Тернополянин розповів, як у давнину відзначали день осіннього рівнодення

Сьогодні, 22 вересня – день  осіннього рівнодення. Уже від завтра ніч буде довшою за день. У давні часи це означало завершення збору урожаю, відання шани Землі і підготовку до зими.

У наших предків у давні часи були навіть певні обряди, звичаї і традиції, які необхідно було виконати у цей день. Що саме вони робили і як святкували осіннє рівнодення «ТЕРЕНУ» розповів краєзнавець Борис Іскра Явір.

- Борисе, розкажіть про витоки цього дня. Звідки наші предки знали коли саме святкувати день рівнодення, адже по факту календаря у них не було?

- Стародавні люди, а в тому числі і наші предки, дуже добре слідкували за небом — рухом астрономічних об’єктів,  це було пов’язано із тим, що тоді не було ні настінних календарів, як зараз, ні писемних календарів. Календарі складалися на основі  положень Сонця, Місяця, помітних змін на Землі, але це було справою небагатьох посвячених — волхвів, жерців — стародавніх астрономів та астрологів водночас. Навіть орієнтування на місцевості було тільки за зірками і планетами та за тим, що людина бачить навколо себе. З дуже глибоких часів люди слідкували за зоряним небом і будували астрономічні обсерваторії різної складності. Свідченням того є святилища і астрономічні обсерваторії — Стоунхендж та інші подібні споруди, в тому числі на наших землях — коло Скалата, коло Рогатина тощо. Особливі положення Сонця, яке надзвичайно впливає на життя на Землі, люди почали відзначати особливими днями - святами.

- Це напевне і є дні рівнодення та зимового і літнього сонцестояння?

- Сонце в уявленнях древніх слов'ян (як і інших язичників) проходило за рік різні відміни, пов'язані з порами року. Наприклад, зимове сонцестояння, після якого день починає збільшуватися, а ніч зменшуватися, наші предки-язичники пов’язували із образом новонародженого Сонця (Коляди), на весняне рівнодення вони вшановували Ярила, як Сонце, яке росте,  на літнє сонцестояння вшановувався Купало, як Сонце у розквіті сил, і на осіннє рівнодення – язичники вшановують Семиярила, як Сонце вже зріле, але осіннє  холодне  Сонце. Дякували йому за урожай і зібрані плоди.

- А як же проходило саме святкування?

- Про святкування власне на осіннє рівнодення — відомо мало, а робота над джерелами триває і, враховуючи відновлення та ріст язичницьких громад, стає все більш актуальною. На святкуваннях солярних відмін (Коляди, Ярила, Купала, Семиярила) деякі елементи були однакові: так, як Сонце – це вогонь, то, щоб бути ближчими до світила, люди запалювали загальний, громадський вогонь, відтворюючи події неба на Землі. Саме на осіннє рівнодення розпалювали, ніби допомагаючи «холодному» сонцю, трохи «підігріваючи» його. А у себе в домівках люди символічно гасили вогонь і від загального вогнища, несли тріску із вогнем до власної хати, вважаючи цей вогонь священним.

- Крім принесення священного вогню у свою домівку, були ще якійсь елементи святкування?

- Так, ще була трапеза. Давні люди вважали Богів своїми предками — зокрема, слов’яни — то «внуки Дажбожі». Тож під час власної трапези язичники ділилися (і діляться) наїдками із своїми «родичами-Богами». Вони або залишали страви на ніч, або підкидали приготоване ложкою до стелі, або ж напої виливали на підлогу, долівку - схожих прикладів є доволі багато. Тим, що вживали самі — тим й ділилися з Предками. Причому, ці ритуали використовують навіть сучасні християни, святкуючи ще язичницькі, але охристиянені Різдво, Великдень.

На святкування варили й пекли традиційні ритуальні страви з вівса - рослини-символу Семиярила, чий максимум сили в Яві (світі явному, видимому) припадає на осіннє рівнодення. Це і вівсяна сита з медом, вівсяна каша, вівсяні хлібці й солодке печиво. Що цікаво, це також традиція давніх галлів, які тому 2000 років долучилися до етногенезу західних слов’ян, зокрема галичан.

Як і всі свята, це було і є вшануванням дітьми Божими (язичниками) одного зі старших Родичів - саме в момент максимуму його сили в Яві (світі явному; адже в Праві сила Бога завжди однакова).

- Чому зараз про стародавні святкування осіннього рівнодення не настільки відомо, як про купальські чи різдвяні звичаї?

- Це свято не було настільки пишним, як ті, що відзначали весною і влітку через те, ймовірно, що не було настільки веселим та молодіжним, як попередні, а спонукало до роздумів про минущість життя: осіннє рівнодення означало перехід до цілком логічного стану будь-якого життя – це завершення, згасання, припинення, втрата сил, змалішання й ослаблення, старість. Семиярила, «холодне» осіннє Сонце, вшановували за його роботу — завершення всього буття-життя. Богу дякували за успішне завершення року, за те, що Земля матиме перепочинок після врожаю. Сприйняття християнством смерті й старості як кари, як чогось страшного і невідворотного, також не сприяло збереженню традицій осіннього рівнодення. Але ж осіннє, холодне сонце, «смерть і старіння сонця й року» - то не трагедія і не прояви «злих сил» - а цілком природній та потрібний етап, коли для відродження чи зародження чогось нового старе має канути в лету. Прихід осені та зими передусім дають час на підготування до весни, до нового літа. Саме так сприймали ці періоди наші предки, саме так їх сприймають сучасні язичники.