Затишок Теребовлі

Теребовля мені завжди Терембовля, як то колись писало на залізничному квитку. Бо саме в такому звучанні вона ніжніша та затишніша, з флером минулих часів.

Сюди мені їдеться як додому. Тут мені найбільше подобаються не туристичні об’єкти, що випинають з тихого й приватного простору, — руїни замку чи ратуша, тут йдеться про маленькі точки — внутрішні двори, балконні галереї, двері, кахлі, балясини — тому й чуюся не туристом, що оглядає багато разів бачене, а, як у своєму місті, де шукаєш іншого, дотикового до справжності.

Старе пальто сушиться на балконі, тюль на дверях, як піна на воді, виноград, що обплів стіну... З цих частин, мені гадається, і зіткане місто.

Анна Золотнюк