Тернопільський фотограф Іван Поливода: «Я хочу експериментувати і творити» (фото)

Про фотографію як творчість та джерело задоволення. Про фотографію плівкову й те, чим вона відрізняється від цифрової, поспілкувалася з тернопільським фотохудожником Іваном Поливодою.

— Із чого почалося твоє захоплення?

— Коли мені було дванадцять, записався в туристичний гурток. Наш вчитель за часів «совка» вів фотогурток, і, коли ми йшли в похід, то в пункті призначення він витягував свого «Зеніта-Е» і фотографував нашу групу, а згодом ми отримували від нього світлини. Мене радше захопив вигляд того фотоапарату, і тому почав знимкувати. Вчитель позичив мені свого «Зеніта» та навчив основ фотографії.

— Якою була твоя перша камера?

— На вже згаданому «Зеніті» був об’єктив «Геліос-44-2», який в народі називали «зебра». До речі, вважаю його одним із найкращих «Геліосів» серії 44. А першим власним фотоапаратом був «Київ-19». І досі знимкую на нього, не зважаючи на те, що на полиці стоять «Київ-4», «Зеніт-122», «Зеніт-ЕТ». «Київ-19» — мій улюблений, бо зручний та надійний. Також маю його версію «Київ-19 М». Різниця між ними в тому, що перший робили ще в Союзі, а другий вже український.

Сам фотоапарат не грає великої ролі, важливо, яку плівку використовуєш, і чи збігаються її можливості з твоїми цілями.

— Чому плівка?

— Власне, не знаю, чому вибрав її. Знимкував на цифру, але мені не подобалося: виходило якось сиро. Я відчував, що роблю не те, що хочу, і повернувся до плівки. Стало добре. Я хочу займатися мистецтвом, а плівка дає відчуття долучення до нього через ефект несподіванки: ти не завжди впевнений, що фото вийде так, як хочеш, але воно точно буде не гіршим від задуманого. А колір фотографій, зроблених на плівку — це щось чудесне.

— Розкажи про проявку

— Потреба у власноручній проявці з’явилася тоді, коли дістав 10 штук простроченої «Свеми». В мене була мрія познимкувати на прострочену плівку: вона особлива тим, що точно не знаєш, який буде результат, але знаєш, що він буде цікавим.  Почав шукати на форумах, як її проявляти, що для цього потрібно. Дістав необхідне, обладнав кімнатку і почав проявляти. З першим ролом і все пройшло добре, а ось другий і третій перетримав і зіпсував. Прострочена плівка вимагає практики, якої в мене тоді ще не було.

Нині я не проявляю, бо не маю чим і не маю де. Живу в Тернополі в гуртожитку і з цим все зрозуміло.

- Є ностальгія за цим процесом?

— Ні, зовсім нема. Це цікаво робити, але мені особливо немає різниці, де проявляти, бо знімаю на «Кодак-200», а цю плівку проявляють в ательє.

— Де береш плівку?

— Дістати плівку нині не важко. Потрібно бажання і трохи зусиль. В мене є друзі за кордоном, які пересилають мені кілька ролів плівки, коли можуть. А зазвичай купую в Тернополі «Кодак-200».

— Які особливості фотографування аналоговим фотоапаратом?

— Ти все виставляєш вручну – витримку, діафрагму, а ще стараєшся, щоби руки не тремтіли, коли фотографуєш на довгій витримці. На відмінну цифри, тут не можна міняти світлочутливість, себто виходить для одного рола плівки вона є постійною. Тому постійно думаєш над кожним кадром і викладаєшся в ньому на повну.

— Що найбільше подобається знимкувати і чому? Які улюблені жанри?

— Преференцій в мене нема. Але найчастіше на моїх фото постають вулиці, дерева та люди. Тому, якщо групувати за жанрами – це вулична фотографія та портретне фото. Коли їду чи йду кудись, завжди кидаю в рюкзака фотоапарат: роблю так тому, бо не раз траплялося — бачив хороший кадр, але не мав на що сфотографувати, і було шкода втраченого моменту.

— Які ознаки ідеального фото?

— Не можу сказати, що існують ідеальні фотографії. Є ті, які подобаються, і ті, які не подобаються. Іноді буває, хочу відзняти ролик плівки з певною історією, але й тоді думаю про сюжет, композицію кожного кадру. Хороша фотографія — це гармонійне поєднання дуже багатьох елементів.

— Чим для тебе є фотографія?

— Перш за все, це мистецтво, від якого я отримую задоволення.  Від друзів часто чув: «А чому ти не робиш фотосесії та не заробляєш на тому?». Все просто — це не те, що я хочу робити. Я хочу експериментувати й творити.

— Хто для тебе взірець стилю?

— О, мені дуже подобаються вуличні фото Вівіан Маєр. Майже сорок років вона працювала нянею і ніхто не здогадувався, про її хобі. Вівіан Маєр використовувала фотоапарат Rolleiflex, завдяки його конструкції люди не здогадувалися, що їх фотографують, тому світлини виходили дуже живі та щирі.

— Які в тебе цілі?

— У мене є мета зробити серію портретів людей, які мені цікаві та яких я вважаю особливими. А загалом хочу вийти на новий рівень: змінити фотоапарат і перейти на середній формат, почати знімати виключно у ч\б. Мені важлива, перш за все, композиція, а колір часто відволікає від неї, тому й хочу перейти на чорно-білу фотографію.

Анна Золотнюк

Фото Івана Поливоди.