На порядну жительку Тернопільщини зводять наклеп

Уже три роки триває кримінальне провадження щодо 83-річної Лариси Лисянської із Підволочиська. Місцевий мешканець Юрій Каптій звинувачує колишню секретарку виконкому селищної ради у підробці витягу із рішення на виділення земельної ділянки його рідному братові Теодору.

Подія, в якій звинувачують колишню чиновницю, сталася 45  років тому. Річ у тім, що свого часу була допущена технічна помилка при виписці витягу, яка відразу ж була виправлена. Лариса Павлівна не мала жодної зацікавленості у фабрикуванні, до того ж батько Каптія пан Яків, який надав згадану ділянку старшому сину Теодору, як депутат селищної ради був присутній на виконкомі і голосував за дане питання. Старший син згодом побудувався на тій ділянці, його діти приватизували землю. Поки жив батько та старший брат, не виникало непорозумінь, а от після їхньої смерті син Юрій, що залишився у батьківській хаті, почав воювати за землю з доньками  брата. Оскільки для розв’язання цивільних позовів чоловікові бракує аргументів, то він «схопився» за згаданий витяг і «шиє» кримінал порядній і шанованій у райцентрі Ларисі Лисянській, пише nova.

Справа Лисянської — ганьба для правоохоронних органів і суду.

Вироком Підволочиського районного суду від 15 грудня 2014-го Лариса Павлівна була визнана невинною, але 20 березня 2015-го ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області скасовано виправдальний вирок і призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції. Районний суд повернув обвинувальний акт прокурору для усунення недоліків. Провівши додаткові розслідування і прийшовши до висновку про повну невинуватість екс-чиновниці, у подальшому прокурорами було винесено п’ять постанов про закриття кримінального провадження, але за скаргами Юрія Каптія вони скасовувалися ухвалами слідчих суддів районного суду. Так, 15 грудня цього року суддя Підволочиського районного суду Галина Сидорак учергове скасувала постанову прокурора Підволочиського відділу Кременецької місцевої прокуратури від 23 листопада 2016 року про закриття кримінального провадження, і, по суті, справа зайшла у глухий кут, адже згідно з діючим КПК України такі ухвали оскарженню не підлягають.

— Справа пані Лисянської — ганьба для правоохоронних органів та суду, які не можуть або не хочуть поставити крапку у безпідставному обвинуваченні. Про підробку документа не може йти мова і це ми довели у судах, — каже захисник Лариси Лисянської Петро Касперський. — Теодором Каптієм була написана заява на отримання ділянки 700 кв.м, однак земельна комісія дозволила виділити 678 кв.м. Оскільки у протоколі рішення виконкому було скорочено записано про виділення ділянки, тому у витяг помилково внесли дані згідно із заявою, проте неточність скоро виправили — видали витяг із вказаною площею 678 кв.м. Тут немає службового злочину. Я розшукав друкарку, землевпорядника, які дали свідчення про те, що не було ніякої підробки. Фальшування документа складається з трьох складових: виготовлення, завірення і видачі, ми ж довели, що пані Лисянська не чинила цих дій: діловод друкувала витяг, голова селищної ради ставила печатку, а хто видавав на руки, — слідство так і не з’ясувало. До того ж витяг рішення виконкому — це не правовстановлюючий документ, а лише копія документа. Щодо скороченого запису рішення виконкому, то в державному  архіві за згаданий період ми знайшли не менше десяти аналогічних, так тоді писали через завантаженість, один із таких протоколів завірений державним нотаріусом.

«Звинувачує не так мене, як… покійного батька»

Через стан здоров’я Лариса Павлівна не могла бути присутньою на останньому судовому засіданні, коли розглядалася нова скарга Юрія Каптія. Днями жінка потрапила до реанімації з гіпертонією — даються взнаки переживання через судову тяганину.

— Дивує, що аж після смерті батька Юрій Каптій вирішив, що будинок брата побудований на його землі, і взявся судитись з доньками брата. Натрапив на помилковий витяг і почав звинувачувати мене у підробці документа, навіть визнав себе потерпілим, щоб ще й стягнути компенсацію. Мабуть, він не розуміє, що тоді були інші часи, ніхто би не дозволив собі фабрикування, ми відповідали за кожне слово і кожну цифру. За 14 років роботи у селищній раді я не мала жодного зауваження, люди завжди дякували мені за роботу. А позивач нині безпідставно паплюжить мене. Для нього важливо, щоб виписки були визнані фіктивними, а далі він би з ними воював у цивільних судах проти рідних. Усі розуміють, що заявник насправді виступив не так проти мене, як проти волі свого батька. Слідство і прокуратура довели мою невинуватість, під час суду прокурор наполягав на закритті провадження, переконуючи у відсутності злочину, далі справа — за судом. Однак районний суд «сліпий»: знайомі переказують мені, що справу не розглянуть справедливо, бо молода суддя, яка працює перший термін на цій посаді, не наважується прийняти самостійне рішення, до того ж, не хоче псувати собі статистику: боїться апеляційної скарги Юрія Каптія. Цій слідчій судді легше скасувати постанову прокуратури про закриття кримінального провадження стосовно мене, ніж прийняти справедливе рішення. Вона навіть не витребувала з прокуратури чотири томи кримінального провадження стосовно мене та не вивчила їх перед засіданням. А ось ухвалу після судового засідання 15 грудня про задоволення скарги Юрія Каптія суддя взагалі не оголосила у відкритому засіданні за участю сторін, а «тихенько» написала і наприкінці наступного дня передала в канцелярію прокуратури… Мені 83 роки, хтозна, скільки ще Бог дасть прожити, та, здається, мене хочуть відправити на той світ злочинницею…