Nameless: «Психоделічний звук і максимальна відвертість»

Гурт Nameless — старожил на сцені Тернополя, який змінюється, але завжди тримає при собі психоделічний дух 60-х. За чверть століття активної діяльності команда пройшла творчий маршрут від панку до поп-року і від блюзу до нео-психоделії та фольку. Змінювався склад учасників — у Nameless переграло до сотні музикантів, але, як кажуть його учасники, — радість від запису гарної пісні чи катарсис щирого спілкування зі своєю публікою — ті цементуючі речі, завдяки яким займаємося улюбленою справою і далі.

41aafc5f-dcb6-4b39-a2d8-b707e4cc82b0

60fc72c5-a184-4c82-889a-87c94a6bc9a5

a84fc3f1-69e5-4fc6-bd90-a524424b980f

f5f78a6f-b426-4642-a369-a618815e9916
Тож поспілкувалася з учасниками гурту, авторами більшості пісень — Зоряном та Світланою Безкоровайними про музику, андеграунд, спільну ідею та багато іншого.  - На ваших піснях уже, певне, виросло кілька поколінь. Як це — робити щось, знаючи, що ти вже апріорі гуру для багатьох. Яку печать (відповідальності чи що інше то накладає)? - Ну, насправді, ніякими гуру ми себе не вважаємо – то ваші слова. Це, може, уявлення сторонніх про працю музиканта, ідеалізація процесу, так би мовити. Правду кажучи, ми просто отримуємо задоволення від своєї професії, від написання та виконання музики. - Попри те, що гурт змінюється, у нього є своє звучання — текстове, музичне, голосове, свій стиль, котрий вирізняє з-поміж  інших. Чи є у вас критерії “ваше-не ваше”? - Ну, звичайно, є щось, чому ми і стилістично, і філософськи, й ідейно віддані. Це – психоделічне мистецтво у всіх його проявах. Ми щиро захоплюємося молодіжною культурною революцією 60-х років минулого століття. Ті часи багато хто називає «весною людства», бо саме тоді були посаджені насіння тих форм демократії і толерантності, до яких весь світ прийшов нині. Зрештою, і популярна музика, якою ми її знаємо сьогодні, зародилася саме в 60-х. Однак, якщо згадувати 60-ті роки минулого століття в Україні, то перше, що спадає на думку, це – арешти «шістдесятників» у літературі, гоніння української культури, русифікація. Нашому гуртові цікаво, а що було б, якби Україна в тоді не була відірвана від загальносвітових тенденцій у мистецтві та музиці? Тож у своїй творчості намагаємося досягнути «теплого оксамитового звуку» психоделічних 60-х, а в текстах дотримуємося максимальної відвертості. Тобто ми не співаємо пісень про «абстрактну любов». Навіть, якщо композиція про кохання, то в ній мова йде про реально прожиті почуття. - З чого взагалі починався гурт та як би ви описали його нинішній концепт? - Починалося все ще в 1991 році з тріо «Соняшник/Sunflower», а потім з часом з’явились і нові люди, і нова назва. В різні часи в Nameless переграло до сотні музикантів, багато хто з них зробив успішну кар’єру і не лише в музиці. Світлої пам’яті Ігор Пелих, наприклад, став славетною телезіркою. Бували дні, коли на сцені Nameless стояли поруч дев’ять музикантів і видавали потужний симфонічний звук, але ми ніколи не пропускаємо можливості пограти удвох-втрьох акустично чи на вулиці для перехожих. - А що вам дали люди, з котрими співпрацювали? - Всередині колективу завжди співпрацювали на умовах взаємовіддачі. Отже, вже саме перебування в колі Nameless завжди передбачало саморозвиток і взаємодію. Крізь наш гурт пройшло чимало фахівців, які навчали нас графічного дизайну, зображального, театрального мистецтва, давали дороговкази в літературі та філософії. Відтак наш гурт за 25 років став більше схожим на мистецький експериментальний гурток, аніж класичний рок-колектив. - Не знаю, наскільки то об'єктивно, але мені Nameless зажди буде йти в парі з андеграундною культурою, навіть якщо нині андеграунду як такого нема. То хотілося б почути вашу думку стосовно того духу часу, в якому зачинався гурт, в якому розвивався, в якому живе тепер. - Як на мене (відповідає Зорян), будь-який андеграунд – це своєрідний спосіб самозахисту субкультури. При відсутності ініціативи та підтримки збоку держави та медіа-спільноти, в Україні знайшлися сотні ентузіастів, які заходилися плекати вітчизняне мистецтво з допомогою некомерційних фестивалів, концертів, виставок тощо. Головне завдання тодішнього андеграунду полягало в тому, щоби відстояти право на існування української музики, показати, що в неї є своя велика аудиторія, підтримка і потенціал. Сьогодні ж більшість з тих проблем, які стояли перед андеграундом у 90-х-2000-х уже вирішена – навіть держава дбає про потрібну присутність української музики в медіа-просторі, в містах з’явилися сотні майданчиків і клубів, де можна виступати з концертами. Особисто я вважаю, що поволі настає період розквіту української сучасної музики. З‘явилися нові імена, офіційна підтримка, перемоги в міжнародних конкурсах, студії звукозапису. Епоха андеграунду закінчилася, українське мистецтво вийшло на новий комерційний рівень. - Відколи ви почали грати, змінилося музичне життя міста, відійшло в минуле багато гуртів. А що тримає вас на плаву? - Я думаю, (продовжує Зорян) що музика — це не лише важка фахова праця. Зрештою, це може стати чудовим і корисним хобі чи захопленням. Необов‘язково жертвувати заради музики всім життям, коли можна із задоволенням грати в гаражі час від часу. У музиці залишаються лише ті, хто не може займатися нічим іншим. - Nameless - перша українськомовна в нашому місті рок-група. Що стало причиною такого вибору? - Ну такий вибір тому, що ми – українці ))) Якою ще мовою нам співати? Той факт, що на початку 90-х більшість тернопільських рок-гуртів співали російською та англійською мовами лиш підтверджує природність виникнення сильного андеграунду в нашому місті. Лише уявіть собі атмосферу нашого міста за совкових часів, коли в майже наскрізь українськомовному Тернополі жоден рок-гурт не співав українською – якось незвично і «соромно» було. Очевидно, що така ситуація потребувала самозахисту, яким і став наш андеграунд. Зрозуміло, що ми завжди пишаємося, що були його піонерами... - У вас завжди дуже цікаві пісні, в яких відшукуєш щось філософське серед побутового. Хто пише тексти і чи є певні критерії відбору того, про що співає гурт? - Здебільшого тексти пишемо ми. Проте часто використовуємо різноманітну поезію, яка торкає наші душі – Євгена Плужника, Василя Махна, Шарля Бодлера, Гордія Безкоровайного, Ярослава Павуляка та ін. - Ну і як тут не згадати речі, котрі вже стали фірмовими, - “Егоїст”, “Місто кульбаб”, “Вася”. Коли пишете такі тексти чи музику до вже створених текстів, чи відчуваєте, що це буде не просто пісня, а величезний потужний пласт, котрий “рватиме” ше багато років? - Дуже дякую Вам за хороші слова про наші пісні. Ми пишемо під впливом натхнення, і кожна пісня, над якою ми працюємо в певний момент, стає для нас тією головною. Але потім з’являються інші ідеї і цей процес постійно триває. Отже, саме час і слухачі визначають якусь знаковість тієї чи іншої композиції для себе. Інколи ми випереджуємо свій час, а деколи свідомо відстаємо від мейнстрімових течій. Анна Золотнюк.