Від операційної до передової: історія військового медика, який поєднав службу, науку та порятунок життів

Звання «Заслужений лікар України», науковий ступінь, багаторічний досвід роботи травматологом і водночас служба на передовій. Історія військового медика Євгенія — це приклад того, як українські лікарі під час війни поєднують професійну діяльність, науку та військовий обов’язок. Про це повідомили на фейсбук-сторінці 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола.

Рідні хвилювалися, і це природно. Але вони знали мою позицію і розуміли, що для мене це було питанням обов’язку та честі. Їхня підтримка для мене дуже важлива, навіть коли рішення були складними.

Сьогодні офіцер-медик служить в умовах, де поряд із порятунком поранених доводиться постійно враховувати загрози з боку противника.

Контроль неба. Ворожий контроль неба на евакуації. Це те, що нам пошкоджує техніку та ускладнює евакуацію, ускладнює, по суті, життя мого підрозділу. За останній період у нас дуже багато переміщень через те, що мій підрозділ попадав під вогневе ураження супротивника.

За словами військового, характер загроз для артилерійських підрозділів має свою специфіку.

Артилерія ж не веде прямого стрілкового бою, тобто кульових та мінних уражень у нас немає. У нас ураження в основному, які були, так і є: або внаслідок контрбатарейної стрільби, тобто пряме вогневе ураження артилерії по наших підрозділах, або внаслідок тих ж КАБів чи FPV. Просто їх стало більше.

Війна змінила й вимоги до професії медика. Окрім фахових знань, необхідно вміти діяти в небезпечних умовах та забезпечувати безпеку особового складу.

Сьогодні військовий медик повинен мати не лише медичні навички, а й базові навички безпеки, орієнтування в обставинах довкола, роботи під загрозою ураження та самозахисту.

Водночас військовий медик часто виконує відразу кілька функцій.

Військовий медик часто поєднує кілька ролей: профільного лікаря, лікаря загальної практики, організатора евакуації, психолога і людини, яка має підтримати військовослужбовця у критичний момент. Поєднувати потрібно все. Мені це нескладно, бо я науковець. Вже під час служби в армії захистив дисертацію і здобув ступінь PhD з медицини та отримав другу вищу управлінську освіту.

Окремою проблемою залишається психологічне навантаження, з яким щодня стикаються військовослужбовці.

Є ще морально-психологічне навантаження. Стрес, недосипання, обстріли, постійна напруга часто проявляються через тіло: біль у спині, головний біль, серцебиття, підвищення тиску, порушення сну. І цей біль реальний для людини.

Попри війну, Євгеній продовжує розвиватися як науковець та лікар, а після перемоги планує повернутися до клінічної роботи.

Я добровільно став до лав війська, бо вважав і вважаю це своїм громадянським і професійним обов’язком. Водночас моя базова ідентичність – лікар і науковець. Після перемоги я планую продовжити клінічну та наукову роботу, але досвід військової медицини назавжди залишиться частиною мого професійного шляху.

За словами медика, важливу роль у підготовці до роботи в екстремальних умовах відіграв досвід травматолога ще до початку служби.

Крім того, як лікар-травматолог я проходив інтернатуру і починав професійну роботу в центральній районній лікарні біля траси Київ–Одеса, де часто доводилося стикатися з тяжкими травмами після ДТП, відкритими ушкодженнями, політравмою, масивною кровотечею. Звичайно, це не тотожно бойовій травмі, але саме цей досвід дав мені розуміння роботи в умовах стресу, дефіциту часу й необхідності швидко ухвалювати рішення.

Разом із професійними навичками довелося опанувати й нові вміння.

А от чого навчився – це цинкувати, контролювати небезпеку навколо. Крім того, що ти думаєш про медичну роботу, то ще й за безпеку свою і свого особового складу.

Окрему увагу Євгеній звертає на важливість рішучих дій під час надання допомоги постраждалим.

Люди часто ціпеніють не в процесі надання роботи, а перед тим, як почати щось робити. Є страх: “А що буде, якщо я зроблю щось не так?”. Якщо ти нічого не зробиш, тоді вже точно буде гірший варіант, ніж коли ти почнеш щось робити.

Він наводить простий приклад, який може врятувати життя.

Умовний приклад: лежить людина після прильоту, уламок перебив стегнову артерію. Якщо при масивній кровотечі не діяти, людина може загинути за лічені хвилини. Якщо ж поруч є хтось, хто здатен накласти турнікет, притиснути рану або хоча б правильно викликати допомогу, шанси на виживання суттєво зростають. Але потрібно наважитись підійти до цієї людини і почати щось робити. А вона буде кричати, плакати, битися, рухатись, може бути неадекватна. Все одно потрібно брати і робити.

Історія Євгенія — це приклад відданості професії та державі, де лікарська справа, наука і військова служба стали єдиним шляхом допомоги людям у найскладніший для країни час.

Читайте також: «Знав, що треба жити, бо є для кого»: історія звільненого з полону захисника з Тернопільщини

Фото 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола