Я тут живу. Кіношний Тернопіль (фото)
Вам ніколи не здавалося, що деякі краєвиди Тернополя можна було б вписати у кіно, або навпаки, — дивлячись фільми впізнавали у них своє місто. На цю тему поговорили із тернополянкою Юлією Цвігун, а що вона захоплюється кінематографом, шукали точки доторку міста та кіно.
— Які твої улюблені кіношні точки Тернополя?
— Я назвала б кінотеатр «Злата» на вулиці Івана Франка. Для мене він виграє через локацію на затишній вулиці та окремим приміщенням, де нічого не відволікає. Ну, і через спогади з дитинства, значною мірою.
— Яка картинка могла б схарактеризувати Тернопіль?
— Якось я натрапила на роботи Франчески Колуссі — мисткині, яка доповнює вишивками старі фотографії та листівки. Серед них була ця робота і мене просто осінило — та це ж Тернопіль! Вже придивившись, у правому куті можна знайти примітку, що це Каное-озеро, яке є частиною морського курорту в Портсмуті, Велика Британія. Та якщо проігнорувати цей факт і дати волю уяві, тут є все, що має бути. Навіть озерний монстр.
— А, мо, є фільми, котрі тобі подобаються, де фігурує Тернопіль, чи міста, котрі на нього схожі?
— Мені пригадався короткометражний фільм «Пакєт» (2018), знятий у Тернополі режисером Максом Мельником. Хоч ні сюжет, ні локації на це ніяк не вказують, ця детективна комедія з елементами трилеру варта уваги!
Також про Тернопіль мені нагадує фільм «Субмарина» (2010) режисера Річарда Айоаде. Події у фільмі відбуваються у маленькому приморському містечку Суонсі, що знаходиться на півдні Уельсу у Великій Британії. Переважна більшість локацій — постіндустріальна місцевість, красивезні краєвиди та холодне море або житло головних героїв. Якщо замінити море на озеро, можна дуже легко уявити, що ця тепла історія про підліткову любов могла б трапитися у Тернополі. І, звісно, це кіно теж варте вечірніх кінопосиденьок.
— Який він, твій Тернопіль, загалом?
— Тернопіль мені рідний, і я його люблю. Моє ставлення до міста змінювалося з часом (як і саме місто), але після п’яти років життя у Львові мені тут особливо добре й затишно.
Це місто для кожного своє. Для мене воно про людей, так точно. Тут все знайоме і близьке. Якось я спілкувалась з волонтерами з Китаю, і вони були в цілковитому захваті від нашого міста, зокрема, через те, як тут спокійно і мало людей. І я погоджуюся. Це місто, в якому важко загубитися і легко бути наодинці з собою. І для мене це, однозначно, перевага.
Запитувала Анна Золотнюк.
Ілюстрації: робота Франчески Колуссі, кадри фільму «Субмарина»