Він бачив янгола-охоронця (фото)

Суть життя роками досліджує  лікар із Золотого Потоку Бучацького району. Каже, що майже дав відповідь. Зробив три досліди визначення енергетичного ресурсу. Лишилося – чотири. Щоб підвести риску, лікарю потрібно ще знайти приблизно 6 тисяч гривень. Один дослід коштує 800-900 гривень. Як живе і про що думає селищний філософ, повідомляє Про.те.

Маю купу негативів. Здалеку здається, що я дуже високо. А я вже близько коло обрію.

Чим тонша, чим розвинутіша  людина, тим у неї вища, гармонійніша, правдивіша і красивіша любов.

Поважаю тих, хто не йде по життю вузьким коридором, а має широке бачення. Неінтересно, коли в людини трубочний зір.

В армії серед ночі пережив сильний страх. Ми спали в казармі.  Прокинувся від тваринного крику – голосно закричав епілептик. Він судороги мав, порвав ногами сітку. Я вже був фельдшером. Знав, як дати раду. Знайшов сумку, дав  йому дві таблетки транквілізатора.

У мене помирали  молоді хворі. Тоді в лікарні ще не було комп’ютерів. Можливо, щось не так дав, можливо, неправильний діагноз. Я переживав дуже. Нападала якась досада, змішана з болем, депресія. На фізичному рівні – нило десь під грудьми. Потім звик. Людина черствіє.

У невропатологів,  особливо на периферії найбільше вмирає пацієнтів. Бо невропатолог – вже останній лікар. Терапевти успішно лікують від гіпертонії, а хворий раз – та й вмер від інсульту. Ми лікуємо ускладнення. Діабет лікують терапевти і ендокринологи, а помирає він в нас. У кожного невропатолога є на совісті чогось багато. Може Бог те простить. Кожен лікар – грішник. А невропатолог – двічі по два грішник.

Чотири рази був депутатом в райраді – зробив висновок, що це – копія Верховної Ради. Ми мало вирішували господарських питань. Хіба щось комусь треба було підписати. Багато вирішувалося поза райрадою, в кулуарах, через держадміністрацію. А ми так здуру, будучи некомпетентними, махали руками і голосували «за». Резолюції, звернення писали. Нині я депутат селищної ради територіальної громади Золотого Потоку. Можливо, робота територіальної громади даватиме людям більшу користь. Якщо правильно виписати статут.

Не захоплююся танцями. Колись це був  засіб інтегруватися в якийсь дамський колектив. Зараз сприймаю по-іншому. Пару років тому був корпоратив. То якусь відповідну газдиню запросив до танцю, кілограм зо 120. Щось там з нею крутимося. І враз  до мене приходить думка: а що ти тут підскакуєш, тупаєш, ногами закидаєш, що це за ритуальне дійство? Ніби і не п’яний і не зовсім дурний. Що ти хочеш?

Якби мене близька людина зрадила, я б пробачив. Навіть якби вона зрадила батьківщину. Якби близька людина вбила когось мені дорогого? Цього б не пробачив.  А таке, як з грішми хтось обманув чи щось сказав або зробив – це дурниці. Але серед моїх близьких людей нема таких, які б зробили щось таке, що я не міг би пробачити.

Дорікаю собі за лінь, слабовольність, інфантильність.  Міг би чогось більшого у житті досягти. Але я ще живий, почуваю себе молодим. Можливо, якщо ще проживу пару років, щось дожену.

Кожен здатен на більше. Ми багато втрачаємо. Найбільша втрата – час.

Якщо в багатьох людей забрати гроші, вони стануть смішними. А є небагаті, але якщо вилучити гроші взагалі із суспільства, то вони б набрали великої значимості – на них би рівнялися. Небагатий неформальний лідер в такім суспільстві, де нема грошей, зразу став би формальним лідером. Максимально став би тим, ким може стати.

Бачив свого ангела-охоронця кілька разів. Не очима. Не все ж ми бачимо оком. Наприклад, є інфрачервоне проміння, є рентгенівські  випромінювання чи радіохвилі. Але ми знаємо, що вони є. Так само і це. Бачив ангела на якімсь підсвідомім рівні. Внутрішнім зором, коли була небезпека. Відчуваю, що той ангел намагається вберегти мене. Але не завжди йому вдається. Щось таки є. Це якась абстракція. Не сприймаю його, як якусь дану реальність з крилами.

Я – боягуз, але в небезпечних ситуаціях  нема страху. Дію в автоматичному режимі. Небезпеку вже усвідомлюю ретроспективно – через деякий час, коли вже то відбулося. Думаю, що це ангел керує.

Дитина – чистий листок. Що запишеш, те і буде. Дорослі – напівчистий листок. Нас творить оточення. Так, мають вплив гени і якісь природні внутрішні фактори. Але на 99 процентів залежимо  від оточення. Людина, яка вже прожила багато років, може зрозуміти, що треба оточення вибирати. Але ж до того вона не має можливості. Ну як дитина може вибрати оточення?

Вдома я не господар. Нема такого порядку, як треба. Непрактичний. Егоїст. Хлопи в Україні такі є. Деякі щось роблять. Хтось поїхав за кордон, миє машини чи вікна, до магазину якісь продукти возить. Але він – ледащий. Просто там йому платять яку тисячу чи півтори доларів і вже на фоні нашого виглядає крутим.

Нормальний чоловік має мати в своєму гардеробі багато шкарпеток. Мушу звертати увагу на те, як виглядаю. А вдома ходжу, як паталаха. Коли йду на роботу, вже бриюся, мешти пуцую. Рідко коли чіпаю галстук. Галстук – це вже претензія. Мій тато вчепив галстук тільки раз в житті. Був у Сибірі, до якоїсь дівчини йшов через тайгу три кілометри.  Галстук висів на шиї поки він йшов через ліс. Як прийшов до дівчини, то зняв і сховав в кишеню.

Можу спілкуватися з будь-якою жінкою. Цікаво говорити зі старенькою бабою десь з сусіднього села,  якщо вона має якийсь  благородний лик. Коли вона щось таке каже, чого я не знаю. Можу спілкуватися з сектантками. З ними цікаво балакати, що вони там думають. Вчать мене чогось. З любими жінками балакаю – погана, гарна, груба, худа, стара, молода. Головне, щоб не була дурна.

Немудра жінка – стервозна. Воно ніби і файне, але балакає якусь таку дурню. Бо думає, що має якусь фігуру. Та що та фігура? Жінка – це не форма. Жінка – це зміст. Звичайно, в якійсь трохи привабливій формі. Але найперше – зміст.

Аж тепер зрозумів вислів: там нема з ким балакати. Спочатку думав, що то зневажливе ставлення, бо людина не відповідає якимсь параметрам. А насправді є люди, що з ними дійсно нема про що балакати. Вони ділові, чогось хочуть, бігають, але вони – чужі. Мають вузьке бачення. Мають свою лінію. Так привикли і так йдуть. В них своє коло інтересів, свої друзі. І можливо я для них такий, що зі мною не мають про що балакати.

Не можна бути психотерапевтом і водночас підлим. Коли займаюся психотерапією, беру на себе моральні зобов’язання.

Кілька людей говорили про мене погане – були п’яні. А я – був молодий і верткий. Міг їх побити. Але мені стало цікаво – як буде далі. Включився в експеримент. Почав спостерігати за ними. Став своєрідним науковцем із соціоніки. Дивився, як вони функціонують в мікросоціумі, як ставляться до інших. Почав з цього черпати для себе якусь науку. Потім зробив висновки, що вони – нормальні люди. Просто собі погано говорили. Я був ідеалістом, а вони – реалістами, практиками. Я сповідував аскетизм, вони – гедонізм.

Хотів у селищі створити музей. Етнографічну садибу – хату, хлів, пасіку, кошниці, де кукурудзу складали. Вже все було, крім хліва. У дев’яностих – весілля там робили. Відновлювали  звичаї. Думав, що люди будуть помагати. Що стануть співучасниками. А вони хотіли бути тільки глядачами. Потім деякі щось почали: та він тут заробить грошей багато. Якісь туристи з Англії приїхали і сфотографували ту хату. Це вже був нехороший признак. І хату спалили. Згорів дах, провалився.  Там купа старожитностей було. Горщики, старе ліжко, коси, веретена, прялки, одяг, верети, стара піч, жердка. Все не згоріло. Але я більше туди не йшов. Не хотів.

Якби я мав ресторан,  добився б ексклюзивного права використовувати олію з насіння коноплі.  Прекрасно пахне. Стародавня українська кухня і є раціональне харчування.

Ідеальні стосунки в житті трапляються. Якби не соціальний тиск і не гроші, їх було б набагато більше. Такі стосунки можуть бути між файними, мудрими, хорошими людьми. Трудно, щоб ідеальні стосунки були, коли люди дуже хворі, бо вони постійно впадають в депресію.

Дружина для мене, як мама. Я для неї – як мудрий вуйко. Вона думає, що трохи дурнуватий, бо бігає по Просвіті, але най буде – таких теж треба на світі. Оксана прощає всякі мої недоліки. Десь поїде – мені скучно за нею. Наш шлюб  в стані якоїсь стабільної врівноваженості. Але були всілякі кризові періоди.

В молодості був ідеалістом – не розумів примітивних  речей. І дякую Богу, що багато чого обминув. Обминув побічні любовні колізії і корупційні схеми. Якісь дівки і молодиці моргали до мене, а я не розумів що й до чого.  Хоч я не свята людина, щоб зараз крила росли. Але менш-більш нормальна. В помислах – ми всі грішні.

Дружину ціную за простоту. Вона – правильна. Гарною була в молодості. Не малювалася. Ходила в хустині. Не вдягалася за останньою модою. Ніколи не підкреслювала вторинні статеві ознаки – те, що спереду і ззаду.

Якби жив cам, нічого б не боявся. Переживаю, щоб не було ніякої біди. Є діти, внуки, країна. Хотілося б, щоб те все втихомирилося. Був на двох майданах. Побачив приклади близькості між людьми. Там починала формуватися українська нація. Бачив гарних людей. Боюся, щоб це не споганили, не затоптали, не знівелювали.

Фото: Володимир ЯВНИЧ