У Росії народ немає бажання боротися за свою свободу, сказав у Тернополі професор Олег Панфілов (фото)

Професор Державного університету Іллі ( Грузія ), письменник сценарист та публіцист під час свого приїзду до Тернополя поділився думками щодо російської ментальності

Як вже повідомляв напередодні «ТЕРЕН» / див. ТУТ / Олег Панфілов свого часу досить активно займався громадською діяльністю та професійною журналістикою в Росії. Він – автор і ведучий програми державного телеканалу Грузії ПІК, автор сценаріїв восьми фільмів, один з яких – «Повернення в Ягноб»¸ отримав гран-прі Міжнародного кінофестивалю «Образ віри». Олег Панфілов - автор більш як 2000 статей, опублікованих в газетах і журналах Росії, США, Пакистану, Ірану, Ізраїлю, Польщі, Болгарії, Німеччини, Чехії, Швеції, експерт ОБСЄ, співзасновник громадських організацій – Фонду Вахтанга Кікабідзе, Georgian International Media Center та HGO Resourse Center.

В Україну Олег Панфілов прибув як експерт та лектор школи CAPS (Civil and political school (CAPS), яка у Києві готуватиме інтелектуальний резерв для органів влади. До Тернополя він заїхав на кілька годин задля презентації виданої тут своєї нової  книги «Антирадянські історії». Кореспондент «ТЕРЕНу» використав цю можливість, аби задати Олегу Панфілову запитання про книгу і не тільки.

DSC09620

- Пане Олеже, Ваша книга про те, що, не знаючи реальної історії, неможливо собі уявити майбутнє. Ви кажете, що українці та грузини, які переважно знають, що відбувалося з їхніми державами, вони просто зобовязані боротися за свободу і незалежність своїх країн.  А в Росії, що, у нікого немає такого бажання - боротися за свою свободу?

- Переважно немає. І ось чому. Тому що, Росія – величезна країна, яка створена у результаті загарбницьких воєн та окупацій. І на цій величезній території живе понад 160 народів із абсолютно різними культурами, релігіями, традиціями. І їх абсолютно нічого не об’єднує, як неможливо, собі уявити, що може об’єднувати чукчу та чеченця? Це абсолютно різні народи. Але шляхом захоплень, завоювань вони виявилися на одній спільній території. А для того, щоб ці люди жили разом, потрібно було створити певні умови. І створити їх можна було тільки за допомогою брехні, коли людям не кажуть, що було раніше. Тобто, ця книга - про історичні факти, про які багато хто не знав і не знає нині. І не тільки в Росії. Тому, очевидно цю книгу так швидко перевели на українську мову саме тут, в Україні, бо це все цікаво й для українців.

- Але ж, скажімо, Сполучені Штати Америки також створювали представники різних народів, різних віросповідань, з різною самобутньою культурою?

- Це так, але США створювали люди різних національностей, які об’єднувалиcя навколо однієї ідеї - свободи. І упродовж 200 років вони за це боролися, створювали свою ідеологію, державу і таки добилися свого. Натомість, в Росії, єдиного народу, як такого, немає. Наприклад, історія державності. Україна мала таку історію у різні часи, як і  мала це Грузія. Були традиції публічної політики і в Україні, і в Грузії. Це стосується і традицій свободи слова, і парламентаризму. Тому і в українців, і в грузинів всередині більше свободи, ніж у росіянина, який тільки й тим займався, що подавляв чужі свободи: захоплював Центральну Азію, Сибір, Україну, Кавказ, Прибалтику.

- І там всюди боролись за свою свободу, проти російського імперіалізму.

- А за що боротися росіянам? Проти самих себе? І як це буде виглядати? Знаєте, я порівнював тексти гімнів Росії, України та Грузії. Так ось, у російському тексті слова «свобода» немає. В українському він повторюється двічі, як і слово «воля», в грузинському – тричі, а в російському - жодного разу

- Але ж там є слова «Славься, Отечество наше свободное..»*

- Так, але немає слова «свобода», подано, що нібито Отечество вже «свободное» як факт, то, мовляв, про яку ще «свободу» може йтися?

DSC09634

- Виходить, що росіянам свобода не потрібна, їм і так добре,  без неї, свободи, в тому числі й свободи слова?

- Розумієте, кілька років тому я читав лекцію в одному із американських університетів Маямі для студентів –славістів,

які розуміють російську мову, вивчають її. І от, я мав їм пояснити, що таке свобода, зокрема свобода слова в Росії. Два дні я про це говорив, але бачу, щось до них не дуже це доходить. Вони ніяк не могли зрозуміти що коли в Росії вбивають журналістів, ніхто не виходить на вулиці, чому, коли закривають газети, телеканали, ніхто не протестує. Тоді я їм сказав ось що. От, уявіть собі зоопарк, де живуть тварини, які уособлюють різні професії. І вовки – це журналісти. І ось,  ці вовки-журналісти там живуть, народжуються, за ними доглядають годують їх два рази на добу. А вони лають у цих клітках, часом рикнуть на відвідувачів і все. Так ось, першого директора зоопарку звали Лєнін, другого – Сталін, потім - Хрущов, Брежнєв і так далі. А коли прийшов новий директор зоопарку за прізвищем Горбачов, то він відкрив клітки і сказав: «Вовки, ви вільні!». Вовки вибігли з кліток. Хто куди. Але через деякий час проголодалися. Адже їх завжди годували, ніхто не вчив полювати, добувати собі їжу. І тому, коли прийшов наступний директор зоопарку за прізвищем Путін, то він відкрив клітки і сказав, ну що вовки, свобода вас не годує? То давайте – назад, у клітку. І вони туди повернулися. От  і все. Населення штучно створеної країни, яке поколіннями, століттями жило і виросло у несвободі, немає ніякого бажання боротися за себе і за якусь свободу. І багатьом росіянам просто комфортно жити в таких умовах, які вони мають…

- А події 1991 року? Люди на вулицях Москви, мітинги, барикади?..

- А скільки їх було, цих людей? Це ж не вся величезна Росія. Це те ж саме, що трапилося у 1917 році, коли кілька сот п’яних моряків скинули Тимчасовий уряд і оголосили, що вони тепер – «Радянська Росія». Так що, в Росії, коли у більшості людей немає бажання бути вільними і кращими, з’являється бажання бути невільними і не кращими…

- У своїй книзі, серед іншого, ви акцентуєте увагу читача на поняттях «Росія», «росіяни». Чим це викликано?

 - Це дуже суттєво, отакі роздуми про те, хто такі «русские», що таке «Россия»? Це, що вона – штучно створена країна, я вже сказав, а от, поняття «русский», з точки зору граматики російської, цей етнонім – не іменник, а прикметник. От подумайте, як це так вийшло, що з народу, який жив на території Московського князівства і де в XV столітті було всього-навсього 1,5 млн осіб, раптом вже в XIX століття стало 111 млн ? Вибачте, але тут ні одна віагра не могла би допомогти так збільшити населення.

- Тобто, знову ж таки, йдеться про те, що окремі сторінки історії фальшувалися?

- Так, все переінакшувалось, скривалося і ніхто не пояснював людям, яким же чином виникло це дивне утворення, в якому «рускіє», як я сам собі жартома кажу, це суспільно-кримінальне угрупування, так само, як організовано-злочинне угрупування, якійсь там «солнцевские», «тамбовские»… Хоча важко розповідати правду людям, які абсолютно не мають бажання слухати і чути цю правду.

Або спробуйте мені пояснити, що таке російські прізвища? Та половина з них – тюркського походження, третина – українського, а є ще ж і французькі, і польські, і німецькі. Тому іноді доводиться жартувати. Ну, наприклад, якби кожен «руський» покопався би у своїй родословній, то половина з них знову стала би татарами, як, скажімо, Булгаков, Кутузов, Аксаков, Тургенєв, третина – стали би українцями, бо і українці брали у значній мірі в цьому дивному етногенезі за назвою «русские».  Хтось став би знову німцем, французом, поляком…

- Перепрошую, а ким би Ви стали, за такої ситуації, пане Олеже?

- Став би греком. Тому що мої предки – грецькі богослови. Це жарт, але у ньому дуже багато реального. Бо знаєте, я, як історик, іноді кажу співбесідникам, що не може існувати народ, який би не боровся за свою незалежність, Чому тільки у «руських» відсутнє таке бажання – біти вільними? Чому у них є тільки бажання подавляти чужу свободу? Чому вони нападають на Грузію, Україну, а раніше – на Фінляндію, чому вони захоплюють чужі землі? А це через це, що у них немає власної історії. Точніше, була історія в окремих груп, яких захоплювали, потім об’єднували, давали їм назву «русские», а спільної ж історії немає.

DSC09630

- Про це Ви і говорите у своїй книзі…

- Це все, що є у цій книзі, майже все, можна знайти, як кажуть, «на поверхні». І додам, що ця книга – не є якесь наукове відкриття. Це процес не наукового відкриття а процес  «відкриття очей». Наприклад, «русские» дуже люблять розмірковувати про історії своїх  царів, не задумуючись, як могли бути «російськими»  царі, в яких мами – німкені і важко, практично визначити, якої національності були ці царі. Коли Іван  Грозний  був татарином, Борис Годунов – теж татарином, а починаючи з Петра I, практично, в усіх царів були жінки-німкені…

 - Даруйте, а Ваша дружина теж, як і Ви, з Таджикистану?

 - Моя дружина – українка. Так що, я українську прекрасно розумію. Хай би я попробував не розуміти цієї мови! Водночас, незважаючи на те, що я з Вами розмовляю російською мовою, і на те, що я цією мовою пишу, я ніколи не був громадянином Росії. Господь від цього мене милував. Я – громадянин двох країн – Таджикистану, там, де моя батьківщина, де я народився і виріс та – Грузія, де я зараз живу і працюю.

- Ваша книга, про яку ми сьогодні говорили, вона, крім «відкривання очей» на історичні, можливо, для декого невідомі факти розрахована ще на щось?

- Я, коли писав цю книгу, виходив із того, що люди взагалі мають чимось цікавитися, щось знати  І я не ставив перед собою мети і ніколи не думав про це, щоб мовляв, когось перетворити в кращих патріотів, ніж інші. Я ж казав, що я писав цю книгу, маючи на увазі,  передусім, читача в Росії. Але, оскільки, ця книга, навряд чи буде у найближчий час видана в Росії, виявляється, вона цікава і для українського читача, і в Чехії, і в Болгарії. До речі, в Болгарії її на болгарській мові друкують окремими фрагментами і я отримую величезну кількість різноманітних коментарів, листів.

- Книга «Антирадянські історії» матиме продовження?

- Так, більше того, відкрию Вам невеличкий секрет. Думаю її теж видати саме у Тернополі.

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора

Це цікавоФотоТернопільОлег Панфіловписьменник сценарист та публіцистпрофесор Державного університетукнижка