Рей Бредбері у... Тернополі
Тепер можна цілком законно пов’язувати наше місто та американського фантаста. Адже серед перекладачів його оповідань — тернополянка Марта Томахів.
Поспілкувалася із перекладачкою про «важкі» місця текстів Бредбері, особливості його творів та їхню поетику. А окрім того, поцікавилася про працю перекладача загалом.
Прозовий поет
— Прочитала, що в тебе не було особливих сентиментів до Бредбері, коли запропонували його перекладати. Тож чи змінилося ставлення до тексту після роботи з ним?
— Буду відвертою, Бредбері – не зовсім мій автор. Чи, скажімо, не весь Бредбері. Були тексти, з якими я погоджувалася, були ті, які мені не зовсім до душі. Але я ставилася до перекладу доволі прагматично і об’єктивно. Ставлення, звісно, до творчості цього автора змінилося – оскільки я ближче з ним познайомилася, навчилася «смакувати» його творами, читати шматками, глибше і уважніше, а тому, мені здається, почала звикати до тексту, відтак краще розуміти - самого Бредбері і власне ті твори, з якими працювала. Крім того, перечитала всі його твори, перекладені українською, бо що б не казали, є щось циклічне у творчості кожного автора, і мені хотілося «рівнятися» до класиків українського перекладу.
— Що найскладнішого у його текстах — крім власне лексичної складності й добору найбільш відповідного слова?
— Складно відтворити те, що розумієш, а особливо, якщо ти це добре відчуваєш. Читаєш текст, усвідомлюєш, що сказано, але коли хочеш це висловити українською – не одразу вдається, і виникає страх, що ось, ти можеш втратити цю думку, можеш втратити це влучне тлумачення українською. Ускладнює також те, що в англійській та українській різні граматичні «режими» мислення. Найважче мені було, якби банально це не звучало, із герундієм. І, звісно, завжди мучать сумніви – чи добре я зрозуміла, чи саме це автор мав на увазі. Особливо важко, коли починаєш працювати із першими текстами, і ще не зовсім звик до стилю письма, а розуміння ускладнюється тим, що письменник перескакує із однієї сюжетною лінії на іншу, доволі часто описує якісь «культурні» реалії, а щоб їх адекватно відтворити, доводиться щось додатково підчитувати. Особливо, коли це стосується описів певних процесів, які я не зовсім була б здатна пояснити сама українською та ті сфери життя, у яких ще не компетентна - наприклад, майстрування труни в оповіданні «Труна», якісь хірургічні процедури у «Була собі стара» тощо. Рей Бредбері, я б сказала, прозовий поет, і часто довго доводилося думати над тим, як відтворити його метафори, концентровані описи. На щастя, перекладаючи я консультувалася з редактором видавництва «Начальна книга —Богдан», відомим тернопільським поетом Борисом Щавурським, який завдяки своєму відмінному поетичному чуттю підказував, як краще звучатиме.
— Кожна робота — досвід. Яким був цей?
— Відповім тривіально – це був цікавий досвід, який показав мені, що знання англійської мови не відповідає негайному адекватному її розумінню. Щоб перекладати – потрібно відчувати мову, потрібно, мабуть, пожити твором, зануритися у нього. Перед тим, як ступати на шлях перекладача, потрібно багато читати англійських творів і паралельно їх перекладів, щоби вчитися у корифеїв. Тоді легше буде розв’язувати певні проблеми.
Перекласти неперекладених
— Зрозуміло, що просто прочитання і читання для перекладу різняться — тож, як читає перекладач?
— Я б сказала, тут ми можемо говорити про якесь своєрідне багатовимірне і поетапне читання J. Для себе виробила правило перекладу художньої літератури, яке можна коротко описати так: після загального прочитання твору і його розуміння, уважно читаєш кожне, скажімо умовно, речення по-англійськи - усвідомлюєш, про що йдеться - шукаєш засоби передачі на українську - вербалізуєш речення українською, плюс намагаєшся провідчувати настрій і стиль написаного, не забуваючи про всі стилістичні прийоми, вживані автором, і в цьому настрої перекладаєш. Потім, через деякий час, перечитуєш український варіант, і адекватно оцінюєш, чи тобі самому все зрозуміло, чи природно звучить текст українською. Важливо на цьому етапі ревізії абстрагуватися від самого твору, і читати, ніби вперше. Інколи, коли у тексті є певні алюзії, які, не завжди можуть бути зрозумілі рядовому читачу, я відчувала відповідальність роботи посилання через астериски, щоб полегшити процес читання. Звісно, перекладачам дозволено робити в процесі перекладу певні трансформації, аби адаптувати твір до мови, на яку перекладаєш. Інколи, читаючи навіть з першого разу, виникає влучний переклад – тому необхідно вміти швидко це зафіксувати.
— Тексти яких інших письменників ти перекладала?
— Які були б опубліковані – лише Бредбері. Для себе колись, виключно із цікавості, працювала над перекладом роману «Ґілеад» американської авторки Мерилін Робінсон, який виборов свого часу Пулітцерівську премію. Мені сподобався сам твір, тому як експеримент вирішила спробувати перетлумачити. Проте мене вистачило буквально на десяток сторінок J.
— У чому відмінність між роботою над прозовим та поетичним перекладом?
— Коли писала магістерську роботу, присвячену творчості Е.Е. Каммінґса, то переклала кілька його віршів. Поезія мене обмежує розміром, римою, образністю, неможливістю щось пояснити, а лише концентрувати.
— Які твори тебе приваблюють як перекладача?
— Ті, з якими погоджуюся – тобто ті, які проповідують ті цінності, які є для мене важливими. Також ті, які сама б хотіла написати, які розумію, і, звісно, надала б перевагу тим, які потрібні для українського читача.
— Кого мрієш перекласти?
— Того, хто ще неперекладений J.
Інтелектуальна вправа
— Чим подобається перекладацтво?
— Тим, що розумієш, що цього ніхто не робив раніше до тебе, ти робиш щось нове, потрібне іншим людям і нашій державі, а також тим, завдяки твоїй праці люди мають змогу читати те, що без знання мови б не могли зробити. Переклад – це водночас популяризації рідної мови, а це також приваблює. І, звісно, це частково художня творчість і своєрідна інтелектуальна вправа.
— Як ти ставишся до нього — як до творчості чи як до точної праці?
— За основу беру точність, а де можна – дотикаюся до творчості. Зізнаюся чесно, як людина із невеликим, та все ж досвідом писемної творчості, я люблю перекладати своїм почерком. Проте найважливіше для мене - не спотворити твір. Коли я перекладаю, я уявляю таку картину – скажімо, книга двомовна, одна сторінка англійською, інша – переклад українською. І цю книгу читає досвідчений перекладач і знавець іноземної мови. Що він подумає при паралельному читанні? Для мене важливо, щоб він подумав – «Добре перекладено, якісно, звучить – погоджуюся з перекладом».
— Що для тебе головне в ньому?
— Адекватність, природність і милозвучність.
— Якими рисами, на твою думку, володіє ідеальний переклад?
— Вище згаданими. Терпіти не можу, коли перекладачі додумую щось, або користуються, не доведи Боже, автоматизованим перекладом…
— Крім того, що ти перекладаєш, твориш і свої тексти. Власне, таке поєднання – письменства і перекладацтва є майже класичним. Тож розкажи, як чужі тексти впливають на твої та навпаки. І чому письменники так часто стають перекладачами і навпаки. Очевидно, це пов’язано із випрацюванням чуття мови?
— Складне запитання. Зізнаюся чесно – я не помітила жодної інтерференції з боку тих творів, які я перекладала, у мою власну творчість. Мабуть, це пов’язано із тим, що у період, коли я перекладала Бредбері, простору на власні твори не вистачало. Писалися пісні – а це трохи інший жанр. Можливо, певні мотиви «відклалиося» десь підсвідомо, і в майбутньому дасться знати. А стосовно того, чому письменники часто стають перекладачами – мабуть, кожен хоче себе максимально реалізувати на філологічній та письменницькій ниві.
Анна ЗОЛОТНЮК
Фото: Діана Гоголь