Надійка Гербіш: «Для мене всюди важливі щирість, надія і світло»

Ми продовжуємо наш проект «ЛітТера». До вашої уваги інтерв’ю з письменницею, перекладачкою, журналісткою родом зі Збаража Надійкою Гербіш.

Юрій Матевощук: Ваші перші кроки у літературі: як це було і коли Ви усвідомили, що хочете бути письменницею?

Надійка Гербіш: У якомусь дуже глибокому дитинстві. Як – уже не пригадаю. Думаю, основну роль зіграло те, що в домі було завжди дуже багато цікавих книжок, і мені подобалося їх читати. Зараз у нас теж дуже багато книжок, і їх з величезним задоволенням читає моя донька. Побачимо, як це відобразиться на її виборі.

Ю.М.: Хто для Вас був прикладом (якщо був) у літературному середовищі та які книжки для Вас є найбільш вагомими?

Н.Г.: Якщо говорити про приклад як про те, що хотілося наслідувати, то таких радше не було. Завжди хотілося робити щось інакше, незвичне, «бавитися» і експериментувати. Але мене дуже надихали (і надихають) Дон Міллер, Енн Ламотт, Лора І. Вайлдер, Е. Сетон-Томпсон, з українських – Богдана і Дзвінка Матіяш, Катерина Міхаліцина, Ірина Цілик, Маріанна Кіяновська, Мар’яна Савка.

Ю.М.: На щастя чи на біду, але ситуація для українських письменників складається таким чином, що вони змушені, крім писання, займатися кількома видами діяльності, виконуючи таким чином функції «людини-оркестра». Ви дуже рано почали перекладати з англійської, зокрема, і художню літературу, і завдяки Вам українською мовою побачили світ такі книжки, як «Біографія Стіва Джобса», «Ключові рішення» авторства Джорджа Буша та ін. Скажіть, загалом досвід перекладу допомагає при написанні власних книг?

Н.Г.: У моєму випадку переклади зіграли дуже важливу роль, але не так, як то можна було б очікувати. Наприклад, життєствердні і без-бабаєві «Теплі історії до кави» я написала, перекладаючи мемуари Джорджа Буша, в такий спосіб утікаючи від сумної реальності, зображеної там: тероризму, воєн, інтриг, розширених технік допиту – це така вишукана назва для тортур, які досі дозволені в сучасному цивілізованому світі; економічних криз і всього такого. Зараз я маю перерву в перекладах, але скоро, дасть Бог, розпочну один дуже цікавий і давно вимріяний перекладацький проект. Більше наразі не розкажу – маємо домовленість із видавцем тримати то в таємниці:).

Ю.М.: Книги «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду» стали справжніми бестселерами в українському літературному просторі. Розкрийте Ваш секрет успішності та що Ви можете порадити молодим письменникам?

Н.Г.: Я не знаю секретів, які би працювали завжди і всюди. У випадку «історій» зійшлося докупи багато факторів: геть новий жанр (хоча то, мабуть, таки трохи засильне слово) позитивних текстів-ескізів (зараз на фундаменті кавових історій уже виникла ціла «тепла» серія різних авторів, яку реалізує не одне видавництво), щира, жива присутність на свого часу великій блоґовій платформі, чудовий дизайн книжки, ідея затишку, теплі, справжні, натхненні презентації в чудовій мережі книгарень «Є» і, передусім, справжнє Боже диво. Напевне, найважливіший мій «секрет» – не намагатися відшукати жодних рецептів успіху й популярності, не проводити маркетингових досліджень, не бути схожим ні на кого, а просто писати про те, що вважаєш важливим саме зараз і саме для тебе. І незалежно від результату, незалежно від популярності чи не непоміченості, продовжувати робити так і надалі, зберігаючи внутрішній стрижень і не намагаючись догодити іншим.

Ю.М.:  В мережі Ви ведете особистий блог. На вашу думку, чи потрібно кожному письменнику вдаватися до цього, привідкриваючи таким чином ширму тексту поза «фікшн» власних книг?

Н.Г.: Я не думаю, що то така письменницька необхідність. Це, звісно, добре, коли читачі можуть бачити й людину поза її текстами. Але добре й те, коли письменник вирішує поза текстами мовчати, дозволяючи їм самим говорити за себе. Ну, і за нього також.

Ю.М.:  Ви багато мандруєте і побували в багатьох місцях та містах світу. Що б Ви виокремили як найкраще та порадили відвідати читачам?

Н.Г.: Знову ж таки, тут не може бути загальних порад. У різних людей у різний період часу є потреба в різних мандрівках (далеких, близьких чи довкола-домашніх). Кожна з моїх мандрівок чогось мене вчила і була дуже важливою в певний період часу. Причини були різними – відрядження, пошук пригод, фестивалі, сімейні подорожі… Зараз, із народженням доньки, я найбільше ціную можливість подорожувати якраз усією сім’єю, разом проживаючи досвід знайомств з різними культурами. Подорожувати з дитиною – особливе задоволення. Вона відкриває геть іншу перспективу, геть інше світосприйняття, інший темп. Усе наче стає глибшим, яскравішим, зрозумілішим. Пригадую, як на вершині гори Монте-Титано ми з чоловіком захоплювалися неймовірними краєвидами й спорудами фортець Сан-Марино, а Богдана зосереджено й зачудовано розглядала стеблинки зеленої весняної трави. Якось у такі миті ще ясніше розумієш, що насправді важливе, вічне, а що минуще.

Ю.М.: Розкажіть, будь ласка, про Вашу журналістську діяльність та захоплення фотографією.

Н.Г.: Я давно відійшла від журналістики, але з фотографією працюю все більше й більше. Я проілюструвала кілька книжок (зокрема, дві власні) своїми фотографіями, зараз маю ще одну пропозицію роботи над серією книжок як, власне, фотограф-ілюстратор. То чудовий світ, зі своєю мовою і системою символів, і так хочеться вчитися, розвиватися в цьому напрямку, говорити світлинами зрозуміліше й сильніше.

Ю.М.: Ви є авторкою програми мотиваційних семінарів для підлітків «Навчіть мене мріяти» – досить важливої теми у нашому суспільстві. Наскільки важко достукатися до сердець підлітків у наш час?

Н.Г.: Підлітки дуже відкриті насправді. Вони готові слухати й чути. Найскладніше, чого вимагає робота з ними, – посвячення. Їм потрібен не разовий спікер, а людина, яка буде поруч місяць за місяцем.

Ю.М.: За останні два роки ви написали також кілька дитячих книжок. Чи особисто для Вас процес писання творів для дітей та для дорослих різниться, і, якщо так, то в чому?

Н.Г.: Для мене всюди важлива щирість, надія і світло, тож це – незмінне. З іншого боку, якщо настрій дорослої книжки визначає автор, то настрій дитячої – передусім художник. Найприємніше в роботі над дитячими книжками – отримувати малюнки, смакувати деталями, обговорювати, чекати виходу книжки разом із художницею. Для написання дитячого тексту важливо також бути максимально «присутньою», включеною у цей «дитячий світ», не нав’язувати своє світобачення, не займатися моралізаторством, і разом із тим ділитися якимись такими дуже цінними уроками. Мені подобається писати для дітей, ховати в якісь такі текстові «кишеньки» подарунки для донечки на майбутнє. Сподіваюся, вона зможе розшифрувати ці послання, впізнати важливі деталі, коли підросте. Такі деталі в текстах беруться і з нашого спілкування з дітьми друзів. Наприклад, Мишенятком-у-джинсиках я називала сина своєї подружки, Сашка. Тепер у нього є аж чотири книжки, де цей наш спільний жарт ожив і набув нового виміру. Мені здається, ці моменти наближають героїв не лише до дітей, з яких вони списані, а до всіх маленьких читачиків загалом. Наприклад, одна з улюблених книжок моєї донечки «Mad About Madaline» написана з деяких дитячих спогадів дружини автора Людвіґа Бемельманса. Там героїня настільки жива, «об’ємна», справжня й незабутня, настільки люблена (це відчувається і передається!), що думаєш, наче ти знаєш її особисто. І тому про неї хочеться читати ще і ще.

Ю.М.: Дякую Вам за відповіді. І наостанок: які Ваші творчі плани та над чим Ви зараз працюєте?

Н.Г.: Дякую Вам за розмову! Очевидно, основна моя «робота» зараз – материнство. Поки дитина маленька, світ мами крутиться довкола неї і багато в чому визначається саме її потребами й бажаннями. Зараз я навчаюся на магістратурі в Лодзі й потроху працюю над п’ятьма великими книжковими проектами. Усі вони довготривалі, тож не вимагають максимум щоденного часу. Три з них – це командна робота з абсолютно дивовижними людьми, якими я щиро захоплююся і від яких багато вчуся. Два – це книжки, які я пишу: одну дорослу – про радість, одну дитячу – про мандри.

Довідка. Надійка Гербіш народилась 12 грудня 1987 року у Збаражі Тернопільської області в сім'ї вчителів. Закінчила тернопільську класичну гімназію і гуманітарний ліцей, згодом, 2010 року, - Київський національний лінгвістичний університет. Переклала 15 книжок з англійської. Авторка 9 виданих книжок, 10-та саме готується до друку. Одразу по виході "Теплі історії до кави" стала національним бестселером, а в жовтні 2012 книжку визнали European Christian Book of the Year у Будапешті. "Теплі історії до кави" і "Теплі історії до шоколаду" потрапили до переліку "10 книжок року" (2013) і до коротких списків лідерів літа за рейтингом "Книжка року 2013". Навчається на магістратурі з Американських досліджень і мас-медіа в Лодзькому університеті. Виховує донечку Богдану.

Юрій МАТЕВОЩУК.