Українці доведені до відчаю і це зроблено штучно
Про рівень психоаналізу на теренах України, метод гіпнозу та колишню політичну діяльність, — розпитала у тернопільського лікаря-психотерапевта Степана Володимировича Кондири, повідомляє Погляд.
— Степане Володимировичу, доброго дня! Перш за все хочу подякувати Вам за можливість зустрітися і поспілкуватися, адже Ваш графік роботи є щільним і не дозволяє Вам розслаблятися, чи не так? Отож, як себе позиціонуєте, пане Степане?
— Щиро запитуєте, і відверто! Це зобов’язує бути таким же відкритим і доступним у висловлюваннях! Хто такий той, що сидить перед Вами? Такий, як і всі люди — маю такі ж очі, руки, ноги, тіло і, як то кажуть, голову «на в’язах», — сміється. — Напевно, себе потрібно асоціювати із людиною, яка пройшла певний життєвий шлях і здобула досвід у розумінні людини як особистості. Особистості з точки зору поведінкового механізму та потреб від початку народження й аж до смерті. Як говорив З. Фрейд: «Від Ероса до Танатоса…».
«Психіка людини — достатньо тонка субстанція і з нею потрібно поводитися надзвичайно обережно»
— Саме про психологію мені й хотілося би з Вами поспілкуватися! Ви — знаний на Тернопільщині та в Україні психоаналітик, психотерапевт, гіпнотерапевт… Як фахівець, скажіть: важко бути всім цим, та ще й одночасно?
— Дякую на доброму слові! Певною мірою — так, нелегко! До мене звертаються люди, які мають велику кількість проблем психологічного спрямування. І розв’язати цілу низку цих проблем, якими занепокоєний пацієнт — велике навантаження! У кожного — своя психіка, а вона є основним поведінковим механізмом у співіснуванні людини з навколишнім середовищем і світом зокрема.
— А що таке психіка людини? Як її можна охарактеризувати?
— Психіка — це властивість мозку відображати об’єктивну реальність. Поняття психіки ширше, ніж поняття свідомість, тому що психіка включає в себе сферу підсвідомості, передсвідомості, над-свідомості (“Над-Я”). Взагалі, нелегко дати характеристику психічної діяльності людини за такий малий проміжок часу, тому що у кожного вона різна. Проте основу, тобто фундаментальну теорію людської психіки, я все ж постараюся пояснити! Тож, давайте почнемо, скажімо, з народження дитини.
— Давайте!
— Для прикладу, майже «новоспечена» мама тужиться на пологовому кріслі, щоб привести у світ «спадкоємця» чи «спадкоємицю». А в той час, за дверима пологової кімнати, молодий батько з хвилюючим трепетом очікує народження своєї дитини.
«Продовжувач роду є «спадкоємцем» психологічних навантажень, які проектують на нього батьки у процесі виховання»
— І це видається мені цілком нормальним життєвим етапом, нічого надзвичайного тут немає…
— Авжеж! Продовження роду обумовлюється природою, що ні для кого не секрет. Але, до чого я веду і що важливо! Окрім фізичного «підтвердження» продовжувача роду, тобто статі, «забавним» є такий момент — продовжувач роду є «спадкоємцем» психологічних навантажень, які проектують на нього батьки у процесі виховання. І тому, з роками діти починають «жити» проблемами своїх батьків. Ці проблеми втілені, або «вмонтовані» у психіку дитини з народження і проявляються у відповідній поведінці. Тому завдання психоаналітиків — спостерігати, виявляти та попереджати прояви такої «несправжньої» поведінки. А також допомогти людині впоратися із важким багажем невідреагованих емоцій. Іншими словами, по життю ми несемо психологічний вантаж наших попередників, таких самих «спадкоємців». І мета психотерапевта — розвантажити психіку людини від цих проекцій…
— Як можна «розвантажити» те, що закладено у психіці людини вже здавна?.. Адже психічні реакції — не вантаж…
— Ви добре підмітили, людська психіка — це не вантаж! Психіка людини — достатньо тонка субстанція і з нею потрібно поводитися надзвичайно обережно. Знаєте, у руках доброго психотерапевта є достатньо засобів, щоб «добратися» до глибин психічної діяльності пацієнта. Цей набір інструментів, яким користується психоаналітик, включає в себе велику палітру «фарб». «Фарбами» є методики, котрими психолог «розбавляє» «тканину» психічної діяльності людини, щоб звільнити її від внутрішніх конфліктів. Вони, ці внутрішні суперечності, гальмують особистий розвиток пацієнта та можуть призводити до захворювань на рівні божевілля. Мушу зазначити, що мені часто доводилося з цим стикатися.
«Гіпнотерапія — як скальпель хірурга, — інструмент, котрим «добираєшся» до глибин позасвідомого для того, щоб видалити «пухлину»
— А гіпнотерапію у своїй практиці теж застосовуєте?
— Звичайно, застосовую! Хочу, щоб мене розуміли і Ви, панянко Софіє, і читачі. Гіпнотерапія — як скальпель хірурга, — інструмент, котрим «добираєшся» до глибин позасвідомого для того, щоб видалити «пухлину». Тому що ця «пухлина» спричинила у людини конфлікт свідомого і позасвідомого. Мета гіпнотерапії — вивільнення давніх, заблокованих реакцій психіки, подолання зовнішнього соціального опору і внутрішніх заперечень. Окрім цього методу є ще інший спосіб «зцілення» — шлях вільних асоціацій у формі легкого катарсису.
— І як успіхи? «Зцілює» людей терапія гіпнозом?
— Варто говорити не про успіхи, а про можливості цих методик. Скажу фахово: кожна метода, якою користується психотерапевт, є механізмом для досягнення мети. А саме: створити умови для поліпшення самопочуття психічної діяльності пацієнта та покращити його поведінкові реакції.
«Добудова Центру психоаналізу та психокорекції стане великим проривом у доступності отримання людьми кваліфікованої психологічної допомоги. Центр стоятиме «на варті» гуманного, толерантного ставлення до людини. А це вже європейська методика і модель»
— Наскільки я розумію, гіпнотерапію потрібно розглядати дуже глибинно. Відкладемо це на майбутнє. Чула, що Ви започаткували проект Центру психоаналізу та психокорекції? Це правда?
— Так, правда! Центр психоаналізу та психокорекції будується у м. Теребовля. Поки що, через відсутність коштів, це буде невеликий аналітичний Центр, але він буде обов’язково! Центр розрахований на 25-30 ліжко-місць. Тут буде стаціонар і невеличкий готель для тих, хто приїжджатиме сюди для лікування з далеких місцевостей. Буде своя кухня, тобто, той мінімум, який потрібний людям. Звичайно, передбачається і відповідна фахова психологічна допомога. В майбутньому я націлений запрошувати до співпраці не тільки наших українських, але й європейських фахівців. А зараз Центр перебуває ще на етапі розбудови. Одна третя запланованого вже збудована, будівництво ж інших двох третин — в процесі. Фотографіями Центру охоче з Вами поділюся! Хочу сказати, що Центр стане великим проривом у доступності отримання людьми кваліфікованої психологічної допомоги.
«Я дуже хочу вірити, що перспектива розвитку психоаналізу і психотерапії в Україні існує. Адже у цих галузях маємо велику кількість корифеїв»
— А скажіть, в Україні перспективи розвитку психоаналізу є?
— Що стосується перспектив розвитку психоаналізу і психотерапії в Україні, то я дуже хочу вірити, що така перспектива існує. Адже у цих галузях маємо велику кількість корифеїв. Один із світочів нашої вітчизняної психоаналітичної школи — Олександр Орестович Фільц — професор, головний лікар Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні, віце-президент Європейської асоціації психотерапії, а в минулому — її президент. Він, як і інші світила напрямку психології, запровадив абсолютно нову техніку взаємостосунків «пацієнт – лікар». На заміну «совітській» школі психіатрії, де людину одразу ж, з моменту підозри на психічну недостатність, відправляли до психлікарні. Такі викривлені підходи до взаємодії з пацієнтом не давали жодних результатів! Тому Центр психоаналізу та психокорекції стоятиме «на варті» гуманного, толерантного ставлення до людини. А це вже європейська методика і модель.
«Основне, на що звертаю увагу, це на тих осіб, які толерують себе великими політиками, а по суті, займаються політиканством»
— Мимоволі напрошується питання: а як же політична діяльність? Ви були депутатом Тернопільської обласної ради, і доволі активним депутатом! Політика Вас зараз вже не цікавить?
— Чому ж не цікавить, я — член НРУ ім. В. Чорновола. Коли є можливість — приймаю участь у заходах Руху. Але основне, на що звертаю увагу, це на тих осіб, які толерують себе великими політиками, а по суті, займаються політиканством. Таких осіб намагаюся ставити в рамки усвідомлення висловленого ними. Проте, мені не хотілося би зараз змішувати в одному «котлі» психоаналіз, психіатрію, психотерапію та політику.
Врешті, хочу зауважити наступне: суспільство наше, українці, доведені до відчаю і це зроблено штучно. Так-так! Не дивуйтеся! Тому що в зубожілій країні нарід стає керованим. Купується на різні дешеві і «розпіарені» примари. Обіцянок багато, — і таких, що аж на зубах «пісок скрегоче».
«Остання вагома подія в моєму житті та міркування щодо цього — це Майдан! Мене тоді звинуватили у зраді…»
— Остання вагома подія в моєму житті та міркування щодо цього — це Майдан! Мене тоді звинуватили у зраді, коли голосували за звільнення очільника ТОДА, В. Хоптяна. Насправді ж, в переддень голосування я поїхав до Києва, на Майдан, де очолив медслужбу. Там якраз розгорталися страхітливі події. Устим Голоднюк, зі Збаража, був у мене на лікарському прийомі за два дні до своєї загибелі. Рвані рани на сідницях, фаланги пальців, відірвані від шумової гранати… Але одержимий НАДІЄЮ погляд на краще життя!.. Ось таким я цього хлопця вперше побачив. Таким і запам’ятав. Слухати мої попередження, як і слова заборон, він не хотів. Устим щиро вірив у потенційну можливість Майдану змінити країну… Але, але, але…
«В зубожілій країні нарід стає керованим. Купується на різні дешеві і «розпіарені» примари. Обіцянок багато, — і таких, що аж на зубах «пісок скрегоче»
— Невже Вас не «реабілітували» колеги-депутати?
— А для чого?! Все на совісті тих, хто рвався до «престолу» на обласному рівні. «Свободівці» створили начебто якийсь стовп ганьби, а насправді самі негласно на нього потрапили. Але годі! Такого цинізму і такої брехливості не було ще за жодної влади. Повірте, знаю що кажу!
— Та хіба ж люди й донині не почали «пробуджуватися»?
— Більше того! Українці доведені до відчаю. Настала психологічна напруга, яка є загрозою нації як такої. Наслідки від такої загрози — різні. Біда полягає у тім, що знову можуть постраждати невинні люди, котрі, як мовиться, «Богу душу не винні». А суспільство налаштоване агресивно і радикально. Соціальний вибух на рівні міжособистісних стосунків може перерости у фазу громадянського конфлікту та непокори. Позитиву від такої перспективи мало. Тому, можновладцям потрібно добре думати, щоб не допустити трагедії.
«Українці доведені до відчаю і це зроблено штучно.Соціальний вибух може перерости у фазу громадянського конфлікту та непокори»
— Суспільна травма є тривалою в часі. Людей вчергове одурили, а отже за краєм вже видно прірву. Меж стриманню також уже немає. Невідомість породжує суспільну загрозу загибелі нації, тому нація починає себе захищати. Об’єднуючою силою в таких випадках є суспільний страх перед загрозою вимирання і знищення. Тому, як психоаналітик, скажу достатньо важливі слова: «Політикам будь-якого рівня потрібно бути дуже обережними, щоб не наражатися на гострі піки, які люди приготують для них». Непереливки буде їм. Зараз кожне слово, висловлене політиком, «пережовується» народом у деталях.
— Є якась альтернатива цьому?
— Є! Перестати обманювати! В усіх суспільних закономірностях криється соціальна справедливість, а коли вона порушується — виникає конфлікт, на кшталт внутрішнього конфлікту, про який я вище оповідав.
— Маєте на увазі конфлікт свідомого і позасвідомого?
— Так! Але Ви говорите про внутрішній конфлікт людини, а от суспільний конфлікт має надпотужну силу, яка об’єднується в масовість, а згодом переростає в суспільну агресивність.
«Моя дружина, з якою я прожив 35 років у єдності, —чудова особистість! Гарне розуміння одне одного — запорука родинного тепла»
— Давайте перейдемо на інші теми. Для прикладу, розкажіть про свою родину! Скажімо, про дружину, дітей! Чи є вже внучата?
— О, дякую, гарне питання! Родина є, причому, вже загартована роками. Моя дружина — Світлана, з якою я прожив 35 років у єдності, — чудова особистість! Гарне розуміння одне одного — запорука родинного тепла. Окрім цього, маємо двоє дітей, дуже талановитих. Дочка Оля проживає із зятем і внучкою у Лондоні. Вона — оперна співачка. Скоро, після конкурсу «Вердіївські голоси», що відбудеться наступного року в Італії, донька «покаже» Тернополю свій голос! Син Ярослав проживає у Львові. Нещодавно у нього народився син. Щасливий батько, як і його дружина! Обоє вони — творчі люди. Тернополяни знають сина із його концертів, які він давав у Тернополі в складі гурту «Manouchе». Ярослав — професійний гітарист. Дуже здібний хлопець.
А ми з дружиною — вже дідусь і бабуся! Тішимося здобутками наших дітей і щоразу чекаємо від них звісточок. І внуків! — усміхається.
— Я дякую Вам, Степане Володимировичу, за теплу і хвилюючу розмову! Сподіваюся, до скорої зустрічі! До речі, чула, що Ви збираєтеся за кордон?
— І Вам дякую! Так, збираюся. Запросили в Німеччину і Швейцарію — працювати з пацієнтами. Тому, скоро поїду.