Тернопільщина згадує славетного земляка - видатного діяча світового хорового мистецтва (фото)

Минає 120 років з дня народження українського композитора, педагога, диригента, фольклориста, музично-громадського діяча, заслуженого діяча мистецтв УРСР Михайла Вериківського.

- Серед українських композиторів, діячів українського музичного мистецтва визначне місце належить Михайлові Івановичу Вериківському. Його творча діяльність відіграла значну роль в розвитку української музики, - пише у Фейсбуці науковий співробітник Кременецького краєзнавчого музею Тетяна Тернова.

- Він був одним із фундаторів сучасної музичної культури ХХ століття. Михайло Іванович Вериківський народився 21 листопада 1896 року в старовинному Кременці. Крім нього в сім’ї Івана Андрійовича і Явдохи Якимівни Вериківських було ще шестеро дітей. Сім’я була дружною, всі в ній були музично обдарованими. У 1904 році Михайла віддали до церковно-парафіяльної школи. Пізніше він продовжував освіту в Кременецькому двокласному міському училищі, почав співати в хорі при монастирі. У 1911 році вступив до Кременецького комерційного училища. Тут був прекрасний хор, кілька оркестрів, найактивнішим учасником яких він став. Одночасно він вчиться грі на віолончелі та фортепіано – у Анни Сафонової , учениці знаменитого піаніста і композитора Володимира Пухальського. Музика стає для Вериківського справжнім покликанням. З’являються його перші романси, хори, фортепіанні п’єси. Юнак все більше відчуває настійну потребу вчитися, і поступово у нього визріває тверде рішення їхати в Київ на навчання до консерваторії. З початком Першої світової війни Михайла призвали до армії і направили у військове училище. Потім – служба в тилу і на фронті. Лише у 1918 році йому вдалося відновити постійні заняття в консерваторії по класу Болеслава Яворського – видатного педагога і музикознавця-теоретика. Паралельно з навчанням та композиторською діяльністю Михайло Вериківський починає свій шлях і як педагог. Вже у 1919 році він бере активну участь у створенні Народної консерваторії, згодом викладає на педагогічних курсах ім. Бориса Грінченка та у Музично-драматичному інституті ім. Миколи Лисенка. В цей період продовжує активну роботу по формуванню української хорової виконавської культури. У 1920 році Михайло  Вериківський очолює Український національний хор, з честю замінивши на цій посаді видатного діяча світового хорового мистецтва Олександра. Кошиця. Тоді ж він активізує свою роботу з пропаганди хорового мистецтва і стає керівником хору-студії при товаристві ім. Миколи Леонтовича. Подією для Михайла Вериківського було призначення його диригентом Київського оперного театру, а з 1928 року він став диригентом Харківської опери. 30 – ті роки були роками великої творчої активності композитора, але почалася Друга світова війна… Михайло Вериківський з родиною евакуювався до Уфи. На той час в Уфі працювало багато українських письменників, композиторів. В евакуації у Іркутську відбулася прем’єра улюбленого дітища Михайла Івановича опери «Наймичка» Київським театром опери й балету. У 1964 році під час святкування 150 – річчя від дня народження Т.Г.Шевченка було знято фільм за цією оперою Михайла Вериківського. Активна творча діяльність Вериківського продовжується і в післявоєнний період. Його плідну працю композитора, педагога, диригента було високо оцінено. У 1944 році Вериківському було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтва УРСР. Активна творча робота Михайла Івановича поєднується з науковою: він працює в інституті мистецтвознавства фольклору та етнографії АН УРСР, поновлює педагогічну роботу в консерваторії. Багато задумів народжувалося в тиші маленького будиночка в Ірпені. Та не всім їм судилося бути здійсненими. 14 червня 1962 року Михайла Івановича Вериківського не стало.

Творча діяльність Михайла Вериківського тривала більше сорока років і була різнобічною - опера, балет, ораторія, кантата, вокально-хорові твори, симфонічні та інструментальні мініатюри. Знаходячись в центрі музичного життя України і живучи переважно в Києві, Михайло Іванович проте не забував і рідного Кременця, де народився, де почав розвиватись його талант. Кременцю він присвятив п’ять п’єс для фортепіано, що увійшли до поетичного циклу «Волинські акварелі» збірку «Пісні моєї Кременеччини», «Два романси на слова Юліуша Словацького». У щоденнику композитора не раз з любов’ю йдеться про рідне місто, куди, уриваючи час від основної роботи, він приїздив набиратися сил і натхнення для подальшої праці. Кременеччина пам’ятає свого визначного земляка. В музеї, школі мистецтв, академії, урочисто відзначаються річниці від дня його народження. Проводяться конференції, урочисті святкові концерти із виконанням творів композитора. На будинку, де жив композитор і де зараз живуть його рідні, встановлено меморіальну дошку. Одна з вулиць міста та школа мистецтв носять ім’я Вериківського. У фонди Кременецького краєзнавчого музею старшою донькою Михайла Івановича – Іриною Михайлівною Вериківською, передано багато документів, фотографій, особистих речей композитора. Вони покладені в основу нової експозиції Михайла Івановича Вериківського в залі Тараса Шевченка, яка почне свою роботу в День народження композитора. Музей спільно з народною аматорською кіностудією «Кремінь» районного будинку культури у 2016 році створили документальний фільм про життя та творчість Михайла Вериківського.

Довідка «ТЕРЕНу». Михайло Іванович Вериківський (21 листопада 1896, місто Кременець, нині Тернопільської області — 14 червня 1962, Київ) — український композитор, педагог, диригент, фольклорист, музично-громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1944). Професор (1946). Батько Ірини Вериківської. Із дитинства перебував в атмосфері любові й поваги до рідної народної пісні, що вплинуло на його музичну творчість. Закінчивши початкову школу, Вериківський вступив до міського училища і був прийнятий до архієрейського хору. Здобуття музичної освіти продовжував у Кременецькому комерційному училищі (1912—1914 р.р.), де навчався грі на музичних інструментах. Михайло Вериківський керував хором і оркестром народних інструментів, грав у симфонічному оркестрі училища, навчався грі на віолончелі, фортепіано та робив перші композиторські спроби — створював фортепіанні прелюдії й романси. Із цими юнацькими творами Вериківський 1914 р. вступив до Київської консерваторії. Від 1922 викладав у Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка та Київській консерваторії (до 1960, з перервою 1941—1944; від 1946 — її професор). 1920 — керівник Українського національного хору; 1921—1928 — співзасновник, член правління і голова Товариства ім. М. Леонтовича (керівник хору-студії при ньому); 1928—1930 — голова президії та завідувач науково-творчим відділом Всеукраїнського товариства революційних музикантів. 1926—1928 — диригент Київського, 1928—1935 — Харківського театрів опери та балету. 1940 — керівник Державної капели «Думка», 1950—1958 — науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.

Підготував Орест Сарматський

Фото – відкриті джерела