«Жити попри все»: у Тернополі представили книгу з розповідями українок про війну (фото)

Презентація книги “Жити попри все. Розповіді жінок про війну 2014 та 2022” відбулася у Тернополі 25 вересня. Це видання зібрало історії 11 українок різного віку, професій та з різних регіонів країни, які розповіли про пережитий травматичний досвід війни. 

Книгу не придбати в книгарнях. Її роздають на зустрічах безкоштовно бібліотекам та навчальним закладам. Водночас усі охочі можуть ознайомитися з нею у відкритому доступі на сайті Східноукраїнського центру громадських ініціатив, який займається висвітленням подібних історій. Видання можна вільно завантажити за посиланням.

На зустрічі у Тернополі про війну своїми очима розповіли три авторки книги.

“У підвалі було справжнє пекло”

19-річна Марина Супрун – наймолодша авторка збірки. Дівчина з села Ягідне Чернігівської області неповнолітньою пережила полон росіян в підвалі школи. Її разом із понад трьомастами односельців утримували насильно. Умови життя в тісному приміщенні стали справжнім випробуванням для сотень людей.

24 лютого ми з друзями планували пропустити школу. Ми й подумати не могли, що нас зачепить війна. Адже наше село таке маленьке, що його навіть на картах не завжди видно. А прокинулись вже зранку від гучних звуків. Третього березня Росіяни заїхали в село танками, в них був наказ убивати всіх. Ми тоді ховались в підвалі з мамою і молодшою сестричкою. Коли нас знайшли, то відвели в підвал школи, де було справжнє пекло. Люди помирали від голоду і нестачі повітря. А померлих не дозволяли хоронити, поки не назбиралось кілька тіл, – пригадує Марина.

Через майже місяць полону, під час обстрілів, люди в підвалі думали, що будівля впаде. Коли все стихло, виявилося, що село звільнили від окупантів. Всі плакали від радості. Наступного дня, 31 березня, жителів евакуювали, а родина Марини виїхала до Яготина.

Заїхали цілі колони танків

Ще одна авторка книги – уродженка Донеччини Галина Тищенко. Вона представниця SEMA Ukraine – об’єднання українських жінок, які постраждали через сексуальне та гендерно-обумовлене насильство внаслідок збройної агресії росії проти України.

Після обстрілів 10 лютого 2014 року ми з родиною зібрали свої речі і переїхали на Київщину. Там оселились, будували своє мирне життя, щиро вірили, що війни не буде. Але прийшов 2022 рік. Мої діти з сусідськими виїхали, а мені довелось залишитись. Заїхали цілі колони танків, почали обшукувати навколишні будинки, потім я дізналась, що взагалі сама там залишилась. До мене прийшли двоє молодиків російських, змусили роздягтися, били, ґвалтували, – розповідає Галина.

Пані Галина потребувала медичної допомоги, однак отримати її було неможливо. Вона сподівалася на полегшення, та з кожним днем їй ставало дедалі гірше. Лише наприкінці березня 2022 року, коли Ірпінь звільнили, жінка змогла розповісти про пережите й отримати допомогу. Відтоді вона ділиться своєю історією.

Сина закатували за проукраїнську позицію

Ще одна учасниця зустрічі – Сталіна Чубенко з Краматорська. Вона – мати 16-річного Степана Чубенка, закатованого у 2014.

У липні 2014 року 16-річного Степана Чубенка затримали бойовики “ДНР” за проукраїнську позицію. Його катували, знущалися, змушували воювати на їхньому боці, але він відмовився. Хлопця розстріляни, та він залишився вірним Україні.

Три роки були суди і все таки засудили катів на довічне. А зараз війна в таких масштабах, ми повинні розуміти, з ким маємо справу. Вони прийшли на нашу землю знищити українців. І перше, що вони роблять – це знищують українські книги, зросійщують назви вулиць, – все за, що боровся мій син, – розповідає жінка.

За словами авторок, книга “Жити попри все” стала не лише свідченням злочинів російської армії, а й проявом сили і мужності жінок, які попри втрати та страждання наважилися говорити про пережите.

Фото Терену