Полювання на момент

Володимир Неділько — фотограф і художник із Бережан. Ми поспілкувалися з ним про моменти, об’єкти, особливості фотографування та спостереження.  

— Скільки часу фотографуєте, чому захопилися цим мистецтвом?

— Чому? В світі ж стільки цікавого)…  Якщо серйозно, то це просто звичний художній погляд на все, що оточує. Та навіть з фотокамерою в руках не завжди встигаєш зафіксувати цікавий момент. І потім кадр, що не відбувся переслідує уяву…

Починав фотографувати ще на плівкову камеру «Зеніт», десь так з 1984 року… Потім тривалий час не було чим фотографувати, тому доводилось малювати… Десь років з десять тому з’явилася «мильничка», ну і два роки тому нарешті став власником дзеркалки!

— Переглядаючи ваші картини, мені спало на думку, що їхній сюрреалізм перегукується з деякими світлинами. Як художник у вас впливає на фотографа у вас і навпаки.

— Думаю, це одне художнє ціле, просто засоби вираження бувають різні. Як хтось колись вдало сказав «я так бачу»… )

— Чи бувало так, що ваші світлини ставали картинами, або сюжет, котрий вперше з’явився на полотні, потім з’являвся у житті?

— Світлини в тій чи іншій формі з’являються на полотні періодично, здебільшого фрагментами. Буває, спеціально вишукую з камерою те, що мені потрібно для картини. Головне, не надто відволікатись на інші цікавинки!)

А ось зі зворотнім варіантом, враховуючи мої сюжети, значно складніше… ) Хоча, і такі мотиви час від часу також трапляються, але переважно у вигляді не цілого, а якоїсь частки.

— Ви говорили про «не впійманий» кадр. Який він у вас?

— Таких дуже багато. На щастя, наступні, зазвичай, виштовхують попередні, інакше уява була би ними просто розчавлена…

З останніх — це пташки, які зависли у повітрі одна проти одної у весільному танку. Мені бракнуло півсекунди. А за кілька хвилин я проскочив на ровері повз болонку (принаймні на вигляд), яка дуже смішно застрибувала старими кам’яними сходинками.  А ще… але не будитиму лиха!

— Щодо цифрової та аналогової фотографії. Яка вам більше до душі?

— На теперішньому рівні безумовно цифрова, через її незрівнянно ширші можливості. Крім того, я люблю обробляти фото, звичайно, якщо воно мені подобається.

— Що, на вашу думку, робить світлину вдалою?

— Свіжий, незвичний погляд. Або просто погляд на те, повз що більшість людей проходить, не помічаючи. Деколи терпіння, щоб дочекатись потрібного моменту. Деколи - просто везіння. Ну і гарна фототехніка також не буде перешкоджати… )))

— Якщо говорити про інші міста, де легше фотографувати – у рідному чи чужому?

— Особисто мені неважко у будь-якому, якщо нема природних катаклізмів). А якщо серйозно, легше у чужому. Добре знайомі, багато тисяч раз бачені місця не так просто подати у незвичному, небанальному ключі. Але в цьому є особливий смак.

— У вас багато світлин рослинного та тваринного світу — чим подобається фотографувати природу? Що в ній є такого, чого нема в людей?

— Найважливіше, що у природі є – це гармонія. В той же час у ній нема людської, часто безтолкової, метушні.

— Хто вас частіше дивує як об’єкт фотографій — люди чи тварини?

— Безумовно, тварини. Люди частіше помічають, що їх фотографують, і одразу починають поводитись неприродно))).

— Які ваші улюблені місця у Бережанах — маю на увазі не так конкретні, скільки про типажі. Що приваблює у місті найбільше?

— Старовинні, не зіпсовані втручанням сучасності будівлі; архітектура, оточена заростями, мости і місточки, арки і подвір’я колодязного типу… В Бережанах це фортеця, Вірменська і загалом старий центр. Є цікаві фрагменти і в інших куточках… 

— Мені дуже сподобалася ваша серія «Негламурні Бережани». Бо, видається, фото з неї добре передають дух маленьких містечок. Де розпад і захаращення зазвичай залишається поза увагою фотографів, бо «не гарно» та місцевих, бо ті навчилися не таке не зважати. А чому ви вирішили зробити таку серію?

— Не терплю показухи, люблю природну поведінку та природній стан речей… ну і не люблю гламуру.

— Яка, на вашу думку, роль фотографа сьогодні — як фіксатора, чи того, хто має вплив на громадськість (через пости, виставки)...

— Це і перше і друге. Хоча, будь-які руїни мені цікаві з суто художньої точки зору.

— І наостанок. Як бережанець і як фотограф, які б місця порадили відвідати у вашому місці?  

— Поблукати центром, обов’язково відвідати фортецю (себто, її залишки), заскочити у Рай, перейтися повз озеро, а для гурманів ще є пару цікавих куточків на старому міському кладовищі…

Анна ЗОЛОТНЮК