«Там було дуже страшно і ми вирішили переїхати»: переселенка Анастасія Кулик розповіла свою історію (відео)

Будувати життя спочатку на новому місці довелося вимушеній переселенці Анастасії Кулик. Жінка переїхала з Дніпропетровщини у село Чернів на Івано-Франківщині, звідки родом її чоловік. Там знайшла роботу на одній із ферм тернопільської агрокомпанії. Як вдавалося долати труднощі та освоїти нову та не зовсім звичну професію, Анастасія Кулик розповіла Терену. 

У нас там практично лінія розмежування. Багато людей звідти виїхали. Населення в моєму селі було 13 тисяч, а залишилось можливо тисяч 5… Там страшно було, і ми з сім'єю вирішили переїхати сюди. Їхали, якщо чесно насліпо, бо не знали, що нас чекає. Але ми тут прижилися, – розповідає жінка.

Багато рідних та близьких Анастасії залишилися на Нікопольщині, адже не мають фізичної можливості переїхати. Жінка – матір чотирьох дітей, її старша 21-річна донька вступила до лав ЗСУ.

Донька пішла служити, не захотіла сюди їхати. Сказала: “Я там потрібніша”. Я підтримую її вибір, – говорить Анастасія Кулик.

Анастасія поступово адаптувалася до нового життя на Івано-Франківщині. Коли у сільраді їй запропонували роботу на фермі, погодилася. Довелося пройти непростий шлях навчання, адже таку професію через важкість жінки обирають вкрай рідко. У результаті – Анастасія працює технологинею з великої рогатої худоби, зокрема, доглядає за биками.

До важкої фізичної роботи я привчена. А морально раніше було важкувато, зараз вже не так. Я чогось не знала, а з мене вимагали. Але вже увійшла в колію, тепер знаю, якщо щось не розумію, зателефоную і мені пояснять, як зробити. А загалом важко і фізично і морально, особливо коли в нас йде процес торгівлі, реалізації, – розповідає жінка.

Вибір нової професії не випадковий, адже Анастасія ще з дитинства любить тварин. Її мама була ветлікаркою на фермі, тож у вільний від школи час дівчинка допомагала їй у догляді за тваринами. Цей досвід допоміг жінці у теперішній роботі. Працювати доводиться з великою кількістю тварин. Робітники ферми доглядають за понад тисячею одиниць худоби різних порід – переважно голштинська, а також волинська м'ясна, абердин, блакитна бразильська.

Приходять вони до нас 5-6-місячні вагою понад 100 кілограмів. Потім йде круговий цикл. Бичечок набирає масу в 300 кілограмів, переходить в ось цю клітку. Коли набирає 400 плюс кілограм з цієї клітки йде в наступну, тут вони вже важать 500, 600, 700 плюс кілограм. Ось такий у нас круговий цикл. Потім продали, завезли нових і знову, – каже технологиня з великої рогатої худоби у відділенні с.Чернів компанії АПС Анастасія Кулик.

Жінка додає, що ці тварини мають цікаву, дуже комунікабельну поведінку, тож і догляд за ними досить своєрідний.

У нас є такі бички, які трошки хочуть показати, що вони тут головні. То потрібно крикнути – це для безпеки. В основному вони люблять слухати. Вони знайомляться, хочуть тебе облизати. Як малі діти, знаєте, пізнають все через рот, от так само вони через язик. Мені кофту були мало не поїли, – говорить технологиня.

Найважче в новій роботі – розлучатися з тваринами, до яких встигаєш прив’язатися, розповідає Анастасія, особливо з улюбленцями. Адже биків вирощують на продаж.

Історія Анастасії Кулик – приклад адаптації до нових, вимушених змін у житті. Жінка запевняє, що труднощів і фізичної роботи не боїться, а також вдячна всім, хто підтримує її на новому місці. 

Детальніше – у сюжеті:

Автори: Оля Терещук, Дмитро Юрас

Фото, відео Ярослава Стареправо