Три давніх храми на Тернопільщині вшанували своїх покровителів (фото)

Одразу три кількасотлітніх храми у Лановецькому районі вшанували свого патрона – святого Димитрія. У селі Козачки розташована найстаріша з церков.

«Перша згадка про церкву датується 1773 роком, - розповів настоятель храму  Юрій Бойко. - Храм святого Димитрія Ростовського побудований на кошти прихожан, як і каплиця. Лише у 1873 році було прибудовано дзвіницю. Священики з цього храму служили і в сусідніх селах - Осниках та Гриньках, тому що село Козачки було «приписане» до них. Богослужбової літератури та церковного начиння було достатньо, щоб задовольнити духовні потреби парафіян».

Починаючи з початку XIX століття, у храмі записували імена та прізвища усіх священиків, які у різні роки тут служили.

Храм у Козачках

Ікона у церкві села Козачки

Серед особливих святинь у церкві є ікони Іверської ікони Божої Матері та Успіння Пресвятої Богородиці, які подарували прихожани, котрі здійснили паломництво до Святої Землі. Це було на початку ХХ століття.

Отець Юрій 8 листопада відправив службу Божу й у іншому храмі, який теж носить ім’я святого Димитрія. Розташований він у селі Гриньки.

Церковні дзвони у Гриньках

«Маємо точні записи, що Церква Святого Великомученика Димитрія побудована 14 жовтня 1866 року. Дзвіницю звів у 1875 році майстер Афанасій Лотоцький, - розповів отець Юрій. – За архівними документами, всі будови, які належали церковному приходу, були тоді власністю паламаря Василя Гутовського. У 20-х роках влада церкву закрила, але вже наприкінці 30-х років вона знову діяла. Тоді у ній служив митрофорний протоієрей Мальошинський, розстріляний німцями у Рівному в 1943 році. У 1963 році церкву знову закрили, а з 1989 року богослужінні в ній були відновлені.

Історією ще одного храму, котрий також носить ім’я святого Димитрія, поділився із «Тереном» настоятель церкви у селі Москалівка Лановецкього району отець Ярослав Вітрук.

«Наша Свято-Димитрієвська церква побудована в 1791 році стараннями священика отця Григорія Радкевича за допомогою парафіян, - сказав о. Ярослав. - Церковна будівля дерев'яна, стоїть на кам'яному фундаменті, поруч – дзвіниця, теж дерев’яна. У 1887 році церкву всередині і ззовні пофарбував масляними фарбами іконописець Іван Полюскевич. У 1905 році облаштовано новий іконостас. Є ще дерев'яна капличка, побудована у XIX столітті. На жаль, не збереглась її фотографія. На місці старої брати Кучеруки поставили нову каплицю».

При храмі ще з 1859 року діяла церковно-приходська школа. А в У 1934 році село горіло. Пожежа охопила усі хати та господарські будівлі, вогонь підбирався й до храму, але лихо його оминуло.

Ікона святого Димитрія у Москалівці 

«Чи то таким було її розташування, чи то якась інша сила вберегла храм від знищення, не знаю. Вистояла вона тоді, як символ нашої віри. Та все-таки церква зазнала збитків через іншу пожежу, у 70-х роках минулого століття», - каже отець Ярослав.

Гордістю церкви є дзвіниця. Один з куполів церковної споруди над дзвіницею – це невеликий простір високо над притвором, де містяться дзвони різної величини і, мабуть, різного звучання. «Сей колоколь соружень для церкви села Москаливка, Кременецького узда Волинской епархии на парафиальные средства, весом в 29 пудов на заводе колоколов Казимира Свидзинского в Тернополе 1932 года» – викарбовано на одному з них, найбільшому, яким дзвонар Іван Ковальчук скликає односельців на службу Божу. На другому дзвоні, меншому за розміром, також напис: „Жертва Ар. Чернявського, М. Драбчука, П. Дивчука, М. Мольченюка». На жаль, ніхто не може сказати достовірно, хто ці люди, а офіційних документів про пожертвування не збереглося. Правда, один з дзвонів є пожертвою жителя села Олійника, якого усі люди старшого віку пам'ятають донині. „Жертва Ар.Рикуна, П.Мельника” – цей напис на одному із  дзвонів також говорить про те, що заможні люди хотіли себе увічнити добрими справами. Старожили розповідають, що під час війни дзвони були заховані на полі біля Рудки. Пізніше вони, збережені і неушкоджені, почали знову служити парафіянам.

Іконостас у Москалівській церкві

У місцевому шкільному музеї збережено записи від односельчанок Ганни Гагрень та Ольги Лахман про переказ, пов’язаний із церквою. Отож, колись давно церква була в іншому місці, тепер ця місцевість носить назву – «Шкілка». Зараз тут видолинок, де випасається худоба, гуси. А колись, за переказами, це було підвищення, на якому стояла  церква, каплиця і криниця.

«Але одного дня відбулося диво: мабуть, чимось це місце стало неугодне Богові, чи якийсь великий гріх завис над людьми Москалівки, бо якраз на Великдень, саме тоді, коли всі люди йдуть до церкви, коли відбувається найсвятіша відправа – храм провалився під землю. Під земну твердь пішли і криниця, і каплиця, які були біля церкви. Відтоді пройшло багато літ, але й дотепер на тому місці є три заглибини і всі у селі кажуть, що це сліди від колишніх будівель, що пішли під землю. Старі люди розповідають, коли малими пасли худобу на тому місці, то все припадали до землі і вчувався їм підземний дзвін, який завжди був особливо голоснішим на Великдень», - розповів о. Ярослав.

Традиційно у день Святого Великомученика Димитрія у церкві відбувається служба Божа, на яку запрошуються настоятелі, священнослужителі сусідніх парафій, благочинний району, духовенство з Тернополя. Цього дня у Москалівці храмовий празник, до родини з‘їжджаються вихідці з села. Односельці-земляки своїми силами поновили храм, дзвіницю. А за кошти братів Євгена та Леоніда Кучеруків, один з яких мешкає у Рівному, а інший – в Астрахані, збудовано капличку в честь їхньої матері Ольги Кучерук. Вона трагічно загинула, коли йшла додому з церкви…

У день Димитрія дзвони церков у Козачках, Гриньках і Москалівці, здається, мають особливе звучання. Вони скликають парафіян на святу літургію, до спільної молитви і спогадів про відомих та невідомих зодчих, які кілька століть тому створили ці прекрасні храми.

Олег  СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора