Він скромно залишається за кадром

Зазвичай він скромно залишається за кадром (а шкода, бо ж хлопець — ну дууже видний), і мало хто навіть із найпалкіших любителів кінематографа здогадується, що саме його голосом “говорять” герої серіалів “Теорія великого вибуху” та “Доктор Хто”, а також не один десяток анімешних персонажів, повідомляє Нова.

Його “роман із мікрофоном” розпочався у 2012-ому, коли наш земляк, тернополянин Роман Берницький приєднався до проекту “УкрДаб”, що займається озвученням аніме, мультфільмів, фільмів та серіалів українською мовою. Нині в активі 22-річного дабера (від англійського “dub” — дубляж) — понад 15 озвучених серіалів, причому деякі аніме-серіали мають понад сто серій! Більше того, в серіалі на сотню серій Роман озвучував не лише чоловічі, а й жіночі голоси — каже, “мучити” дівчат-озвучувачок  таким великим проектом просто совість не дозволила… Порахувати усе озвучене ним, зізнається хлопець, дуже важко, бо за роки роботи назбиралася сила-силенна стрічок (до слова, Роман ще й перекладає з англійської, а також вільно спілкується польською і навіть японською мовами!) “Думаю, якщо об’єднати усе озвучене мною, цього вистачило б на тиждень-два безперервного перегляду,  якщо не більше…”  — каже Роман Берницький. Отож, про прогрес українського дубляжу та тонкощі професії  — з перших вуст.

«Озвучуючи фільми, можеш пережити безліч життів…»

— Почнімо з очевидного: чим тебе, людину багатьох талантів і захоплень, привабило озвучення фільмів? 

— Це надзвичайно захоплюючий вид діяльності.  Озвучуючи фільми, можеш пережити безліч життів… Крім того, разом з героями ти виражаєш і свій внутрішній стан, бо всі емоції, відчуття і переживання, які я відіграю, резонують зі мною.

Насправді дубляж – це, так би мовити, “довільна” програма. А обов’язкова — навчання на факультеті менеджменту у Вищій школі бізнесу у польському місті Новий Сонч, що неподалік Кракова.

— Робота актора дубляжу в уяві середньостатистичної людини овіяна таким собі романтичним ореолом: ось ти у навушниках у студії начитуєш текст перед мікрофоном…  А як при домашньому озвучуванні? 

— Інколи, коли вживаєшся в роль, вже й забуваєш, де ти. Хоча, звісно, студія – це зовсім інша “пара коліс”. Це новий виток  професіональності. Вдома часто доводиться імітувати умови студії, перебиватися тим, що є під руками. Звичайно, “апетит приходить під час їжі”, і, захопившись озвученням, з часом докуповуєш усе необхідне: і підставки, і поп-фільтри, і навіть екрани для відбиття, щоб не було відлуння. Але, наприклад, коли озвучую в Польщі, де в гуртожитку голі стіни, не соромлюся і подушку під стіну поставити, щоб відлуння не заважало і щоб сусіди потім не скаржилися на крик з моєї кімнати… (Сміється — авт.)

— І часто тобі доводиться кричати?

— Щоразу, як цього вимагає мій персонаж. Деколи упродовж кількох хвилин доводиться міняти тембр, манеру голосу, інтонації, акценти. Звісно ж, “в миру” я не такий емоційний, як перед мікрофоном, адже повсякденне життя менш сповнене драми, ніж світ мультиків чи кіно. Важить і географія: скажімо, японці схильні драматизувати і не шкодують емоцій на своїх персонажів, тоді як західні аналоги скромніші, і людський фактор: інколи бувають “зажаті” дабери, які не можуть крикнути чи голосніше промовити фразу, бо соромляться… Але коли вже стаєш до мікрофона, слід викладатись на повну.

  — Ти — і швець, і жнець, тобто, і актор озвучування, і перекладач. Звідки знання мов, у тому числі доволі екзотичної для нас японської?

— Маю схильність до мов: легко даються і вчу із задоволенням. Вчився у Тернополі в 29-ій школі, з поглибленим вивченням іноземних мов, де мені дали тверду основу. Далі сам розвивався і збагачував свої знання. У підлітковому віці почав цікавитися японськими мультиками аніме, де “нахапався” багатьох слів і фраз. І коли згодом у клубі японської культури навчався японської, то вже було набагато легше, бо багато що знав. Ще з “екзотики” — вчився японської каліграфії, гри на етнічних барабанах, три роки займався кендо – японським бойовим мистецтвом фехтування. На жаль, кендо закинув через переїзд до Польщі. У місті, де я навчаюся, його не викладають. Але якщо переїду до більшого міста, де є секція, то скоріш за все відновлю тренування. Пензля теж давно не брав у руки, хоча ієрогліфи ще пам’ятаю…

«Від аматорського озвучування кров із вух тече…»

— Якщо вовка годують ноги, то дабера…?

— То дабера — пожертви. Наш проект “УкрДаб” зазвичай озвучує все безкоштовно, для нашого задоволення. Це добре, бо що вирішили – те і озвучуємо. Ніхто не диктує нам правил. Проте гроші ніколи зайвими не бувають, тому з охотою беремося за комерційні проекти, якщо такі є. І часто такі замовлення – від наших палких прихильників – як знак подяки.

— Чи є певні професійні вимоги до вимови, дикції озвучувача? Чи є попит на певні особливості тембру?

— Професійні вимоги є. Дикція надзвичайно важлива в роботі дабера. Раніше, коли тільки ці всі фандабпроекти зароджувалися, на дикцію майже ніхто не зважав, а озвучувати бралися всі, кому не ліньки. Від більшості аматорського озвучення в нульових роках кров із вух тече. Тепер теж тече, але менше. Прогрес відчутний. Особливо в тих команд, що вже тривалий час на ринку.

При озвученні тембр відіграє неабияке значення. Чим ширший діапазон голосу, тим більше персонажів “пасуватимуть” до твого голосу. Але на кожен товар свій покупець. Для вищих тембрів – молодші персонажі, діти, фемінні персонажі; для нижчих – старші, маскулінні та негідники. Адже голоси в кінематографі підбирають так, щоб підкреслити особливості персонажа. Крім того, голос, а особливо тембр впливають на підсвідомість людей. Нижчі голоси викликають довіру, тому більшість реклами і озвучують низькими голосами.

«Чим неординарніша роль, тим цікавіше її озвучувати»

— Яку роль ти ніколи не погодився б озвучувати?

— Мабуть, всі погодився б озвучувати, бо це лише ролі. І чим неординарніша, тим цікавіше її озвучувати. Не погодився б робити проект, що суперечить моїм принципам і цінностям. Мені цікаво абсолютно все. Моя мрія — озвучити якомога більше персонажів з різними характерами в різних ситуаціях і жанрах.

— У жанрі озвучування тебе вже навіть язик не повертається назвати любителем. Чи не час задуматися над професійною кар’єрою?

— Я задумувався, але життя повернулося так, що вирішив віддати пріоритет іншим справам, і озвучення залишилося одним із хобі. Хоча можливості праці як професійного актора озвучення не відкидаю. Але й без того озвучення мені багато що дало: очистилася і збагатилася мова, і дикцію я значно покращив.

— Яким чином бережеш горло і голосові зв’язки? На морозиво — табу, гоголь-моголь — у поміч?..

— Робота озвучувача дуже часо- і трудомістка. Буває, працюю за комп’ютером вісім-десять годин. Важко озвучувати “багатоголоску”, коли треба щослово переключатися з одного голосового діапазону в абсолютно інший, або коли твої персонажі говорять один після одного приблизно в одному тембрі і треба придумати, як цих персонажів виділити, щоб слухачі знали, що це говорять різні персонажі. Але це вже питання фантазії.

Коли озвучую дві і більше серій, сідає голос і важко говорити. Тоді п’ю теплий чай і переключаюсь на щось інше. Морозиво їм, а от соняшниковим насінням стараюся не зловживати.

— Чомусь видається, що з такими багатими можливостями і діапазоном голосу твій тенор і на сцені добре би звучав… У співі себе не пробував?

— Обожнюю співати. Співаю навіть за межами душу. В дитинстві закінчив музичну школу по класу фортепіано, навчаючись у Галицькому коледжі, співав у хорі і в ансамблі. Хоча голос для співу ще треба професійно ставити.