Розмінував «дорогу життя» і вижив під ударами дронів: історія гвардійця тернопільської бригади (відео)

Розмінувати дорогу і врятувати життя «суміжникам», довіритись побратимам і здобути справжніх бойових друзів, отримати поранення і знайти сили повернутись на військову службу – це все про військовослужбовця 2 Галицької бригади на псевдо Мопс. Історію бійця розповіли у пресслужбі бригади.

Під час оборони Мирнограду він зі своєю групою аеророзвідників вистежував ворога та зупиняв спроби прориву окупантів. Він – авіаціний сапер у підрозділі операторів дронів. І одного разу його вміння поводитись з вибухівкою врятувало життя побратимам з суміжного підрозділу.

Росіяни намагалися всіляко обрізати нам логістику. Постійно висіли над дорогами й мінували під’їзди до Мирнограда. Доріг ставало все менше. Якось на виході дивлюся – перед перехрестям, яке ми постійно проскакували, шось не те. Зупинив хлопців, підійшов глянути – і не дарма: там були міни. Вирішив не чекати. Відправив побратимів в укриття і просто дав кілька черг з «калаша». Далі детонація – і вже чиста дорога, – згадує Мопс.

Буквально за хвилину на перехрестя вилетів наш квадроцикл. Суміжники везли провізію та воду на позиції і мали забирати поранених. «Друже, ти може, й не усвідомлюєш, що врятував «дорогу життя» і що завдяки тобі комусь на «нулі» стало легше», – сказав тоді командир Мопса на псевдо Шустрий.

Гвардієць зізнається: перед першим бойовим виходом хвилювався. Але підтримка побратимів допомогла не піддатися паніці.

Добре пам’ятаю той день, коли ми перед виходом маркувалися синім скотчем. Це був день народження моєї сестри, а напередодні – мами. Відчувався певний символізм. Врівноваженість побратимів додавала впевненості. Я прийшов у фактично сформований підрозділ, кістяк якого складали досвідчені воїни, що пройшли піхоту. Я ж не мав бойового досвіду взагалі. Не знав, як все складеться в новому колективі. Та між нами одразу не було бар’єрів. Досвідчені хлопці допомагали нам – новачкам – у всьому: порадою, навчанням, а іноді навіть робили щось за нас, – розповідає гвардієць.

Згодом бойовому братерству довелося проходити випробування вогнем і болем. Під час артилерійського обстрілу під Мирноградом Мопс дістав поранення.

Відчув удар у районі попереку – уламки зайшли під бронежилет. Слава Богу, не зачепили хребет і нирки. Лікарі потім казали, що я народився в сорочці. Хлопці надали першу допомогу, перемотали, дали води й були поруч, поки чекали на евакуацію. Це допомагало терпіти біль, – пригадує чоловік.

А вже за кілька годин доля посміхнулася йому вдруге. У небі почулося характерне дзижчання. Це був ворожий дрон, який вилетів на смертельне полювання, FPV на оптоволокні з кумулятивним снарядом.

Він був критично близько. Я лежав у високій траві й чекав на «евак». Дрон знизився і пролетів буквально за півтора метра наді мною. Кружляв, шукав ціль – техніку чи укриття. Тоді знову спрацювала команда. Хлопці кинулися шукати його оптоволокно. А біля Покровська вже все затягнуто волосінню, наче павутиною. Впевненими рухами хлопці визначили ту, що треба і встигли перерізати її. Дрон вибухнув за десять метрів від мене. Буквально за кілька хвилин під’їхала машина. Виявилося, що водії дещо затрималися через якусь поломку. Та це вберегло їх від удару. Інакше кумулятивний заряд розніс би там всіх, – ділиться спогадами нацгвардієць.

Дорогою до стабпункту за автівкою погнався інший ворожий дрон. Водій витискав із машини максимум, від маневрів пораненого кидало в різні боки і через це рани боліли ще більше. Раптом пролунав вибух – це установка РЕБ заземлила ворожий безпілотник. Решту дороги військові подолали вже спокійно.

Той день Мопс згадує неохоче, втім каже, що викреслити його з пам’яті неможливо. Реабілітація тривала майже пів року. Зараз нацгвардієць знову в строю. Зі спини дістали два уламки. Третій досі в тілі. Метал критично близько до хребта, і оперувати його наразі неможливо, розповідає Мопс. Він так і носить із собою цю невидиму згадку війни, яка час від часу болем нагадує про себе.

На зап’ястях у бійця синьо-жовті стрічки – обереги від дружини й доньки. На плитоносці – хрестик від мами та вервиця від сестри. У серці, каже, – тверде рішення захищати свою родину і Батьківщину.

Мене як батька розривають почуття. Я бачив, як мою дитину лякають нічні нальоти, бачив її розгромлений клас у школі, куди влучила російська ракета. Бачив, якою виснаженою вона буває після безсонних ночей. Вона на це не заслужила. Ніхто з наших українських дітей не заслуговує втраченого дитинства через війну. Тому це моє переконання – я маю захистити свою дитину. Тут – з моїми бойовим побратимами – у війську я можу наближати мир для свого дому, – підсумовує гвардієць 2 Галицької бригади.

Читайте також: У війську ще з 2015 року: історія захисниці бригади з Тернопільщини

Фото, відео 2 Галицької бригади НГУ