Тернопільський професор перетворює яєчну шкаралупу на унікальну скульптуру

Його знають передусім як професора, доктора історичних наук та декана історичного факультету ТНПУ… Ми ж розповімо про його незвичайне хобі.

Як перетворити яєчну шкаралупу в унікальну скульптуру? Дуже… непросто! Але все-таки можливо. Правда, для цього слід запастися… стоматологічним бором і безмежним терпінням. А тоді, додавши дрібку майстерності, створите із звичайного курячого, гусячого, страусиного чи навіть перепелиного (!) яйця вишукане мереживо. Так, як це робить тернополянин Микола Бармак. Його знають передусім як професора, доктора історичних наук та декана історичного факультету ТНПУ… Ми ж розповімо про його незвичайне хобі, що вилилося у, без перебільшення, унікальні роботи.

Усе з яйця: терапія, мистецтво, смакота

Коли бачиш його витвори — своєрідні «витинанки», починаєш сумніватися, чи справді це яєчна шкаралупа? Повітряна легкість, якою наповнені ці роботи, вражає. Спробуйте-но відгадати, скільки дірочок потрібно просвердлити, щоб вона мала закінчений вигляд?  Сам майстер зазначає, що не використовує жодних «оздоб» та працює лише з тим, що створила сама природа. Іншими словами – ніякої фарби чи прикрас — лише сама шкаралупа, вирізьблена у загадкові форми. Саме білий колір яєчних «мережанок» підкреслює їх тендітність, близькість до дива появи на світ, пише Нова Тернопільська газета.

Захоплюватися різьбою по яєчній шкаралупі чоловік почав усього кілька років тому, наткнувшись на різьблені роботи майстра з Америки Гарі Лемайстра. “Зацікавило побачене, тож вирішив і собі почаклувати над шкаралупою, – каже Микола Валентинович. — Причому зізнаюся: взявся за роботу не заради, так би мовити, любові до мистецтва, а задля… своєрідного релаксу, зняття психологічної напруги.  Адже така філігранна робота вимагає повної концентрації, «забирає» всі зайві, непотрібні думки. А ще вчить… втрачати: яєчна шкаралупа — матеріал надзвичайно тендітний, крихкий, тож спершу вдавалося лише кожне десяте яйце, уже пізніше, коли трохи «набив» руку, кожне п’яте. Якщо шкаралупка тріскає, втрачаються години чи й дні наполегливої праці. Тоді відставляєш зіпсоване яйце і… берешся за нове».

Незважаючи на крихкість таких робіт, чоловік охоче дає потримати у руках кожну з них. Пояснює: «Коли береш їх у руки, зовсім інше відчуття, ніж коли просто розглядати. Адже вони насправді — живі і теплі…» Серед усіх його робіт — а їх рахунок пішов уже на сотні — двох однакових не знайдеш…

«Що стосується техніки виготовлення, то вона нескладна, — каже Микола Бармак. — Головне — мати бажання, час і терпіння. Вміст яйця видувається, на шкаралупу наноситься малюнок та вирізається за допомогою гравера. Дехто не вірить, що це ось так просто вручну і робиться — думають, що тут є якісь хитрощі, таємниці, що я спеціально яйця чимось обробляю, аби були міцніші… Ні, вони тільки видуті та помиті. Незалежно від малюнка саме різьба є найважчою частиною.  Для того, щоб зробити «витинанку» на страусиному яйці, треба кілька тижнів, для курячих чи гусячих мені нині достатньо і 15-20 хвилин. Інструменти використовую різні — і стоматологічні, і ті, які попадають під руку: усе, що може різати і свердлити. Аби перебити звуки, характерні для стоматологічного кабінету, вдягаю навушники, вмикаю класичну музику і — до роботи. Робоче місце обладнав на балконі, щоб пилюку до хати не наносити…»

На робочому місці — чималий запас того, що згодом стане вирізьбленими шедеврами. Не втримавшись, запитую, чи, маючи такий «стратегічний» запас яєць, не доводиться харчуватися лише ними?  «Якщо шкаралупу використовую, так би мовити, для душі, то середину — традиційно, для шлунка, — сміється чоловік. — З гусячих та качиних яєць, бувало, що й бісквіти пік, домашніх своїх балував…» Отак зі звичайного яйця можна отримати аж три складових: арт-терапію, філігранне мистецтво і на додачу порцію смакоти!

Різьба по яєчній шкаралупі — це не лише красиво, а й прибутково. Майстри, які займаються таким мистецтвом (в Україні їх — одиниці!), цінять свої яєчні шедеври не згірш за відомого Фаберже. Одна робота може коштувати від «скромних» 50 доларів і до тисячі «зелених». Проте Микола Бармак своїх робіт не продає. «Для мене це елемент відпочинку, а не бізнесу, — пояснює. — Жодної своєї роботи не продав, а от роздаю-роздаровую часто… Я узагалі намагався свої роботи не афішувати, але ті, кому їх дарую, не втримуються, розповідають про це іншим, і так воно все йде в люди…

Мене часто запитують, чому виставки не роблю? Це дуже складно технічно: і транспортувати вироби проблематично, і підставки їм відповідні потрібні, і підсвітку, яка б «оживила»… Нині я, щоправда, задумався над іншою ідеєю, як на мене, більш потрібною: хотілося б втілити в життя проект психологічної реабілітації учасників АТО — за допомогою саме різьби по яєчній шкаралупі. Нещодавно зустрів свого колишнього демобілізованого студента — хлопці приходять звідти спустошені, знервовані, агресивні. Дати б їм можливість спробувати яйце як матеріал для творчості. Люди, котрі повернулися з війни, як ніхто інші, знають про крихкість усього живого, тому їм було б корисно і цікаво попрацювати з таким делікатним матеріалом. Коли під час різьби щось іде не так — скажімо, відколюється шматок або узагалі уся твоя праця руйнується за секунду, вчишся або імпровізувати і міняти візерунок, або починати усе знову… Це був би цікавий проект. І треба для нього небагато — мецената, який би допоміг із приміщенням і матеріалом.

Якби це втілити в життя, тоді з усієї цієї «різанини» моєї був би толк. (Сміється — авт.) Я ж взагалі до цього свого захоплення ставлюся мало того, що доволі самокритично, то ще й з дуже серйозною часткою іронії. Бо як тут залишатися серйозним, якщо кожен другий про тебе говорить: «А-а, це той, що ріже по яйцях…» До речі, ви хоч до статті заголовок нормальний дайте, щоб не було: «Професор з яйцями»…