В паралімпійців – медалі,  а у простих інвалідів лише обмежені права

Депутат Тернопільської обласної ради, майстер спорту України, рекордсмен України з плавання Олександр Башта розв’язує тему паралімпійців, чемпіонів та людей з обмеженими можливостями, і вкотре колеги, знайомі та читачі звертаються до пана Олександра з проханням пояснити феномен успіху наших паралімпійських спортсменів на черговій паралімпіаді в Ріо -2016.

- Спочатку спробую пояснити співвідношення медалей Олімпіади та Паралімпіади, - пише Олександр Башта. - Плавання само по собі самий медальний вид спорту, де крім категорії чоловіки-жінки, ще є стилі плавання - вільний, брас, на спині, батерфляй, та ще до того і величезна кількість дистанцій. 50, 100, 200... а ще комплексне плавання, естафети... Візьмемо найпрестижнішу в плаванні Олімпійську медаль - 100 метрів вільним стилем. Так ось, у спортсменів на Олімпіаді розігрують всього два комплекти медалей - один комплект у чоловіків, другий - у жінок. Якщо по кількості то буде 2 золоті, 2 срібні, 2 бронзові = 6 медалей. Все. А на Паралімпіаді за цю одну дистанцію розігрують одразу 26 комплектів медалей - 13 у чоловіків та 13 у жінок. А це вже 78 медалей. Вдумайтесь та оцініть 6 - у спортсменів, та 78 - у паралімпійців. 6 до 78 Відчули різницю ?

14361227_1698492120477595_6981421372345633439_o-copy

Чому саме 13 комплектів медалей у паралімпійців на одну у олімпійців пояснює депутат:

- Є 10 класів інвалідності у спортсменів-опорників, відповідно 10 комплектів медалей розігрують серед них, та ще 3 комплекти розігрують серед інвалідів з вадами зору. І так воно по всіх одиночних видах спорту у паралімпійців. Лише в командних змаганнях менше медалей, але там свої нюанси боротьби за нагороди. Отже на одну Олімпійську медаль спортсмена припадає одночасно 13 паралімпійських медалей. Якщо порахувати всі Паралімпійські медалі, то Ви отримаєте захмарну цифру медалей, якими нагородять всіх учасників змагань.

Кожні чотири роки проходять Олімпійські ігри для визнання кращих спортсменів. Через два тижні після завершенні Олімпійських ігор проводять Паралімпійські ігри. Починаючи з 1992 року Паралімпійські ігри проходять на тих же аренах, що і Олімпійські ігри, а юридично це було оформлено угодою між олімпійським (МОК) та паралімпійським (МПК) комітетами у 2001 році.

- Для тих, хто цікавиться розвитком спорту в Україні не є секретом, що наші олімпійські досягнення від олімпіади до олімпіади стають все гірше та гірше ... Це дуже сумно. На це є купа причин, як об'єктивних так і суб'єктивних. Ми бачимо лише вершину - досягнення наших олімпійців з року в рік стають все скромніші та скромніші. І тут раптом на песимістичному фоні досягнень наших олімпійців такий феєричний вибух нагород паралімпійців! Хто ще не в курсі, поясню, що паралімпійці - то спортсмени з обмеженими можливостями, - розповідає пан Олександр.

Оскільки мова про успіх українців йде не лише на місцевому рівні, а на всеукраїнському, відповідно не одне видання цікавиться даним питанням.

- Коли українські паралімпійці отримують рекордну кількість медалей в країні, де, по суті і формі, немає ніяких умов не тільки для занять спортом, а й для простого життя і задоволення базових потреб - як таке можливо? Насправді цим людям потрібні не тільки визнання або подачки у вигляді грамот і премій. Їм потрібна проста людська шана, - пише Анастасія Леухіна на сайті «Українська правда», голова атестаційної комісії Національної поліції України м. Києва. - Основна відмінність між політикою соціального захисту людей з інвалідністю в розвинених країнах і Україні не стільки в грошах. Воно - в відношенні. На Заході людина з інвалідністю - це людина з рівними правами і практично рівними можливостями. У нас же до таких людей ставляться як до відбраковування, ніби суспільство наше - еталонно в комплектації і технічних параметрах людської істоти. Чим пристойніше та більш розвинута  країна, тим більше людей з інвалідністю на вулицях. В Україні ж їх немає. У суспільній свідомості вони теж відсутні, а тому їх потребами мало хто переймається…

Мабуть усім відома минулорічна ситуація, коли дружина разом зі своїм чоловіком (чоловік-візочник) хотіли придбати абонемент в один з найвідоміших спорткомплексів України – «Спортлайф», який є спонсором численних змагань для людей з обмеженими можливостями, але ті дали відмову подружній парі, пояснивши, що інвалідам тут не місце. Навколо цього здійнявся конфлікт, і виринуло ще понад десяток подібних ситуацій. Тоді яким чином людям з обмеженими можливостями тренуватися та самостійно підтримувати фізичну форму? Як держава, так і приватні підприємці не зацікавлені у покращенні умов для інвалідів. А задля спортсменів роблять все можливе…

unnamed_akopyan-1-copy

- Чесний та об'єктивний спорт можливий тільки тоді, коли умови одні для всіх, а для інвалідів це не реально апріорі, через те, що просто неможливо об’єктивно оцінити ступень інвалідності. Головна проблема у тому, що потенціал будь-якого паралімпійця визначає медкомісія, яка розподіляє їх по групах. І результат майже не залежить від характеру паралімпійця, кількості тренувань, знання тренера. А вже після медкомісії такий «кваліфікований» спортсмен-інвалід на гачку у того, хто формує комісію і спортсмен починає відігравати свою «інвалідну» роль, а не бути спортсменом, - висловлює свою думку з цього приводу Олександр Башта. - Мені відомі приклади, коли для пониження класу ходячого спортсмена-інваліда «сажали» в інвалідний візок, щоб він імітував свою більшу інвалідність. І от тут одразу згадалася робота детективів страхових компаній в Європі та Америці, адже вони не соромляться фіксувати «реальну» інвалідність перед страховими виплатами. Така незалежна контрольна служба у нас в Україні відсутня, а контроль в «інваспорті» взагалі відсутній. А тому, якщо хтось з спортсменів розуміє це, і не згоден, стає опонентом пану Сушкевічу, а це одразу хрест на перспективах в єдиній сфері, де може проявити себе інвалід. Пан Сушкевич приватизував весь державний «інваспорт» країни і перетворив його в своє  ПП «Сушкевич».

Закордонним спортсменам немає сенсу ставати інвалідами. А от нашим спортсменам, то дуже великий сенс та зиск у тому. Окремі здорові спортсмени розуміють, що вони ніколи не піднімуться на нормальний рівень добробуту, якщо не стануть «інвалідами» - і стають.

Дивились виступ сліпих дівчат б-12 і б-13... всі найсильніші спортсменки мружилися, напомацки шукали, то було зрозуміло, що у них проблеми із зором. А от у наших спортсменок, ні у кого не помітив, що б були якісь проблеми з зором, а всі вони виграли по дві, три золотих медалі.

Загалом на Олімпіаді розігрують 306 комплектів нагород, або 918 медалей. А на Паралімпіаді - 528 комплектів, або 1564 медалі. Вловили різницю ? І це ще при меншій кількості самих спортсменів-інвалідів, так і видів спорту в яких вони змагаються.

3, 304 мільйонів $ призових, які будуть виплачені з нашого бюджету без податків... платити у воюючій країні, де кожна гривня на вагу золота, просто аморально. А головне - що це дасть країні, де все залишиться на старому рівні? І пенсії і зарплати... Крім як набивання кишень тих, хто знаходиться у паралімпійського корита.

Можливо, що нашому обивателю не зрозуміло, навіщо йому знати про те, що відбувається в «інваспорті» та нашому паралімпійському русі. Але громадянин розплачується за це своїми грошима, які обчислюються десятками мільйонів доларів. Більш того, далеко не всі ті гроші потрапляють за декларованими напрямками. Ось тут і виникає питання: обиватель, а він є платником податків, згоден оплачувати роботу акторів від спорту інвалідів? А чи готові на міжнародній арені миритися з таким явищем в Українському паралімпізмі?

 Щось мені чуйка підказує, що вже не за горами міжнародний скандал через «феноменальність» досягнень  наших спортсменів-інвалідів.

 Фото з особистого архіву Олександра Башти та з відкритих джерел

 
ТернопільінваспортОлександр Баштапаралімпійціпараолімпійці