Загадку портрета єпископа розкрив реставратор з Тернопільщини

Реставратор із Тернопільщини підтвердив автентичність понад 200-річного портрета греко-католицького священика, єпископа Петра Білянського.

По той бік полотна

  Учений секретар Національного заповідника «Замки Тернопілля» Надія Макарчук розповіла кореспонденту «ТЕРЕНу» цікаву історію однієї картини, вірніше, портрету, який потрапив у Збараж зі Львова.

- Ще минулого року на тимчасове експонування з Львівського історичного музею до Національного заповідника «Замки Тернопілля» нам було передано портрет достеменно невідомої духовної особи. Попередньо, пам’ятка зберігалися у музеї князів Любомирських у Львові, а потім – у Національному закладі ім. Оссолінських (до 1941 року). Зрештою, про це свідчила інформація на зворотньому боці полотна, зокрема - на етикетках, вміщених на підрамнику. Також на підрамнику портрета можна побачити унікальну річ – сургучеву печатку з гербом Королівства Галичина та Володимирії (коронного краю, тепер – Галичина), - каже історик-науковець.  - Хоча мистецька пам’ятка потрапила до нас за назвою «Портрет духовної особи», однак на підрамнику на етикетці вміщено напис польською «Bielanski biskup przemyski». Очевидно, у тих, хто вводив назву портрета до реєстру, були певні сумніви у тому, хто конкретно зображений на полотні, якому понад 270 років. І ось, під час проведення робіт з реставрації пам’ятки, художник-реставратор Володимир Магінський кілька днів тому з’ясував, що портрет дійсно зображує Петра Білянського (1736 – 1798) – руського, галицького, релігійного освітнього діяча, греко-католицького священика, єпископа Львівського, Галицького і Кам'янецького.  

Хто він, єпископ Петро Білянський?

  Отож, як розповіла учений секретар Національного заповідника «Замки Тернопілля» Надія Макарчук, єпископ Петро Білянський народився 280 років тому. Він - перший представник білого (мирського) духовенства на Львівській єпископській кафедрі. Досяг істотного поліпшення статусу греко-католицької церкви, зокрема повної рівності з римо-католицькою церквою в Галичині та запровадження української мови в церковних проповідях у роки правління імператора Йосипа II.

-У 1790 звернувся з петицією до наступника Йосифа II імператора Леопольда II із проханням підтвердити рівність обох обрядів католицької церкви (була офіційно підтверджена 8 липня 1790), утворити Галицьку митрополію, ввести початкове навчання українською мовою під опікою церкви, відновити деякі монастирі XVIII особливу увагу віддавав народній освіті, наказував парохам дбати, щоб парафіяни будували школи. Перешкоджав брак підручників, а також спротив поміщиків, які не хотіли мати освічених селян.

 За архівними матеріалами, у серпні 1784 року львівський єпископ Петро Білянський освятив церкву у Теребовлі. Теребовлянська церква святого Миколая — одна з найдавніших у цьому старовинному галицькому містечку, її витоки губляться щонайменше в останніх десятиліттях XVI ст. Навколо храму і цвинтаря було збудовано мур з подвійною брамою та дзвіницею із сімома дзвонами, з яких один важив три центнери. Також біля церкви споруджено дякарню, яка початково служила для дяківської школи. У 1890-х роках в них містилися Руська читальня. Поряд зведено шпиталь.

Автор полотна - художник з Тернопільщини

І ще один висновок зробив Володимир Магінський, працюючи над реставрацією давнього портрета. За його твердженням, автор полотна - Остап Білявський. Портрет був виконаний як підготовчий ескіз для написання парадного портрету єпископа Білянського.

  - Цікаво, що талановитий майстер пензля народився у 1740 році на Тернопільщині. У той час в Австрії не знайшлося творців, які б могли надати класицизмові внутрішньої глибини та величі, - продовжує Надія Макарчук. - Австрійський класицизм був цілком вихолощений, він нічого не міг дати Львову, хіба що скерувати творчу думку в релігійну тематику та найпопулярніший на той час жанр – портрет. Невідомо, де і в кого навчався Остап Білявський до від'їзду до Риму, де в 60-х роках він студіював у Академії св. Луки. Мистецтвознавцям відомі його малюнки з часу навчання - "Св. Іоанн Євангеліст", "Сивілла", "Геркулес та Омфала". Останній малюнок скопійований з розписів Аннібале Карраччі І в палаццо Фарнезе (Рим). З 1771 року О.Білявський працює у Львові. Відомо, що він створив іконостаси для Успенської церкви та у позальвівських селах, 1776 року розмалював церкву св. Миколи в Крехівському монастирі, але з цієї спадщини нічого не збереглося, - каже Надія Макарчук.

Надія розповідає, що найціннішою ділянкою його творчості є портрети. Він малював львівських міщан, вірменських архієпископів. Як стверджують мистецтвознавці, О.Білявський не був суворим ортодоксом. У деяких портретах навіть простежується первісна свіжість і м'яка гармонія ослаблених кольорів, що зберігають відгомін розкішного колоризму недавнього минулого. Проте, у численних портретах митця, переважно чоловічих, відсутній будь-який натяк на свободу живопису. Характерно, що О.Білявський виключав щонайменшу присутність власної пристрасті у своїх творах. Але особливою вишуканістю виконання позначений портрет Ігнаци Потоцького, маршалка надвірного литовського. У портретах львів'ян О.Білявський підкреслює зрівноваженість характерів, моральну силу кожної окремої особистості, людську гідність і силу волі. Він прагнув створити індивідуальний характер, а загалом, творив тип епохи, — у кожному портретному образі. Адже тогочасна епоха вимальовувалася за її представниками у художніх зображеннях,  у тому числі й портреті єпископа Петра Білянського, портреті, завдяки реставрації якого і підтверджено його автентичність та відповідність напису на зворотньому боці давнього полотна.

Орест Сарматський

Фото надано Надією Макарчук

Фотофакт