Знайдено сенсаційні свідчення про Збаразький замок на Тернопільщині (фото)
Віднайдено невідомі досі сторінки історії замку у Збаражі
Здавалося б, що нового можна знайти у літературі про Збаразький замок, коли все вже давно досліджено, писано-переписано, казано-переказано та й закарбувалося в нашій пам’яті назавжди, як щось незмінне і вже звичне для вуха. Однак, той, що постійно шукає, щось таки і знаходить, - переконаний заступник генерального директора з наукової та культурно-просвітницької роботи Національного заповідника «Замки Тернопілля» Руслан Підставка.
- Так трапляється з багатьма відомими джерелами, до яких ми звикли, знаємо майже напам’ять і не звертаємо уваги на «дрібниці» та деталі. І ось нещодавно, перечитуючи черговий раз «Таємницю замку у Збаражі» відомого дослідника Адама Мілобезького, ми натрапили на одне посилання, що зовсім випало з нашого поля зору, - розповідає історик. - А все через те, що автор чомусь назвав його «фантастичним», тобто не науковим, не правдивим, не вартим уваги. А даремно!
Мова піде про статтю польського дослідника та видавця Людвіга Зелінського «Козацький Ганнібал і четвертий рік збаразького замку», опубліковану у восьмому зошиті часопису «Львів’янин» за 1841 р. («Lwowianin przeznaczony krajowym i uzytecznym wiadomosciom…»). Серед іншого автор подає опис замку і палацу у Збаражі, чого ми не зустрічали у жодному іншому джерелі, присвяченому легендарній твердині. Пропонуємо переклад цього унікального фрагменту з польської, адаптований до сучасної української мови Тетяною Федорів, але зі збереженням авторської стилістики.
- Збаразький замок підніс міцне плече до неба, вісім веж розставив фронтом і грубим муром оперезався навколо. З-поміж веж і вежечок цікаво виглядають віконця, а у кожній одна гарматка або фальконет. По середині замкового подвір’я княжий палац, опертий на кам’яних брилах. Одягнений у сто десять вікон і чотирнадцять дверей з дубових дощок постав шеренгою, а на кожній щораз інший напис: то зі Святого Письма, то з історії краю. Очевидно, що ці мури постали з наказу знатного пана, бо не лише укріплені, але й, навіть, багаті. Подвійно оздоблені скульптурою і золотом, у панських кімнатах підлоги з мармуру або з дубової дошки зиґзаґами викладені, стіни вбрані дорогою тканиною, на стелі різні грайливі малюнки і дивні майстерні розписи. Незліченна кількість начиння, цінних речей та інших коштовностей. На широких вікнах у поливаних горщиках розставлені декоративні квіти, які приємним запахом наповнюють свіже повітря. Плющ розпинає своє листя по віконних рамах, сягає піддашшя і звисаючи у вигляді саморобних фіранок, створює приємний затінок. Усе тут як в раю; вибаглива думка, виплекана у мріях заможного дідича, породила чудові форми, які втілились наяву. Округлі вежі, високі стіни, вікна палацу звернені у серце будівлі, аби бачили усе, квітами і золотою обвідкою майстерно прибране. У глибині доріжок брильянтові краплі води високо розбрикані із двох фонтанів додають щораз нового життя траві та домашній зелені, аби не зів’яли під спекотним сонцем. Шумом спадаючої води, бринять стіни Збаража, шурхіт глухо розбігається панськими кімнатами. Вночі цей палац виглядає як чародійський, від світла місяця рум’яняться шиби вікон, а по них ніби в морі хлюпаються тіні квітів. Часом ґанком пробігає людська постать і згасає десь з відлунням власного ходу. Часом пес заскавучить, а часом козацька сторожа повторить гасло і задрімає огорнута благодатною тишею. Однак місяць блідим світлом зазирає у глибину двору: тут ростуть тіні дерев різних форм, як привиди; лагідний вітерець колише гілки, а в гіллі крильцями тріпоче пташина, коли стихне - соловей розпочинає жалісну пісню. Іноді озветься спів козачий, звична дума, українська пісня, яка побраталася з козацтвом, вдаряється високо в стіни аж до восьми веж і плине небом далеко до України. А пташина у гіллі не шелестить і слухає, тільки люди, якби їм ця пісня не новина, - мовчать…, - йдеться у публікації.
Якщо врахувати, що оповідання видане у 1841 р. (написане ще раніше), а сам автор помер у 1873 р., то такий детальний і романтичний опис замку має право на існування, оскільки в цей період він (замок) перебував у власності Кароліни Потоцької (Кофлер) і значних катаклізмів після Верлана (1734 р.) не зазнав. Цілком реально, що Л. Зелінський міг бачити все на власні очі, адже народився у с. Любич (поблизу Жовкви), а мешкав у Львові.
Що стосується фундатора Збаража і замку – князя Юрія Янушевича, то автор, трохи заплутавшись в генеалогічно-родинних хитросплетіннях Збаразьких і Вишневецьких, наводить дуже цікаві дані. Так за його словами, кн. Юрій «…отримав посаду каштеляна краківського, помер 29 липня 1631 року, а з ним вигас по чоловічій лінії і знатний рід князів Корибутів Збаразьких. Залишилася після нього дочка Гелена, яка була заміжня за Станіславом Варшицьким, воєводою мазовецьким, а пізніше каштеляном краківським, який і великі маєтки після тестя отримав, і чудовий надгробок йому спорудив в костелі Святої Трійці в каплиці князів Збаразьких з чорного мармуру, на якому вибиті широко посаджені золочені літери. Другий поділ маєтків Збаразького, припав на Януша Корибута, князя Вишневецького. Розписав тут трохи про останнього нащадка могутньої Збаразької родини; розписав єдине з тієї потреби, щоб читача наблизити до особи, яка у 1617 році від свого імені спорудила замок, для оборони країни від нападів татарських та козацьких».
Каштелян краківський кн. Юрій Збаразький за дослідженням відомого польського історика Ілони Чаманської помер 4 липня 1631 р., а 29-го відбулося бальзамування тіла і покладення в труну. Відомий «збаразькознавець» Збігнєв Анусік твердить, що князь Юрій помер 30 липня, хоча можна припустити , що в цей день відбулося, власне, погребелля князя.
Про смерть Юрія Збаразького ходить багато легенд, одна з яких описує самозаймання останків князя під час бальзамування. Зі слів придворного лікаря краківського каштеляна, кальвініста Кракера, тіло містично зайнялося вогнем і пошкодило язик і очі. Це було пересторогою всім противникам єзуїтів, до числа яких належав і Юрій, що вони горітимуть в пеклі за ворожнечу з «піхотинцями Папи» і вірними прибічниками короля Зигмунта ІІІ Вази. Але факт отруєння князя мав свої реальні передумови. Про це розповідає Валеріан Неканда-Трепка у своїй знаменитій книзі «Liber generationis plebeanorum…»(1640). В тридцятих роках сімнадцятого століття в Кракові діяли фальшивомонетники Шембеки, які привезли до міста з Шляська фальшиві «орти» (срібні «четвертаки» - ? талера) і запропонували краківському каштеляну комерцію - 8 фальшивих монет за одну справжню. Князь Юрій пригрозив викрити махінаторів, але вони «намовили одну паню, яка бувала в князя, щоб підсипала йому отрути». Так і сталося!
Юрій Збаразький, як і його молодший брат Христофор не були одружені і не мали законних нащадків, а згадана автором Гелена, що була одружена з Станіславом Варшицьким, була двоюрідною племінницею «останніх Збаразьких». Хоча «останніми» їх можна назвати умовно, оскільки, останнім представником княжого роду Збаразьких була княжна Анна Владиславівна, яка пережила кн. Юрія на шість років. За даними згаданої раніше І. Чаманської, саме на Гелену Константинівну Варшицьку (з дому Вишневецьку) після смерті кн. Юрія перейшла частина величезних володінь, в т.ч. і Збараж, Немирів та інші маєтки на сході. Але вона відреклася від них на користь рідного брата Януша Вишневецького, взамін маєтків у центральній Польщі і оселилася з чоловіком у м. Піліца між Краковом і Ченстохово. Саме в Ясногорському монастирі Ченстохово і похоронене подружжя Варшицьких.
Дуже цікавою є інформація Л. Зелінського про те, що Станіслав Варшицький був причетний до спорудження родинного склепу Христофора і Юрія Збаразьких у каплиці Св. Катерини Сієнської костелу Св. Трійці домініканського монастиря Кракова. Загадкою залишається два геральдичні знаки над гробівцями братів Збаразьких у вигляді стріли на півмісяці. Цей символ ніколи не використовувався Збаразькими і можна було б припустити, що він належить саме «фундатору каплиці» С. Варшицькому, але відомо, що його рід належав до гербу Абданк.
І взагалі сенсацією є датування автором статті спорудження Збаразького замку 1617 роком. Відомо, що лише 23 липня 1615 р. Христофор Збаразький зрікся на користь старшого брата «кресових маєтків» (в т.ч. і Збаража), а збудувати таку масштабну споруду за неповних два роки нереально, навіть якщо мова йде лише про палац. Замок, як зазначалося в попередніх статтях, існував уже наприкінці ХVІ ст., і його 6 липня 1589 року вже бачив мандрівник Еріх Лясота з Стеблева.
Але, не зважаючи на ряд хронологічно-генеалогічних огріхів, оповідання Людвіка Зелінського є цінним джерелом інформації про замок у Збаражі. З таких невеличких історично-художніх штрихів формується цілісна картина міста і його замку, - переконаний історик-дослідник, заступник генерального директора з наукової та культурно-просвітницької роботи Національного заповідника «Замки Тернопілля» Руслан Підставка.
Фото надав Руслан Підставка