Теребовлянські волонтери побували в зоні АТО

Нещодавно теребовлянські волонтери міжнародного благодійного фонду «Чесна Україна» побували на передовій в зоні АТО у своїх воїнів-земляків. Волонтерам найбільше запам’яталося, що й досі українським солдатам не вистачає продуктів харчування, обмундирування, спецзасобів, техніки, озброєння, боєприпасів. Не кажучи вже про умови побуту вояків, які перебувають в окопах по коліна у воді, в порваній та брудній уніформі.

Жива качка для… «Соловейка»

Цього разу теребовлянці виїздили в зону АТО бусом беззмінного шофера фонду Миколи Мостового. До місця служби прихопили військового священика о. Михайла Кільчицького. У Теребовлі благословив поїздку волонтерів священик УАПЦ КП ім. Володимира Великого о. Володимир Якубушин. А в Тернополі волонтери-друзі Галини Старковської довантажили передачами авто та провели благодійників, повідомляє «Номер один».

Напередодні від’їзду в селі Ласківці Теребовлянського району місцевий волонтер фонду Володимир Маркевич разом зі старостою села Йосипом Вавриком зібрали людей та організували їхню роботу з виготовлення вареників, інших домашніх страв на замовлення бійців-земляків. Добре постаралися також волонтери в Микулинцях.

Дорожні пригоди

Волонтери доїхали до Полтави, а там авто, на жаль, зупинилося. Його ледь дотягнули до СТО, де повідомили, що зіпсувалася паливна система через те, що в бак залили суху солярку. Потрібно було міняти 4 форсунки й інші запчастини до двигуна, що коштувало немалих грошей. Вільних коштів у волонтерів уже майже не було, бо все пішло на закупівлю необхідного для бійців у зоні АТО. Тоді волонтери зателефонували до своїх друзів-помічників і ті за короткий час організували збір необхідних коштів. У Полтаві теребовлянцям випадково трапився місцевий волонтер і патріот пан Влад, який щойно повернувся із зони АТО. Побачивши біду соратників, він, не задумуючись, віддав, що мав – 2,8 тис. гривень. А в загальному ремонт авто обійшовся у 21 500 гривень без вартості ремонтних робіт.

У м. Ізюмі сталася друга поломка, на неї пішло 6,5 тис. гривень, але, затягнувши таким чином час на три доби, звідси волонтерам уже нарешті вдалося вирушити на Схід без перешкод. У Старому Айдарі залишили військового священика о. Михайла й передали землякам продукти, термобілизну, яку переслали волонтери з Америки – це пан Синютка Андрій із друзями. Далі шлях стелився через м. Щастя, Луганську ТЕЦ. За Новоайдаром волонтерам назустріч виїхали бійці-земляки, бо не було змоги до них добратися. Тут же прийшли і місцеві жителі, вони віталися незвично для цього краю – «Слава Україні!» і все розпитували, коли ж закінчиться війна і буде мир та спокій в Україні. В Лисичанську волонтери передали передачі бійцям на Кримське, туди також неможливо було добратися через обстріли сепаратистів. Ще далі - м. Гнутове біля Ясинуватої, м. Курахове, це вже Донецька область. У Новоселівці зустрілися з «Соловейком» та передали йому живу качку. Коли вирушали на Мар’їнку, Ярослав Вівчар зателефонував волонтерам і повідомив, що як тільки вони його покинули, почався запеклий обстріл сепаратистів. Далі група курсувала з передачами на Волноваху, Сартану, Гранітне, Новомосковськ та у зворотний шлях. В Артемівську волонтери передали у військовий шпиталь операційні халати, шапочки, пінцети, марлеві тампони. Через головного лікаря шпиталю пана Олега та одного з лікарів волонтери передали передачі для бійців-земляків у Сєверодонецьк, бо туди також не було змоги добратися. До речі, в Сєверодонецьку тепер служить молодший брат демобілізовано бійця АТО з с. Кобиловолоки, поета та депутата райради Назара Мялікгулиєва, котрий братові передав ноутбук.

Відвідуючи бійців-земляків під Ясинуватою, волонтерам вони розповіли наступне: «Перед самим вашим приїздом у нас ішли запеклі бої з сепаратистсько-російськими бандитами, і ви могли попасти у те пекло та не вийти з нього живими, бо вороги ненавидять волонтерів так само, як і нас. Але невідомо з яких причин сепаратисти раптово відступили. Та якби вони знову напали, то ми б могли оборонятися раптом якихось півгодини, бо закінчились боєприпаси, багато чого з озброєння вийшло з ладу, також закінчились продукти та питна вода. Крім того, нам же не дозволено відразу відповідати на так звані «провокації», спершу необхідно отримати купу дозволів від вищого військового начальства, і це при тому, що в тебе луплять вже ось зараз».

Голуби для вояка

А Люба Солтис переповіла розповідь тербовлянського бійця Володимира про те, в якому стані нині мирні мешканці звільнених українських територій: «Ми й самі бачимо зруйновані житла мирних мешканців, їхню біду через брак коштів, безробіття і просто голодування. Одного разу наш Володя зайшов до місцевої сільської крамнички за продуктами, куривом і тут побачив, як маленька дівчинка просила продавця, щоб та записала їй у борг 1 кг картоплі. У бувалого солдата в серці защеміло і він, не роздумуючи, купив для тієї збідованої дівчинки масу продуктів, усе, що бажала малеча, бо отримав якраз заробітну плату. Дівчинка дуже здивувалась небувалій щедрості незнайомого дядька-солдата і не знала, як дякувати. Володя казав, що вони часто допомагають місцевим мешканцям і будуть так робити й далі. Все ж, напевно, Володя найбільше це робить, бо група жителів села передали для Володі на знак подяки 20 породистих голубів у клітках. Вони казали, що деякі пари доставлялися з підконтрольного сепаратистам поки що Донецька. Звідки вони дізналися, що Володя займається голубами, залишилося загадкою. Ми доправили цих красенів-птахів до Володиного обійстя, і коли він повернеться, то вже дасть їм раду, віддасть частку свого людського тепла».

Волонтери розповіли, в якому стані нині перебувають наші солдати. Це просто вражає. Зі всього видно, що у ЗСУ, принаймні на передовій, нічого не змінилося в кращий бік. І далі бійцям не вистачає продуктів харчування, обмундирування та взуття, засобів індивідуальної безпеки та гігієни, медикаментів, техніки, навіть зброї та боєприпасів. Це у той час, коли вся українська військова важка техніка відведена за умовну лінію розмежування на відміну від ворожої. Спостерігачі ОБСЄ, складається таке враження, на все дивляться крізь пальці, дбають лише про власну безпеку, необ’єктивно фіксують і передають факти порушень Мінських угод з боку сепаратистів і більше стежать за українськими військами. На передовій уже дійшло до того, що навіть командири нижчої ланки почали збагачуватись за рахунок солдатів шляхом здирництва. Наприклад, заставляють їх платити за форму, берці, бронежилети, навіть за котелок і чайник. Усе робиться, щоб із солдата витягнути до копійки його кров’ю зароблену заробітні гроші. І такий стан речей масовий, хоч подекуди є добрі, справедливі командири-патріоти.

Волонтери розповіли ще про одну неприємну річ, якої ще рік тому не спостерігали у зоні АТО. На блокпостах їх бійці попереджали, що тепер потрібно стерегтися і не довіряти міліції, особливо ДАІшникам. Бо багато серед них або на таємній службі у сепаратистів за добрі гроші, або співчуваючі їм. Тож такі перевертні можуть вказати шлях волонтерам просто у лапи ворога.

А настрої в армії, зі слів волонтерів, нині такі, як говорили їм солдати: «Якби зараз нам дали техніку, добре озброєння і наказ наступати, то ми б голодні й обідрані швидко звільнили всі захоплені сепаратистами та москалями території!»