Євген Удін: «Важливо побачити та змалювати місто в його деталях» (фото)

Мабуть, колись варто з’явитися книжці, чи бодай сайту, де були б зібрані художні твори про Тернопіль. І вагомою  складовою стали б роботи тернополянина, заслуженого художника України Євгена Удіна.

До Тернополя із Чернівців він переїхав у 60-их. З того часу на його роботах оселилося наше місто, повідомляє Погляд.

— Спершу приїжджав залицятися до майбутньої дружини — Тамари Олексіївни, потім перебрався сюди. Порівняно з Чернівцями, Тернопіль був селом, але коли у місті є улюблена жінка, воно прекрасне, — каже Євген Тимофійович.

Зрештою, у Тернополі є те, чого бракує у Чернівцях і чарує всіх — став. Тож не дивно, що він став одним із головних героїв робіт співрозмовника.

– Ми жили в будинку по вулиці Брюкнера. І ось майже щодня в п’ятій ранку я вже був з етюдником на ставі та малював. Планував, що за місяць маю зробити певну кількість акварельних етюдів світанку та заходу. Став був чудовим: звідки не глянь — скрізь красиво, все так і проситься, щоби його намалювали. У ті часи на місці нинішнього причалу і до повороту перед Надставною церквою був піщаний пляж. Із раннього ранку туди приходили мадами пенсійного віку позасмагати. І ось ти спускаєшся сходами від замку, а вони тебе зустрічають зі своїми пишними формами, підставленими першим промінням. Трохи далі був дерев’яний настил, станція човнів та яхтклуб. У 60-70 роках там стояло дуже багато яхт — краса неймовірна: вітрила виграють на сонці, все відображається у воді. І, звісно, серед яхтсменів було багато друзів, разом із якими плавали ставом.

А крім того, на малюнках мого співрозмовника — околиці міста. Євген Удін показує ті, де зображений дальній пляж, Кутківці з будиночками під солом’яними дахами…

Художника цікавили стара архітектура — неодноразово малював сакральні споруди Тернополя, на його роботах залишилися вже знищені будиночки середмістя.

— Малювання акварелей схоже на ведення щоденника — у них можна прочитати історію міста, враження, настрої. Нині багато із зображеного вже не існує, воно знищене чи перебудоване. Художник бачить таке, попри що інші пройдуть та не помітять. Думаю, важливо побачити та змалювати місто в його деталях  — так воно увічнюється.

Одна з наймасштабніших робіт, присвячена історії міста — літографія до 450-річчя з його заснування. На ній є дві площини — вгорі розташована давня мапа, де зображене місто з валами, оборонними вежами, а знизу — місто тогочасне, яке активно розбудовується.

Розбудова захоплювала. Євген Удін розповідає, що навіть планував малюватиме кожен новобуд, але ті зводили швидше, ніж встигав їх змальовувати, тож полишив ідею. Все ж, у мого співрозмовника дуже багато малюнків, на яких можна побачити, як поставало місто. На той час Євген Тимофійович працював у газеті «Вільне життя» і готував для неї репортажні малюнки. Ось вулиця Танцорова — все в багнюці, на передньому плані старі будинки, котрі вже починають зносити. Ось місце, де незабаром з’явиться мікрорайон район «Дружба» – поки тут городи, соняшники, але забудова вже почалася. Ось вулиця Живова – незабаром тут виросте висотний «Збруч».

До речі, Євген Удін не тільки змальовував Тернопіль, а й активно впливав на його вигляд. У 64-65 роках був депутатом міської ради. Разом із головним архітектором міста Едуардом Гронським побували у творчому відрядженні в Прибалтиці. Там усе було по-іншому.

— Ми приїхали натхненні побаченим. Перше, що зробили з Гронським – розширили вулицю Леніна (тепер Руська): забрали обеліск Перемоги і сквер посередині дороги. Було зрозуміло, що скоро для проїжджої частини потрібно буде більше місця. Через те, що ми забрали сквер, пенсіонери нас довго згадували не злим тихим словом, адже позбавили їх улюбленого місця відпочинку.

Інше, що ми зробили, теж було революційне. На той час у Тернополі танцмайданчик була така ж, як у інших містах —огороджена двометровим парканом і колючим дротом. А ми вирішили облаштувати майданчик на острівці «Чайка» в парку Тараса Шевченка. До того там був «гадючник»: біля ларька з пивом постійно збиралися любителі випити, там же не одноразово й спали покотом у заростях бузку. Тож вичистили території від кущів, посередині зробили майданчик для оркестру з мушлею — це був перший танцювальний майданчик без паркану та колючого дроту в Україні. То була бомба!

***

І нині Євген Удін невтомно працює. Зокрема, разом із однодумцями-художниками об’єдналися у творчу групу «Євген Удін і Ко», котра проводить пленери, де навчає творчу молодь.

Жартує, що такого поняття як відпочинок у нього ніколи не було й нема — час завжди проводить із малюванням. Тож з’являються нові роботи, експериментує із матеріалами.

Важливий доробок співрозмовника це книжкова графіка. Останнє в часі видання, котре проілюстрував – книжка до 130-річчя Іванни Блажкевич.