Віталій Грех: “Світлопис є частиною реалізації себе”

Про світлини, як магію та відбиток минулого, як спосіб вивчення того, що оточує – фотографію цифрову та плівкову поспілкувалася з Віталієм Грехом.  

• Почнемо з традиційного. Чому фотографія? І чим для тебе є світлопис?
• Фотографія для мене, мабуть, найпростіший і найзручніший спосіб самовираження на даний час. Окрім того – це штука, яка дає нам і мені, зокрема, можливість неодноразово переглядати і, таким чином, переосмислювати світ, реальність та минуле в тому світлі, яким ми його деколи помічаємо у вигляді деталей в урбаністичному середовищі, емоцій в колі друзів, абстрактних кольорових поєднань на стінах вулиць. Світлопис також є і частиною реалізації себе в творчому плані, бо наразі для мене фотографія – це трохи більше, ніж натиск на кнопку спуску.

• unnamed (6)
• Бачила, що в тебе є роботи, віддруковані з плівки вручну. Тож розкажи трохи про цю магію – плівки та роботи з нею.
• Найперше, з чим я почав працювати – це з плівкою. Це був 2007 рік, і тоді цифрові камери лише мали одиниці в великих містах, а аналогова фототехніка залишалась основним засобом фіксації оточуючого світу. Думаю, що магія в самому процесі. Уяви, ти береш маленький металічний циліндр з якимсь полімером і вставляєш його в такий же металевий паралелепіпед. Потім ти ходиш, співставляючи видошукач із бажанням втиснути в нього побачене, так, як воно перед тобою дійсно є. А потім ти витягаєш цей маленький металічний циліндр і віддаєш його дядьку в лабораторії, натомість отримуєш стрічку, де відбитки твоїх минулих походеньок. Це, як фокус: ховаючи в шляпі голуба, фокусник витягує потім з нього кроля. Але ще більша магія це, коли ти в темноті (вже містично, правда?) дістаєш з того маленького металічного циліндра плівку, заряджаєш її в спіраль і наливаєш чар-зілля, які в нас називають проявником та фіксажем, а потім дістаєш готові інвертовані маленькі картинки. На жаль, робота з плівкою зараз досить дороговартісна. Тому не кожен може собі дозволити таке задоволення, хоча це дуже дисциплінує в плані витрати ресурсу при зйомці - думати над композицією потрібно в кожному кадрі. Крім того, є різні за форматом та властивостями плівки, що, звичайно ж, дає широкі творчі можливості в порівнянні з цифрою, і що необхідно враховувати під час планування зйомки. Про плівку можна говорити безкінечно.

• unnamed (1)
• У тебе є ціанотипії. Розкажи трохи більше про цей спосіб друку…
• Цей спосіб монохромного друку дає відбитки блакитного відтінку. Ціанотипію побачив в знайомого, ще кілька років тому, зацікавився, та й подумав, що треба пробувати! Купив хімію (два реактиви), подивився відеоролики, якусь там теорію читнув про процес, потім спробував друкнути і вуаля - вийшло!) Ціанотипія сподобалася, бо вона досить проста в роботі, не потрібно великих затрат - громіздких фотозбільшувачів, темних кімнат, при тому, що за умови гарних негативів виходять знімки, які не поступаються за деталізацією основним фотографічним процесам; окрім того є велике поле для творчості в особливості тонування відварами трав.

• unnamed (3)
• У тебе багато пейзажних фото. Чи є цей жанр найулюбленішим?
• Так, думаю пейзаж мені вдається, це один з улюблених жанрів. Вся справа в тому, що оточуюче середовище – відносно статичний об’єкт. Через це з ним можна працювати досить довго, вивчаючи його з різних сторін, як-от закапелки вулиць в міському пейзажі чи милуватись ним у різних погодних умовах та різних часових рамках.

• unnamed (5)
• Ти привозиш фото з мандрівок. Розкажи кілька слів про те, чим у цьому випадку є для тебе світлини — консервантом часу, просто картинками, якими хочеться поділитися з іншими.... чи що інакше.
• Мабуть, мандри то спосіб розширити свій кругозір, відчути щось нове, розрядити мозок від буденних проблем. А фото – це вже похідне, на згадку, та щоб колись повернутися для нових вражень і кадрів.
• Мені завжди було цікаво, як хобі та професія переплітаються та взаємодоповнюються. Отже, як лікар-онколог взаємодіє з фотографом?
• Якщо чесно, не пам’ятаю, щоб крім мене ще хтось в університеті на курсі серйозно займався фотографією до цих пір. Тому, мабуть, лікар з фотографом взаємодіють дуже обмежено. Я б сказав, що ці два заняття існують на різних рівнях. Якщо метафорично порівнювати це з багатоквартирним будинком, то, певне, можна провести паралелі з тим, як лікар і фотограф живуть в окремих його під’їздах на різних поверхах. Основна моя професія далека від хобі. Проте колись виникали ідеї зробити фотопроект про пацієнтів чи роботу колег.

• unnamed (4)
• Повернемося до Тернополя. Сподіваюся в найближчому часі побачити твою виставку фотопроекту «Мій Тернопіль 2.0». Розкажи про цю серію.
• Серія виникла як наслідок участі в конкурсі про місто кілька років тому. Вникаючи в слова Василя Бурми про те, що не вистачає в кадрі людей, зрозумів, що місто є дійсно містом, якщо його наповнюють люди. Разом з тим у той час я вже достатньо добре опанував альтернативну техніку ціанотипії. Тому вирішив, що зроблю портрети тернополян в цій техніці. На даному етапі всі роботи надруковані. Залишилось лише їх оформлення.
• А яким ти бачиш Тернопіль як фотограф, які місця найбільше подобаються?
• За 10 років, які я знаю місто, відчуваю в ньому досить затишний та комфортний куточок Галичини з мальовничим озерцем. А бачу я кожен раз його по-різному, хоча в принципі за кількатижневі інтервали, між якими я є тут, кардинально нічого не змінюється. Найбільше Тернопіль мені імпонує в межах, де збереглась частинка старого міста, Топільче, та особливо набережна ставу. Хоча варто відмітити й певний шарм у простих закапелках, де довелось часто бувати ще за студентських часів.

Анна Золотнюк

Фото Віталія Греха