Я тут живу. Зимовий Кременець (фото)

Мальовничі краєвиди, старі будинки, затишні вулиці… Тут вона народилася, тож знає кожну вуличку, а потім занурилася глибше в історію, бо працює екскурсоводкою  в Кременецько-Почаївському ДІАЗі. І, звісно, прискіпливий погляд художниці. Навчалася пані Ірина, зокрема,  на факультеті дизайну та Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Тараса Шевченка, факультет іноземних мов. Провела кілька персональних виставок. Тож запитала її про принади зимового міста. 

Узимку вся природа, неначе завмирає. Такі дивні відчуття, здається, що час зупинився. Саме в цю пору року Замкова гора задумлива, трішки сувора та мовчазна. Хто приходить сюди, хоче ніби розговорити її, розбудити, а вона стоїть собі дрімає, мабуть, весна їй сниться. Лише час від часу птахи порушують тишу над її замерзлими мурами. 

Зовсім інше хатинки — здається, наче теплі шапки одягнули, аби сховатись від морозу, а всередині, коли надворі холодно, в них тепло та затишно, ніби закуталися в теплу ковдру.

Коли гуляєш по морозному Кременцю, любуєшся засніженим містом, будинками та димарями, які в цю пору «курять люльку». Але бувають моменти, коли хочеться піти туди, куди важко дістатися, а ти йдеш, бо знаєш, яка краса на тебе там чекає…

Дівочі скелі. Це особливе місце, наповнене нескореністю та свободою, тут ти відчуваєш себе вільним птахом, який готовий зірватися і полетіти. І в такі миті стає зрозуміло, чому дівчата (за легендою) не здалися в полон татарам, а обрали смерть.

Ось такий він казково-зимовий Кременець. Берешся за пензлика і малюєш: то хатки, то засніжені гори. А бувало і в уяві відтворюєш картини свого рідного, такого особливого міста.

Ілюстрації: роботи Ірини Остап.