Сьогодні святкують Івана Купала
У ніч на 7 липня, тобто на ніч з 23 на 24 червня за старим стилем в Україні відзначають традиційне свято Івана Купала (Купайла). Свято має дохристиянські корені.
У слов'янських народів це був день літнього сонцевороту (сонцестояння — 20-22 червня), який вшановували язичники. Згідно з християнським календарем, на ці дні припадало Різдво Івана Хрестителя (24 червня за старим стилем), яке і святкують християни східного обряду. В народі ж Різдво Івана Хрестителя помилково називають святом Івана Купала. Назву пов'язують з ім'ям язичницього бога Купала — бога земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб. Головні атрибути свята — Купало й Марена (Марена, Мара, Марина).
Святкували Купала здавна по всій Україні, щоправда, з певними відмінностями по регіонах. За радянські роки частина притаманних святу регіональних звичаїв відмерла.
Квінтесенцією свята є очищення з допомогою вогню і води, найдавніша форма магічних дій.
Святкування розпочиналося в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.
Часто на свято Купала молодь запрошувала музикантів-виконавців на народних інструментах, які на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом з бубном супроводжували пісенну мелодію.
Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.
Купальське вогнище згідно з переказами має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають усі, проходячи так своєрідний ритуал очищення. Тож вважалося, що коли дівчина і хлопець, які кохають одне одного, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їхні руки залишаються з'єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом.
Після втоплення Марени (інколи топили Купала) дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають.
Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.
За народним повір'ям, вінки наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.
У Галичині деякі дівчата сплетені вінки із чебрецю, святили у церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.
Існує повір'я про цвіт папороті, котрий нібито з'являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» видатний український та російський письменник Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою.
Існує повір'я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу.
Згідно з християнським календарем на ці дні припадає Різдво юдейського проповідника Йоханан бар Зехар'я (Івана Хрестителя) (24 червня за старим стилем), яке і святкують християни східного обряду. В Україні цей день називають святом Івана Купала. Деякі дослідники назву пов'язують з ім'ям словянського бога Купало — богом земних плодів (про накладку свят є записи у літописах, зокрема в Густинському, Іпатіївському). Подвійна назва виникла у часи, коли християнська церква бажала замістити яскраве язичницьке свято на свято нової для слов'ян релігії. Самі святкування у своїй суті пов'язані із давньослов′янською вірою і носять магічний характер — ритуальні очищення вогнем, ворожіння, гадання, ігри.
Церкви не підтримували (і не підтримують) таких народних гулянь і визнавали лише назву Різдво Івана Предтечі, «Іванів день», натомість серед народу вживають або подвійну назву, або назву «Купала».