П’ять храмів одного району на Тернопільщині нині празникують (фоторепортаж)

Різдво Пресвятої Богородиці з особливою пошаною відзначають сьогодні у п’ятьох селах Лановечини, де відбуваються храмові празники.

Зранку у Борщівці, Ванжулові, Великій Білці, Вишгородку та Загірцях Лановецького району віряни, підносячи молитви Господу, зверталися і до Пріснодіви Марії — благодатної заступниці та охоронниці людей, Богородиці, яка стала об’єднуючим началом між Богом і родом людським…

Богородичне свято особливо пишно відзначається у цих селах тому, що саме тут у різні роки освячувалися церкви на її честь.

Так, у селі Борщівка церкву Різдва Пресвятої Богородиці побудовано в 1753 році на кошти прихожан. У 1872 році храм реконструйовано. Церква дерев’яна, на кам’яному фундаменті, з дерев’яною, окремою  дзвіницею. Копії метричних книг зберігались з 1814 року. При церкві діяла церковно-приходська школа,  котра  була відкрита у 1884 році. Першим вчителем в школі був Амвросій Афанасійович Левітський. Сучасна будівля церкви побудована на кошти прихожан у 1894 році.

А священик Орест Палецький із Вишгородка розповів про історію храму свого села.

- За літописними згадками містечко Вишгородок – досить древнє. Є у нас на узвишші церква, збудована на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Вона – кам'яна, з такою ж дзвіницею та огорожею. Збудована в 1843 році на пожертви прихожан та поміщика Ржищевського, стараннями місцевих священиків.

Метричні книги зберігаються з 1860 року. Опис церковного майна складено в 1869 році, З 1878 року при церкві була церковно-приходська школа. Плата вчителю за навчання дітей селян сягала 150 рублів на рік. З кінця XIX століття вишгородські маєтності окремими ділянками переходили з рук в руки дрібним землевласникам, таким як Лідерс-Веймарни, інші. Володіли селом і графині Катерина та Анна Лідерс-Веймарн. Найкращим періодом розквіту селища можна вважати першу половину XVII століття. 1647 року Вишгородок згадується, як місто-фортеця. Та вже від середини століття починається його занепад. У 1649 році в місто увійшли козаки, взяли його штурмом і зруйнували замок. Після приєднання Волині до Росії, містечко стало одним із сотень провінційних міст на далекій південно-західній околиці імперії.

Вишгородок славився далеко за межами краю килимарством. Є свідчення, що у XIX столітті поціновувачі народного мистецтва з центральних губерній Росії, навіть Москви та Петербурга, залюбки купували вироби вишгородоцьких майстрів. Вишгородські килими є і в нашій святині – церкві, - розповів отець Орест Палецький.

 Церква Різдва Пресвятої Богородиці є і у Ванжулові.

- Її збудовано у 1750 році, - розповідає отець Василій Онищук. - Церква – дерев’яна. У 1870 році храм було оновлено на пожертви прихожан. При храмі є дерев’яна, дуже стара дзвіниця. Копії метричних книг зберігаються з 1806 року. Отже, вже 210 років ведеться запис народження дітей, одруження та смерті. Опис церковного майна складено у 1842 році.

Першим священиком тут був Кипріян Іванович Керша (з 1886 року), псаломщиком – Гнат Йосипович Корнієвич (з 1884 року). У часи кріпацтва (до 1861 року) більшість селян Ванжулова по 3-4 дні на тиждень важко працювали на пана. Здавалося, б за таких умов не важко було перетворитися у бездушну бездуховну масу. І лише християнська віра та природна духовність селян не давали зачерствіти душею. І найбільшим матеріальним проявом людської віри є побудований у селі величний храм Різдва Пресвятої Богородиці. Прихожани – знедолений і бідний люд, не мали змоги утримувати церкву у належному стані. Просфори випікали з чорного борошна, ризи для священика були старими і поношеними. Церковне приладдя було досить скромним. За радянських часів церква не закривалася. Нині ж наш храм – окраса села і місце громадського життя прихожан. Під час великих свят у селі відбуваються великі хресні ходи, для чого прихожани власноруч шиють і вишивають нові хоругви, - каже отець Василій.

У Загірцях, цього ж таки, Лановецького району, є теж церква Різдва Пресвятої Богородиці. За переказами старожилів, вона побудована у 1871 році, але точної дати невідомо, дехто каже, що її побудували на сто років раніше. Спочатку церква нагадувала велику капличку, а згодом у 1935-1937 роках було добудовано ще одну частину храму – притвор. І так церква набула остаточного вигляду. Була вона освячена у день свята  Різдва Пресвятої Богородиці.

Церква пережила війну, сталінські часи, період закриття храмів, але все ж таки, старожили стверджують, що церква була діючою. Богослужіння проводили раз на місяць через відсутність священиків. Пройшли роки і храм дочекався своїх настоятелів. Люди пригадують свого першого постійного священика у роки Другої світової війни, місцевого священнослужителя родом із села Загірці отця Григорія Яроцького, якого розстріляли фашисти. Був час, коли служили підпільно, ввечері вінчали, хрестили дітей. Згодом церква почала отримувати свої перші іконні розписи, які збереглися протягом багатьох років. Час проходив і святиня потребувала реставрації ікон, іконостасу, внутрішньої і зовнішньої частин. При реставрації іконостасу у 1969 році майстри, які його золотили, говорили, що він не є з цього храму і виконаний дуже майстерно…

І ще одне село Лановецького району має церкву, названу на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Це – Велика Білка.  

Місцевий вчитель-історик Марія Бобик зібрала архівні матеріали про село і церкву.

- Поруч нашої святині – старовинне кладовище, - пише Марія Бобик. - Воно давнє-прадавнє. Могили давно заросли, зрівнялися із землею. Залишилося лише декілька камінних хрестів, плит, на яких ледь-ледь видніються нерозбірливі написи, що свідчать про те, що церква і кладовище нараховують не одне століття.

Але за переказами старожилів відомо, що давно-давно на початку села стояла дерев’яна церквичка, а біля неї було одне із найстаріших кладовищ, поодинокі хрести якого зберігалися, майже, до 60-х років минулого ХХ століття. Через часті напади на край монголо-татар, церкву було спалено. На святому місці згодом люди знову збудували малесеньку церкву, але щоб вороги її не знищили, вирішили перевезти храм у більш надійне, сховане від ворогів, місце.

У 1773 році з благословення єпископа Капріяна Стецького на пожертви прихожан було збудовано теперішню дерев’яну церкву з такою ж дзвіницею. У 1777 р. прибуває новий священик Іван Ланкевич – палкий прихильник православ’я. У 1778 р. він навертає до віри дідів і прадідів. Церква Різдва Пресвятої Богородиці стає православною. Про цю славну і велику подію свідчив напис, зроблений настоятелем, на церковному Євангелії.

Життя абсолютної більшості православних мирян було досить убогим. Проте, це не заважало їм дбати про добробут свого храму, поважати духовних наставників. У 1879 році на кошти прихожан встановлено новий іконостас, який було оформлено Почаївськими іконописцями. Згодом церкву ззовні оббили дошками і пофарбували. З 1890 р. Божі служби відправляв отець Тимофій Дурановський, чий прах покоїться біля храму. На зміну отця Тимофія було призначено Гаськевича Антонія. Високоосвічений, толерантний він зумів знайти доступ у різні сфери життя своїх мирян. Зі священиком у кожного мешканця Білки були пов’язані найважливіші події буття – як радісні, так і сумні – хрещення, вінчання, народження дітей, проводи рідних в останню путь. З вуст пастиря селяни довідувалися про події у державі, про настанови духовенства. Добра слава йшла і про церковний хор. Щоб послухати духовні співи у його виконанні, на храмовий празник із сусідніх сіл приходило багато люду.

Після смерті отця Антонія настоятелем в Білку було направлено Григорія Марковича Хом’яка, свого часу знаного на Лановеччині благочинного. Свою першу Божу службу він відправив на Великдень 1946 року. 42 роки віддав священик Григорій служінню Богу на Білицькій парафії. До сьогодні всі білчани згадують свого пастора добрим словом.

У часи атеїзму церква в Білці не була закрита. Мовчали дзвони, бо була заборона, але з храму линули Божі піснеспіви.

Хором керував талановитий псаломщик Євген Аполінарійович Баторський. Ця духовна святиня - одна із найстаріших культових споруд Лановеччини. Кожен, хто переступає її поріг, одразу ж відчуває легкість, теплоту, спокій, умиротворення. І це не дивно, адже тут відслужено незліченну кількість Божих відправ, акафістів, молебнів. На прихожан дивляться лики Святих, Цілителя-Пантелеймона, Варвари, Праведної Анни, Миколая Чудотворця, Святої Покрови, Матері Божої Скоропослушниці та багато інших чудових ікон і образів, хоругв. Вся церква потопає в розмаї вишиття і квітів. Здається, що сама Владичиця в цей час перебуває між нами, покриваючи всіх своїм омофором.

З 2002 року, щорічно проводять хресний хід в середу Переполовення П’ятидесятниці. Тоді біля кожного двору читають Святе Євангеліє, святять воду в криницях, а на перехрестях відправляють молебні. Шлях, який проходить ця святкова процесія Великою Білкою, полями, Мартишківцями, Малою білкою, хуторами, становить до 12 кілометрів. Такий щорічний обряд служить оберегом парафії від різних небезпек.

Завдяки старанням настоятеля отця Олега, у вересні 2007 року на роздоріжжі біля школи поставлено фігуру Матері Божої Святої Покрови. Сьогодні цю фігуру так облаштовано, що вона набуває вигляду невеликої каплички. Ніхто із білчан не проходить повз неї, не осінивши себе хресним знаменням і не промовивши молитву, розповіла «ТЕРЕНу» Марія Бобик.

Що ж, нині у згаданих селах і не тільки там, Різдво Пресвятої Богородиці відзначається християнами як свято справжньої радості. Здавна після молитов у храмах, люди йшли додому і сідали за святкові столи. Окрім обов’язкової риби, готували всілякі м’ясні страви: борщ із свининою чи птицею, печеню чи то душенину з м’ясом, різноманітну городину, фаршировану м’ясною начинкою, голубці, пироги, млинці, вареники. Звичайно, багато страв готували і з сиру, овочів, фруктів. Адже надворі - щедра осінь. Тому давні волинська та галицька кухні враховували і нині враховують таку пору року на храмові празники під час Другої Пречистої.

Фото автора