«Золота підкова» вдарила автопробігом по Тернопіллю (фоторепортаж)
Майже двісті кілометрів дорогами області проїхали учасники Міжнародного фестивалю ретро-автомобілів «Золота підкова». Колона відвідала деякі замки і палаци краю.
Напередодні, як повідомляв «Терен», прогулянку на ретро-автомобілях організували для понад 30 дітей-сиріт з Донбасу, які живуть у Тернополі після переселення з тимчасово окупованих територій. Подібну акцію, за словами ініціатора проведення «Золотої підкови», голови Тернопільського представництва міжнародної торгової палати Тараса Демкури, провели також у ще двох дитячих інтернатних закладах обласного центру.
А у суботу зранку тернополяни могли роздивитися майже півсотні оригінальних ретро-авто, відреставрованих шанувальниками історичного автодизайну.
- Автопробігом через місця, де розташовані старовинні замки, фортифікаційні споруди, палаци, хочемо привернути увагу спільноти до стану та збереження нашої історичної спадщини, водночас популяризуючи автоспорт, особливо той, який стосується легенд автопрому, - пояснив мету акції Тарас Демкура.
До місця старту на набережній тернопільського ставу першими приїхали «Запорожці». З одного, розмальованого під колір морської хвилі, вийшла молода сім’я – чоловік, жінка і їхня донечка.
- Мене звати Анатолій Колісник. Ми з Івано-Франківська, приїхали з дружиною Вікторією та дочкою Ілоною, - представився чоловік. – З колегами я презентую у Тернополі «Станіславівський Ретро Авто Клуб». Створили його рік тому. Маємо понад 30 ретро-машин.
Пан Анатолій розповів, що найстаріша машина, яку він відреставрував разом із друзями, - ГАЗ-67 1943 року випуску.
- Ця воєнна машина тепер в ідеальному стані, - пояснив франківець. - А свого «Запорожця» купив 5 років тому, машина була вся іржава, просто розвалюха. А зараз подивіться, яка красива! Цього року їй 50 «стукнуло», старша від мене на 13 років. Зараз я реставрую мотоколяску, може, пам’ятаєте, у фільмі «Операція «И» Моргунов із друзями на подібній їздив. Її так і називають - «Моргуновка». Я таку дуже довго шукав і знайшов тут, на Тернопільщині, у селі Комарівка. Це мотоколяска з 1958 року… Маю ще одного «горбатого». А всього назбирав сім старих машин. Ходову, двигун все сам роблю. Їду вулицею, люди усміхаються, фотографують на мобілки. А цю машину розмалював так, як хотіла дружина - колір океану, дельфінчики стрибають…
Біля ще одного, червоного «Запорожця», обклеєного етикетками з різних міст, стоять двоє чоловіків. Один з них – в українському строї, в шароварах та козацькій шапці. Знайомимось.
- Я з Польщі, звуть Антоній Рудковскі, - каже один з чоловіків. - Приїхав сюди зі своїм другом Анатолієм з Білорусі. Оце він навіть одягнув козацький одяг. Я маю «Волгу» ГАЗ-21, УАЗ-64 - такий собі «джип»… Є вдома й кілька старих мотоциклів – К750, «Ковров 125», «Ява 350» з 1970 року, «Панонія» з 1969 року. П’ять років збираю авто і мотоцикли, відновлюю їх. У Польщі мало де побачиш такий фестиваль, як у вас. Дуже гарно все організували.
Розмову продовжує білорус Анатолій Маслов.
- Я член клубу «ЗАЗ-Гараж», - розповідає. - Нас є з 30 таких фанатів. Вирішили з моїм другом з Польщі приїхати сюди, і не жалкуємо. У мене є «Волга» ГАЗ-21, «Москвич-402» з 1972 року, у дочки – відреставрований «Сітроєн». Часом мене питають, як на моє захоплення дивляться рідні. Відповідаю: у свої 55 років можу собі дозволити займатися тим, що подобається.
Про свою машину чоловік розповідає з особливою повагою.
- Розумієте, це не просто «Запорожець», це член нашої сім’ї, наш улюбленець, - пояснює Маслов. - Пам’ятаю, у 1970 році батько точно такий автомобіль собі купив. Він у нас був до 1992 року. Батько навчив мене керувати, ремонтувати. А коли я одружився, то він мені передав ключі від тієї машини. Потім я купив «Жигулі», і віддав ключі назад. П’ять років тому, на день народження, мені подарували старенький «Запорожець». Я відремонтував його, пофарбував і катаюсь тепер у вільний час. Цього року їздив до найпівнічнішої точки Європи – мису Норд Кап у Норвегії. 6 200 кілометрів проїхав з колегами. Ніяких серйозних поломок! Мене запитують, чи не соромно їздити на «Запорожці». Таким кажу, що соромно має бути тим, хто вкрав машину. А мені не соромно. І ще. У моєму житті ще не було жодного випадку, щоб я на ньому не доїхав додому. Він мене ніколи не підводив. А їздив я багато. Проїхав за 5 років 26 тисяч кілометрів. Правда, робив капітальний ремонт двигуна. Тож і сьогодні приїхав до України, одягнув таке народне вбрання, спеціально купив, щоб підтримати вас у тому, що ви робите тут і на сході України. Ми – з вами.
… Із різнокольоровими прапорцями та музикою кортеж із близько 50 ретро-автомобілів взяв курс на Збаразький замок. І не було з тієї миті кращих і гірших, менших і більших автомобілів. Усі вони - «Запорожці» і «Мерседеси» «Майбахи» і «Сітроєни», решта представників відомих марок були як велика автородина, що вирушила на прогулянку з історичного минулого.
Зупинка у Збаражі, екскурсії місцевим замком, потім – Вишнівецький палац, крута дорога на Бону, кількагодинна імпровізована виставка ретро-автомобілів у центрі Кременця – день туристичного міжнародного ралі був насиченим.
- Втішений, що автопробіг вдався, - зазначив Тарас Демкура. - Учасники з України, Польщі, Литви зійшлися на тому, що подорож на ретро-автомобілях до історичних місць має символічне значення. Можна, за бажання, відновити старі автомобілі, так само і палаци, фортифікаційні споруди можна спільними зусиллями довести до ладу. Прикро, що до унікальних архітектурних об’єктів, які відвідали, не завжди є нормальна дорога. Самі ж пам’ятки потребують допомоги від держави. Тож автопробігом засвідчили потребу у відновленні історичних куточків Тернопілля, щоб вони стали справді привабливими для туристів, кожного мандрівника, який подорожує краєм. У нас велика культурна спадщина, ми маємо чим пишатися…
Ще один важливий штрих. Коли кавалькада автомобілів проїжджала через галицькі і волинські села, бачив, як усміхалися діти, дорослі, що виходили подивитися на колону. Люди відповідали щирими усмішками на бадьорі, різнотональні сигнали автомобілів, помахами рук вітали кожну диво-машину, що раптово з’явилася з минулих літ на наших дорогах.
І це добре. Бодай на кілька хвилин, усміхаючись, наші земляки забували про свої гризоти, залишаючи у душах теплий спогад випадкової зустрічі із цим збереженим антикваріатом на колесах, повернутим із забуття людьми, котрі залюблені у своє захоплення.
Олег СНІТОВСЬКИЙ
Фото автора