Тернополянка розповіла про свої пригоди з таксі

Головна редакторка «Ух-радіо» Зоряна Биндас часто їздить на таксі. З водіями балакає рідко. У транспорті довершує незавершені справи. Каже, що постійно має кумедні історії з таксі, повідомляє Про.те.

– Кілька місяців їздила після роботи з Тернополя до Львова на “Курс письменницької майстерності”. – розповідає Зоряна. –  Поверталась додому посеред ночі. Постійно кликала до вокзалу таксі, бо ніч, часто погана погода, сніг, дощ, в йти пішки далеко. Викликати таксі до залізничного вночі — ціла проблема, особливо в негоду. Дуже часто слухала відмови своїм же голосом. Інколи по півгодини не могла викликати машину, тому плювала на все і йшла пішки.

Якщо вдавалось викликати таксі, то якимось дивом складалось, що кілька разів поспіль по мене приїжджала одна і та ж машина, правда, водії були різні і навіть не підозрювали спочатку, що я фактично щоразу додому їду конкретно однією і тою же жовтою “Ауді”. Потім я розказала водіям, посміялись. Після невеликої перерви знову кличу вночі до вокзалу таксі, знову приїжджає моя знайома машинка. В салоні незнайомий водій. “Ви новенький”, — питаю. Він здивовано дивиться. Потім пояснила, що то моя знайома машина. Виявилось, він її перекупив. Дзвонив вночі до попереднього власника, щоб розказати, що в машині знову їду я. Не розумію, як так постійно співпадало. До речі, службі, до якої прив’язана та машина, я теж начитувала інформаційні ролики.

– Чи давно уже так сама собі відмовляєш?

– Для таксі я часто читала ролики, але рідко ними користувалась. Тому слухати вітання і відмови своїм же голосом мені доводиться лише останні кілька місяців.

– Простіше, мабуть, сказати, в якому нема. Для одних служб начитувала вітання, для інших — прощання, для ще одних щось на зразок “Вас вітає таксі таке-то. Тернопіль — натисніть один, Вінниця — натисніть два…”. В одній зі служб дякую наприкінці поїздки: “Шановні пасажири, дякуємо, що скористались таксі таким-то. Не забувайте в салоні своїх речей”. Ще один варіант — відмова, там було щось на зразок: “Шановний пасажир, у вашому районі нема вільних машин. Вибачте за незручності”.

– А чи відмовляєш сама собі у житті в чомусь? Чи ні в чім, а лише в  таксі?

– Чесно кажучи, мені здається, що складніше навчитись казати “ні” — іншим, а собі треба казати “так”. Часто ми погоджуємось на те, чого насправді не хочемо, натомість відмовляємо собі у тому, що справді нам потрібне. Звісно, я розраховую свої можливості, але намагаюсь не відмовляти собі в часі на спортзал, біг, мандрівки і книжки.

– Знайомі і друзі не кажуть, що їм теж таксі відмовляє твоїм голосом?

Кажуть. І це дуже смішно. Дуже часто друзі говорять: “О, ти знаєш, ми чули тебе там і там”. Хлопець, який щодня викликає таксі, щоразу чує мій голос. Чують по “Ух-радіо”, інших радіостанціях, на зупинках громадського транспорту, в тролейбусах і маршрутках, у супермаркетах і магазинах, у таксі, на телебаченні…

– Яке сприйняття громадського транспорту?

– Я люблю користуватись громадським транспортом, спостерігати за людьми. Часто мимовільно чую розмови, різноманітні історії. В електричках — взагалі інший світ. Якщо нема нічого цікавого — читаю.

– Переважно раціонально використовую той час. Щось планую, відповідаю на листи чи повідомлення.

– Як часто користуєшся таксі? Куди їздиш і звідки? О якій порі?

– Раніше брала таксі вкрай рідко, хіба дійсно була необхідність: якщо посеред ночі треба з вокзалу дістатись додому, або на вокзал. Частіше користувалась громадським транспортом, ходила пішки. Люблю тролейбуси. Та й громадський транспорт люблю, там часто можна знайти сюжети для історій, оповідань, есе. Зараз їжджу таксі частіше, бо підвозить хлопець. Тролейбусом до місця його роботи не дістанешся, тому він переважно користується таксі, заодно і підвозить мене.

– Може ще якісь були випадки, пов’язані з таксі, що не можеш забути.

– Часом злюсь, коли не приїжджають на виклик, страшенно дратують ці торги. “Нема вільної машини? А якщо подвійний тариф? Є, о, супер!”. Це не правильно. Це ніби хабарі таксистам. Та встановіть тарифи, які вам підійдуть і не мучте людей отими +20 +30. Одного разу мала приїхати в приміське село до батьків. Маршрутки не було. Покликала таксі. Водій довго матюкався, що якби знав, що треба їхати у Великі Гаї, то не брав би замовлення.

“Накупували ділянок, побудували хати на три поверхи, мажори ви, мажори, накупували собі іномарок і шкодуєте їх товкти то тих дорогах, кличете таксі. А доплатити таксисту не хочете, бо жмете гроші”. Послухала я ці всі його обурення, а тоді ми приїхали до маленької хатини в селі, якій вже кілька десятків років. Вважається, що дуже мажорне село і там живуть виключно багатії-мільйонери. Але є корінні мешканці. Биндаси от живуть там з позаминулого століття. Знайшов мажорів. Страшенно нервують такі зарозумілі водії таксі.

Наталя ЛАЗУКА