Тернопільський священик Євген Заплетнюк: «Ревнощі – це переважно негативна емоція»

Як і чому ревнують чоловіки та жінки – точка зору тернопільського священика.

Ревнивий завжди дивиться в мікроскоп, який робить маленькі предмети великими, карликів – гігантами, підозри – істинами. Так вважав Мігель де Сервантес. Ще кажуть, що жінка рідко прощає ревнощі чоловіка, але ніколи не прощає їх відсутності. А от ревнивий чоловік в душі бажав би бути не більше, не менше, як богом для предмета свого кохання. Інші кажуть, що ревнивець просто переконаний, що кохана людина здатна на те, що й він. Яка природа, причини і наслідки ревнощів – точка зору тернопільського священика, кандидата богословських наук Євгена Заплетнюка, повідомляє Про.те.

– Що таке ревнощі? Які корені? Коли людина починає їх відчувати?

– Ревнощі – це переважно негативна емоція, що може бути виразом різноманітних, але схожих у корені людських почуттів: недовіри, заздрощів, сумнівів, тощо. Існує ціла низка причин, чому людина піддається ревнощам. Але майже завжди за цим стоїть недостатня любов до себе, невпевненість і занижена самооцінка. Існує, правда, ще й «благочестива ревність», але про неї ми згадаємо зовсім трохи. Вона для нас жодної проблеми не складає. Принаймні, від її  відсутності в житті ми не так страждаємо. Церква страждає, а ми ні.

Благочестива ревність – це небайдужість, горіння серця, бажання стояти за правду та захищати інтереси всякої істини перед небезпеками гріха й неправди.  У той час, справжньою проблемою для людей є так звана любовна ревність, яка виникає між закоханою парою, чи парою, де закоханий лише один. У інших випадках (науковою мовою: «у випадку не залучення ревнивця до ситуації») слово «ревність» сміливо можна замінити на слово «заздрість». У багатьох мовах «заздрість» і «ревність» – синоніми, або взагалі передаються одним словом.

Звичайно, треба наголосити, що говорячи про ревність як аномалію, ми ведемо мову саме про немотивовані, безпідставні ревнощі. Зовсім інша справа, якщо наш партнер дає нам усі підстави сумніватися в його чесності. Раптово змінює звичну поведінку, починає ховати телефон, ставити паролі на гаджети, підозріло по ньому говорити ховаючись або говорити дивними фразами та загадками. Жінки несподівано починають робити зачіски, манікюр, купляти білизну, затримуватися на роботі чи в подруг. Чи тим більше – прямо фліртувати в присутності свого чоловіка чи хлопця з іншими мужчинами.

Все ж, у «класичних» історіях ревнощів майже завжди винен не той, кого ревнують, а той, хто сам ревнує. Люди, які є достатньо впевнені в собі та мають цілком тверезий погляд на себе й власні стосунки з партнером, переживають цей стан дуже рідко. Навіть коли він у них і зустрічається, то він має більш легкі форми, не настільки трагічно виражені та менш болісні. Здорова людина розуміє, що кінець одних стосунків – це початок нового етапу та нових досягнень, нових знайомств та нової дружби.

У той час, коли в людей невпевнених, які здатні будувати лише співзалежні відносини, з низької самооцінки народжується відчуття власної неповноцінності та незахищеності. Саме тому, будь-який розрив стосунків для них надзвичайно болючий. Це лише невпевнені в собі люди здатні накласти на себе руки чи збожеволіти від того, що їх покинув хтось, кого вони вважали «коханням усього свого життя». Звичайно, здоровий глузд говорить, що навіть попри підкреслену моногамність людського роду, ніхто з нас не може бути настільки залежний від іншої людини, щоб втрачаючи її (з будь-яких причин) втрачав із цим сенс власного життя. Але, як відомо, на практиці патологічна ревність часто у прямому сенсі зводить з розуму й, навіть, призводить до самогубств.

Психічно здорова та стабільна особистість чудово розуміє різницю між нормальними, повноцінними почуттями, які приносять лише радість і щастя, та протилежною їм патологічною залежністю, хворобливою пристрастю, яка лише душить людей, не даючи їм нормально жити. Хворі люди цих нюансів не відчувають та не розуміють, коли їм їх пояснюєш. Ми колись уже говорили про це в розмові про любовну залежність. Здоровій людині добре з партнером, але й добре самій. Вона цілком самодостатня, а її життя повне та щасливе до певного необхідного мінімуму.

Для патології  ж усе навпаки – людині погано з собою, вона відчуває себе неповноцінною без своєї «жертви», бо приймає за любов саме градус власних страждань. Насправді – це не любов. Ревнивець любить не партнера, а самого себе, лише паразитуючи на партнері, віддзеркалюючи через нього власну любов.

Особливості психічного та духовного стану призводять до того, що схильним до ревнощів людям постійно потрібна нова жертва. А тому, навіть змінюючи партнерів, ревнивець не буде жити простіше. Ревність, як і чимало інших наших почуттів, народжується незалежно від об’єкту. Це те, що живе в нашому серці та розумі, часто не маючи для себе реальних підстав у житті. Звичайно, існує чимало випадків, коли партнер своєю поведінкою провокує нас на ревнощі. Тоді наша ревність цілком мотивована, і з ситуацією, що склалася, потрібно виходити вже зовсім іншим чином.

– Все-таки, ревнощі народжуються від невпевненості в собі, чи від невпевненості в іншій людині?

– Із точки зору психології, ревність є реакцією людини на власну недосконалість. Звичайно, можна та й потрібно говорити про те, що ревність часто з’являється там, де її провокують. Однак, пригадайте дуже точну фразу про ревнивця, який здатен ревнувати буквально «до кожного стовпа». У людини настільки може бути заниженою самооцінка, що вона вважає за свого суперника кого завгодно, навіть неживий стовп, якому приписує неіснуючі властивості. Подумаймо, наскільки в цьому є приниження партнера, який мав би погодитися на таке!

Засліплений власною пристрастю ревнивець не лише страждає від порівняння себе з кращими, але й із гіршими. Це дуже тривожний симптом, який вимагає повноцінного лікування та опрацювання зі спеціалістами. На жаль, ревність, яка викликана непевністю в собі, рідко коли приходить одна. Її часто супроводжують різноманітні нерозумні вчинки людини, яка осліплена самолюбством намагається отримати повний контроль над іншою людиною, і навіть силою хоче здобути бажане.

Прийнято розрізняти три основних типи ревнощів. Досить умовно, звісно, бо часто вони накладаються один на одний, а іноді, мають досить розмиті границі. Перший тип – це ревність «власника». Людина в такому випадку вважає, що її партнер – це його власність, над якою потрібно мати повний контроль.  Ключова риса ревності власника – недовіра до партнера. Другий – ревнощі «через комплекси». Така людина постійно буде порівнювати себе з іншими та головне – програвати. Її риса – недовіра до себе. І третій, найбільш цікавий тип – це тип має назву «відображена» ревність. Дуже часто ревність і підозра до партнера з’являються саме після того, як сам почав робити щось нечесне по відношенню до нього. Невірні чоловіки та дружини особливо ревниві.

– Мені здається, що навіть тварини можуть ревнувати…

– Тварини не можуть ревнувати, бо в них немає такої тонкої психічної конституції, яка є в людей. Лише на рівні інстинктів вони можуть якось виявити свою заздрість чи щось, схоже на неї, бо народжені для конкретних, «базових» завдань. Їм важливо зберегти життя та розмножитися – продовжити власний рід. А більшість емоцій, які люди приписують тваринам, – це наші власні проекції. Це ми наділяємо своїх улюбленців характером та приписуємо якийсь надзвичайний розумом.

Тварини, насправді, нічого такого не мають і не відчувають, бо є більш примітивними по своїй природі. Іноді, навіть люди не можуть переживати певні психічні та духовні стани, бо через власні гріхи вбили в собі такі можливості. Скажімо, наркоман чи алкоголік ніколи не може бути чесний до кінця, а повія з досвідом більше ніколи  не може когось полюбити. Вони вбили в собі ці риси й повернути їх можливо лише величезною працею, на яку вони найчастіше не погоджуються.

– Ревнують усі?

– Так, ревнують і чоловіки, і жінки. Правда, у цих ревнощів є свої особливості. Для чоловіків більше притаманна ревність через те, що жінка відволікається на безліч речей, при цьому надаючи їм перевагу, замість чоловіка. У такому випадку, ревність у чоловіка може бути не лише до потенційного суперника своєї статі, але й до подруг, до роботи, до якогось захоплення чи навіть до рідних батьків. Для ревнивого чоловіка важливо відчувати та отримувати підтвердження того, що його жінка максимально вірна йому в кожну хвилину дня, і що вона реально «його», а не ще чиясь.

Ревність чоловіка дуже часто – це ревність власника. Натомість у жінок ревність має більш тонкий вимір. Для жінки важливо не настільки фізична вірність чоловіка, наскільки впевненість у відсутності емоційної близькості з іншою жінкою. Саме тому жінки набагато частіше прощають подружні зради своїм чоловікам, розцінюючи повернення чоловіка як поразку суперниці: «він повернувся – значить, я краща». У той час, чоловіки навпаки – є головними ініціаторами розлучень через зраду дружини. Правда, статистика також говорить, що зраджують частіше чоловіки, ніж жінки, однак із цієї інформації нам не зовсім зрозуміло, з ким саме вони їм зраджують. Жіноча ревність може виношуватися роками в той час, як у чоловіків вона цілком спонтанна: може різко з’явитися та раптово зникнути.

– Чим корисні ревнощі і чи потрібні вони взагалі?

– Користі в любовних ревнощах нема жодної. Я б радше зауважив, що корисні не ревнощі, а відчуття важливості свого партнера. Придивіться, як ведуть себе ревнивці. Вони прислухуються до всього, що робить його половинка. Ревнива дружина шукає довгі жіночі волоски на одязі свого коханого, сліди помади, чи навіть може копирсатися в смітнику, шукаючи компроматів. Звичайно, це патологія. Краще до такого не допускати, але бути уважним на стільки ж до власних стосунків, коли все добре. Профілактика дієвіша за будь-яке лікування. Замість непотрібних і шкідливих істерик та постійних конфліктів на ґрунті ревнощів, багато продуктивнішим буде забезпечити своїм коханим настільки психологічно комфортні умови, щоб вона чи він точно знала чи знав, що краще ніж з вами, їй чи йому більше ні з ким не буде.

Від деяких психологів часто можна почути, що, мовляв, вправне маніпулювання почуттями ревності у партнера здатне тримати стосунки в певному «тонусі», а отже – приносить певну користь. Цілком не погоджуючись із таким твердженням, хотілося б зауважити наступне. Можливо й дійсно, десь існують пари, в яких стосунки тримаються на маніпуляціях або збоченнях. Однак, наше завдання не вчитися вправному маніпулюванню над близькими, але досягати відкритих, чистих і святих стосунків, які є передумовою щасливого та  вічного шлюбу. Ревність – це сумнівні ліки для проблемних стосунків. Деякі знавці взагалі кажуть, що для зміцнення шлюбу парам корисно мінятися партнерами для сексу. Це ж відверта патологія. Однак, по всьому світу в неї є свої прибічники.

– Що ще порадите затятим ревнивцям? Як з цим відчуттям боротися?

– Як реаліст, ревнивим людям я б порадив серйозно взятися за опрацювання проблеми невпевненості в собі з фахівцем – психологом чи психотерапевтом. У іншому випадку ця недуга буде завдавати все більше й більше  неприємностей спочатку самому ревнивцю, а потім, розвиваючись і перетворюючись на певний нав’язливий стан і параною, буде заважати жити всім, хто його оточує, а найбільше – головній жертві ревнивця. Не правда, що коли не ревнує, значить не любить. Не ревнує – це означає, що поважає і себе, і свого обранця. Та й навпаки. Ревнує, означає, що нікого не поважає: ні себе, ні обранця. Чому хтось вирішив назвати це любов’ю – не зрозуміло.

Лише дуже мудрі, цілісні особистості здатні подолати ревність партнера. Найчастіше – це не просто можливо. А тому, щоб у вас не виникало ілюзій щодо того, що ви можете змінити когось після шлюбу, чи з часом стосунків, одразу застерігаю. Змінити когось ми не зможемо. Ми й себе дуже важко та невдало змінюємо. Правда ж про людину полягає в тому, що з роками всі наші пристрасті лише загострюються. Тому тій парі, у якої ще до шлюбу виникають проблеми, пов’язані з ревнощами, я б порадив не одружуватися взагалі. Якщо той чи інший ваш обранець із самого початку проявляє свої нездорові риси – хутчіш утікайте від нього, поки не пізно. Ви не мама і не психіатр, щоб усе життя нести тягар чужих болячок. Особливо тієї людини, яка вперто не хоче змінюватися.

Звичайно, ви можете взяти на себе свідомо такий хрест, і йти з ним усе життя. Однак, кожного разу коли він буде вас всьоме за останній тиждень тероризувати чи лупцювати, влаштовувати істерики чи показово різати собі вени, ви повинні пригадати собі той день, коли ви самі свідомо обрали для себе і своїх дітей таке життя. Це ж саме я скажу молодим жінкам і дівчатам, які виходять заміж за суттєво старших від себе чоловіків. З кожним роком ваш старіючий чоловік все більше й більше буде вас гнобити, забороняючи не тільки гарно одягатися, але й піти в магазин за хлібом чи користуватися парфумами. Зважуйте всі ризики наперед.

– Чим узагалі шкідливі ревнощі?

– Насамперед, будь-яка недовіра взагалі псує стосунки. Жодна важлива справа не приносить задоволення, якщо партнери не довіряють один одному. Вони можуть знайти гроші на спільну романтичну подорож, але поїдуть на край світу, щоб і там один одного виводити з себе та тероризувати. Яке ж тут може бути щастя? Іноді взаємні докори та підозри можуть бути настільки сильними, що змушують невинну людину дійсно спробувати все це, бо ж вона покарання за це все одно вже отримала. Зрештою, ревність може досягати крайньої межі, де доведений сам собою ревнивець стає відверто агресивний та використовує фізичне насилля до своєї дружини чи до нафантазованого суперника. І вже немає сумнівів у тому, що важка атмосфера ревнощів у сім’ї дуже болісно сприймається дітьми.

Медицині відомі випадки, коли діти спеціально викликали в себе певні психосоматичні розлади і хвороби для отого, щоб хоч на час свого страждання примирити ворогуючих батьків.  Ревність викликає цілий ряд нових хвороб у самого ревнивця, або підсилює вже наявні – від астми, язви чи сердечних хвороб до псоріазу та екземи. Це науково доведений факт. Ревнивець сам собі шкодить.

– Як церква сприймає ревнивців? У Біблії про них щось є? Може Каїн?

– Правду кажучи, Біблія не є підручником із психології та не містить спеціалізованих і детальних знань із цієї галузі. І саме з цієї причини Господь створив саму психологію, психологів, психотерапевтів і психіатрів. У Слова Божого є зовсім інша мета. Тим не менше, зі сторінок Біблії ми можемо не раз помітити, як там влучно окреслюється багато важливих антропологічних питань, зокрема тих, що стосуються духовно- душевно-тілесного буття людини. Окрім того, величезний корпус свято отецької писемності допомагає нам краще збагнути Боже Слово в призмі сучасності, зокрема в світлі відомостей сучасної науки.

Одним із найважливіших віршів Святого Писання, які приходять мені на згадку в контексті нашої розмови колись писав Ісус, син Сираховий:  «Ревнощі і гнів скорочують дні, а турбота — раніше часу приводить старість» (Сир.30:26). Чудові слова за кілька тисяч років сказали все те, що підтверджує найсучасніша медицина. Сатана, Каїн, Юда та чимало інших біблійних персонажів страждали різновидом ревнощів – заздрістю. Між іншим, смертним гріхом у традиції Західної Церкви.

– Ви у своєму житті колись ревнували? І як вдалося це подолати?

– Скажу відверто. Спочатку я не мав наміру відповідати на це питання, оскільки воно надто особисте. Все ж, згодом я вирішив, що це буде добра можливість дати свідчення про власні пріоритети та здобутки. На власному прикладі я хочу підкреслити, що всі ці речі, про які я тут розповідаю, це не лише прочитана десь теорія, але й певна практика мого життя.

Звичайно, як і кожна жива та пристрасна людина, я відчував і вочевидь досі в певні моменти можу відчувати ревнощі. Однак, як мені здається, з часом я все-таки навчився долати їх надмірний негатив. У цьому мені насамперед допомагає молитва, розмова з Богом, а вже потім – психологія. Дуже важливо розуміти, в чому полягає коріння проблеми та як її долати. Певні принципи, про які я згадав під час нашої розмови, можуть суттєво допомогти кожному почати працю з покращення свого психічного та духовного стану. Помагай нам Бог!

Наталія ЛАЗУКА