливо. Вони, неначе насолоджуються кожним моментом. Дуже життєрадісні та ввічливі люди. І це проявляється в усіх сферах.

Архітектура заворожує. Аргентина - дуже молода країна ( в часовому відрізку) і в архітектурі це дуже гарно проявляється, особливо в такому швидко ростучому місті, як Буенос-Айрес. Будівля місцевого Congreso - одна з найкрасивіших споруд, що я бачив.

- Які відмінності у культурі та способі життя аргентинців і тернополян? 

- Відмінностей дуже багато. Як я вже писав, аргентинці живуть дуже спокійно, ніхто нікуди не спішить, всі привітні та ввічливі. Насправді, населення тут за різноманітністю можна порівняти з Нью-Йорком, або Лондоном. При бажанні можна відшукати людину будь-якої національності і всі вони тут групуються, окрім наших. Звісно, ми воліємо жити далеко один від одного, тому українців тут знайти доволі важко, хоч нас тут багато.

В Тернополі всі ми дуже спішимо кудись по своїх справах, все дуже жваво, а в Буеносі все здається дуже тихим та розміреним, хоча масштаби міст навіть порівнювати не варто. Аргентинці звикли постійно їсти у ресторанах, тому ресторани завжди наповнені людьми, хоч кухня в них дуже одноманітна.

- У Тернополі Ви були учасником літературної студії «87», чи продовжуєте зараз писати? 

- Ох, ті роки. Це був приємний досвід. Дуже корисний в багатьох планах. В житті мені потрібно, щоб зійшлись певні події або люди, що підштовхнуть мене до чогось нового. Або якась екзистенціальна криза. Після останньої я вже доволі давно нічого не писав, і це добре. Тому всі мої твори і не мої наче. Кожен – ніби іншого авторства. Навряд чи комусь це стане цікаво, але можете почитати мої твори тут.

- Чи спілкуєтесь з представниками української діаспори в Аргентині? 

- Так. Я часто зустрічаюсь з членами асоціації "Відродження", які мені дуже допомогли, після мого переїзду в Аргентину. Переважно членами асоціації є українці, батьки яких, свого часу, емігрували в цю країну. Вони збираються кожної суботи у власному приміщенні, привозять туди своїх дітей і ті вивчають тут українську мову. Вчителькою тут, до слова, є жінка, що приїхала з мого рідного містечка. Потім діти займаються в танцювальній групі. 

- Як в Аргентині реагують на події, що зараз відбуваються в Україні? 

- Оскільки інтерес до подій в Україні вже доволі згас, то ніхто вже майже ці події не обговорює. Але коли ти кажеш, що ти з України, то всі починають розпитувати про те, як в Україні справи, яка в нас ситуація. Насправді, нікого особливо не здивуєш тим, що ти з України, бо, як я вже писав, що тут кого тільки не зустрінеш, але українця часом можна і на вулиці зустріти. 

- Чи відчуваєте ностальгію за рідним краєм? 

- Звісно, я відчуваю дещо, що можна назвати сумом за своєю країною, але я відчуваю себе громадянином світу і мені не важко адаптуватися в іншій культурі. Я не відчув і не відчуваю ніякого дискомфорту. Мені тут подобається і поки що я не маю наміру звідси їхати. Але хтозна, якою буде наступна країна.

- Що Ви побажаєте для тернополян?

-Я хочу побажати всім тернополянам, аби вони берегли своє здоров’я, бо в житті немає нічого ціннішого. Щоб зменшити негативний вплив на нього, я бажаю всім жити спокійніше і не так фатально відноситися до речей та подій. Звісно, у нас зараз дуже важкий період, але його потрібно пережити. Я бажаю вам бути толерантнішими і добрішими.

Богдан БОДЕНЧУК

Фото з відкритих мереж