Степан Барна відкрив таємницю своєї обітниці, яку дав більше року тому (фото)
Під час свята замку у Сидорові, що в Гусятинському районі, голова Тернопільської облдержадміністрації розповів про клятву, яку дав, коли отримав призначення на посаду голови ОДА.
На відміну від інших подібних подій, свято замку у Сидорові розпочалося із самого ранку вже традиційним тут футбольним турніром серед сільських команд. Тривав він майже п’ять годин біля старого костелу на кількох спортмайданчиках. А вже пізніше сидорівська «дефіляда» перенеслася на територію замчища.
Багато хто зауважив, що до події було оновлено під’їзні дороги до цієї фортифікаційної споруди. Свіжий гравій, заасфальтовані ділянки шляху додали настрою не тільки місцевим жителям, що роками потерпали від бездоріжжя, але й учасникам ретро-автопробігу до замку у Сидорові. Десятки дітей та дорослих фотографувалися біля відреставрованих раритетних автомобілів із колекції Тараса Демкури, дитячі роки якого пройшли саме в цьому селі на Гусятинщині.
Так ось, водії безкоштовно катали дітей і їхніх батьків на м’яких сидіннях цих історичних автівок та розповідали про особливості тих чи інших автентичних моделей. А тим часом, біля замку, окупованому численними батутами й дитячими атракціонами за цінами наполовину дорожчими, ніж у Тернополі, та лотками з морозивом – за 17 грн. «за кульку» поступово збирався місцевий і приїжджий люд. Серед чоловіків миттєво промайнула «хмільна» новина: улюблений напій, усупереч прогнозам місцевих скептиків, які йшли на свято із купленим в сільському магазині пивом, на самому святі коштував 10 грн. за кухоль!. Такого в Сидорові не було давно. Але причина зрозуміла. Один із пивних магнатів краю має тут свої угіддя для вирощування хмелю, то гріх був би своїх же працівників, які працюють на плантаціях, так нагло «кидати», накручуючи на пиві власного виробництва.
До речі, щоб люди не забули, хто основний спонсор такого фестивалю, на одній із замкових стін, що колись тут боронила шляхту від турків-бусурманів, було прилаштовано величезний білборд із назвою відомого в Україні пивного бренду та зразками асортименту продукції.
Там же, на замчищі, можна було побачити і єдиного на святі народного умільця із Гусятинщини, гончара Василя Бардичевського, який вчив дітлахів працювати на гончарному крузі. А поруч із продавцями солодкої вати та цукрових півників розташувалися торговці черешнями за 30 гривень за кілограм, що мало кого з гостей свята приваблювало. А власне, свято замку, почалося із силових та «інтелектуальних» ігор.
Ні. Цього разу забігів у мішках не було. Йдеться про перетягування канату та підняття гирі. Перетягнули все, що могли, попіднімали все, що було і ведуча оголосила про початок свята. На сцену вийшов чоловік в образі колишнього власника Сидорівського замку. Малеча одразу звернула увагу на смішно причеплені вуса того чоловіка, який розкрив вуста, стараючись потрапляти у фонограму-привітання із святом замку. Але хай там. Зате, коли на сцену вийшла місцева вчителька географії та історії Галина Юстин – це, я вам скажу, було щось! Вірніше, це був відкритий 12-хвилинний урок історії краю. Без фонограм і заготовленого тексту жіночка видала такий монолог із цифрами, фактами, датами, який варто було почути. І всі слухали, не перебивали.
- Мало хто знає, що наше село було колись містечком. Саме у 1547 році, завдяки коронному гетьману Якубу Потоцькому, село набуло статусу містечка і тримало цей статус до 1790 року, - розповіла Галина Юстин. - Було тут три церкви, кляштор домініканів і костел, який збудував у 1730 році Мартін Калиновський. А перед цим, у 1600 році Сидорів став родинним гніздом магнатів Калиновських. І саме Мартін Калиновський, відомий польський діяч, полководець, чернігівський воєвода, побудував наш славнозвісний замок-корабель. Був одружений із княгинею Геленою Корецькою. У 1648 році під час Корсунківської битви він разом із Миколою Потоцьким потрапив у полон. Через два роки його звільнили і Мартін повернувся до Польщі, де за кілька років під час однієї із битв загинув. Сидорів разом із замком перейшов до власності його сина – Людовіка, який двічі одружувався – спочатку з Софією Потоцькою, а потім – із Ельжбетою Поніцькою. У нього було три дочки. Перед смертю він поділив весь спадок між дітьми. Село відійшло Теклі, яка згодом передала Сидорів своїй дочці Анелії. У 1723 році Сидорів придбав Франціско Коротовський. Пізніше містечко перейшло до Ігнатія Пайгерта, який поділив його між своїми синами, а ті – залишили своїм дітям. У 1868 році Сидорів придбав Корнель Пайгерт, який був економістом, послом Галицького сейму. А останнім власником став Юзеф Пайгерт-молодший, який жив тут до вересня 1939 року і потім виїхав в еміграцію. Зауважу, що коли Пайгерти прийшли у наше село, то вони так і не змогли відбудувати замок. Але вони побудували величезний будинок. До наших днів він не зберігся. А на старому цвинтарі є склеп родини Пайгертів, - розповіла Галина Юстин.
Далі вона зробила віртуальну мандрівку замком, який часто, за його форму, порівнюють з кораблем.
- Він був величезним, а нині від нього залишилося трохи менше половини. Його побудував, як я казала, Мартін Калиновський у 1640 році. Замок мав 178 метрів довжини та 30 метрів ширини. Стіни були товщиною від півтора до двох з половиною метрів. Побудований із місцевого пісковику та вапняку. З висоти пташиного польоту замок подібний на корабель. Південно-східна частина оборонної споруди повністю втрачена. Залишилася тільки північно-західна. На кожній стіні було по три-чотири вежі. Нині збереглася тільки сторожова вежа, яка мала висоту триповерхового будинку. Найдраматичніші події відбувалися тут у 1672 – 1699 роках. Воювали тут і турки, і козацьке військо гетьмана Дорошенка. Потім замок реконструювали, повставляли вікна, двері, облаштували в’їзну браму. Над нею було написано історію Сидорівського замку і встановлено герби магнатів Калиновських, Тарнавських. За всіма законами фортифікаційного будівництва тут мали бути криниця, підземні ходи. Але це – справа майбутніх досліджень, - вважає вчитель історії та географії Галина Юстин.
Мав того дня вітальне слово і очільник Тернопілля – Степан Барна.
Його дуже уважно слухали не тільки учасники свята, але й гості з сусідньої Хмельниччини, голови райдержадміністрацій та деяких районних рад.
- Сидорівський замок – це символ нашої незламності і звитяги. І приємно нагадати про те, що Тернопілля багате такими пам’ятками. Адже у нас сконцентровано найбільше в Україні замків – понад тридцять. І кожен з них має багатющу історію. Так, ми пам’ятаємо історичні події, які відбувалися навколо цих твердинь. Але водночас, скажу, що нинішнє свято мого би і не відбутися, коли б там, на сході України, не стояли хлопці, які захищають нашу територіальну цілісність. Низький уклін їм, захисникам Вітчизни. Іноді мене запитують, мовляв, для чого ми проводимо такі свята замків? А я відповідаю, що для того, аби сюди відновили дорогу, щоб люди напередодні таких свят прийшли сюди і поприбирали територію, а потім прийшли зі своїми дітьми на святкове дійство. Щоб діти тут зробили собі селфі і виставили фото у Фейсбук, ВКонтакті чи Твіттері. Щоб показати, чим багата наша земля. Наступне подібне свято буде у легендарному Данилівграді, на Шумщині. І той фестиваль теж покаже, що ми ще тоді, у давні часи тримали оборону свого краю від татарви, а сьогодні ми бережемо нашу історію. Признаюся вам, кілька років тому я зарікся відпочивати за кордоном, доки не відвідаю кожен із замків Тернопільщини. І я дотримав своєї обітниці. Я побував у кожному із більш як тридцяти замків нашого краю і Сидорівський – останній у цих моїх відвідинах. Тож для мене теж сьогодні свято, бо це – 34-а твердиня, де я погостював, на Тернопільщині. Так що, може, тепер хтось візьме мене із собою у Єгипет, - з усмішкою завершив свій виступ Степан Барна.
А далі, вже після «офіціозу», бажаючі могли сфотографуватися із головою ОДА на тлі мурів Сидорівського замку, навіть підійти до краю урвища, на якому стоїть твердиня й глянути на околиці, тримаючи кухоль пива, того, що за 10 гривень, з певною гіркотою думаючи, що ось свято пройде і завтра вже більше не буде дешевого пива, не буде ретро-машин, які кататимуть «задурно» бажаючих, настануть будні та очікування майбутніх подібних свят...
Орест Сарматський
Фото автора