«Ти моя сила - я твій оберіг»: історія кохання тернопільського бійця і медикині (фото)

Боєць спецпідрозділу КОРД Назар уперше побачив Єлизавету у 2022 році — в палаті лікарні, куди його доправили після восьми місяців безперервних боїв. Вона була медсестрою-інтерном. Він не знав її імені, не знав, хто вона та звідки. Та, побачивши її, сказав: «Ти будеш моєю дружиною». Про це розповідають у відділі комунікації поліції Тернопільської області. 

На той момент Назар служив уже не перший рік. Контракт підписав у 2020-му, а ще у 2014–2015 роках, коли ховав близьких друзів, пообіцяв собі зробити все, аби Україна вистояла. Повномасштабне вторгнення зустрів у складі 44-ї окремої артилерійської бригади Тернополя. 23 лютого — виїзд, 24-го зранку — вже Київщина. У перший день війни його підрозділ знищив близько 40 одиниць ворожої техніки, зупиняючи колони, що рухалися на столицю.

Далі були Запорізький напрямок, контрнаступ, Куп’янськ, Костянтинівка. У складі 3-го армійського корпусу 125-ї бригади Назар став командиром мінометної батареї. Життя перетворилося на безперервну війну — посадки замість дому, місяці без виїздів, постійні вибухи.

У грудні 2024 року чоловік пережив тяжку втрату — на Бахмутському напрямку загинув його батько, військовослужбовець 10-ї гірсько-штурмової бригади. Після цього Назар мав можливість залишити лави ЗСУ, але обрав інший шлях — вступив до спецпідрозділу КОРД.

Про спецпідрозділ я знав давно — читав, дивився, спілкувався з бійцями… Хотів бути серед найкращих. У серпні я звільнився з армії, а вже в жовтні розпочав службу в омріяному спецпідрозділі. Я дійшов до своєї цілі, — каже Назар.

Кохання з палати інтенсивної терапії

Її звати Єлизавета. Їхня історія почалася не в кав’ярні, а в лікарні Запоріжжя. Після слів про майбутнє одруження вони почали спілкуватися — між бойовими виїздами, чергуваннями та короткими дзвінками.

Романтики не було. Була війна. Телефон. Повідомлення. Квіти кур’єром. І рік очікування, — пригадує спецпризначенець.

У 2023 році, між бойовими завданнями, вони одружилися в Запоріжжі.

Розписалися ми в Запоріжжі у 2023 році 10 лютого… На церемонії були лише побратими та подруга коханої. Усе відбувалося без святкувань та гучних слів, але по-справжньому. Після урочистостей я вирушив на позиції, — розповідає Назар.

У квітні 2024 року в подружжя народилася донька Емілія. Сьогодні сім’я мешкає в Тернополі. Єлизавета працює анестезіологом в обласній лікарні, а Назар продовжує виконувати бойові завдання у складі КОРДу.

«Ти моя сила — я твій оберіг»

Після смерті батька Назар пообіцяв матері та дружині не повертатися на війну. Обіцянку виконав по-своєму — змінив формат служби, але не припинив боротьбу.

Колектив у нас такий, що неважливо, яке в тебе звання чи посада. Якщо треба — їдеш… Ми всі їздимо в зону ведення бойових дій, знищуємо ворога і робимо усе, аби пришвидшити перемогу, — говорить він.

На худі, яке подарувала йому дружина, написано: «Ти моя сила — я твій оберіг. Щоб не сталося, я завжди поруч». Для Назара це більше, ніж слова — це символ підтримки, який він бере із собою туди, де особливо важливо знати, що на тебе чекають.

Перед черговою ротацією він сказав їй:
Коли я їхав на цю ротацію, я сказав їй: я обіцяю, що виживу і повернуся додому, а я звик свої обіцянки виконувати… Бо там, де є любов, завжди є за що боротися.

Історія Назара та Єлизавети — це історія кохання, яке народилося під час війни й стало для бійця тією силою, що тримає міцніше за броню.

Фото відділ комунікації поліції Тернопільської області