Зворушлива історія сильної жінки. Без рук, зате з двома діточками

Віра Омельчук - жителька села Залісці Шумського району. Жінка народилася без рук. Проте це не завадило їй закінчити на відмінно школу, обзавестися друзями, одружитися та… народити двоє прекрасних діточок.

Батькам пропонували від мене відмовитися

Віра народилася у звичайній сільській сім’ї. Мати – Антоніна Фещук працювала дояркою на фермі, батько Петро – механізатором. Для них Віра була п’ятою і дуже бажаною дитиною. Та коли взяли на руки щойно народжене дитя, у серцях радість змішалась із горем. Адже дівчинка народилась без рук, більше того, одна ніжка у неї була коротша за іншу.

Медики усіляко втішали батьків, говорили, мовляв, у них вже є четверо діток.

«Знаю, що їм навіть пропонували написати відмову і віддати мене у дитячий притулок, - поділилася Віра. – Та мама з татком навіть слухати про це не хотіли. Вони любили мене такою, як я є! Напевне, саме їхня любов і підтримка допомагала завжди почуватися самодостатньою людиною».

Потрохи Віра навчилася поратися по господарству. Дівчині було шкода батьків, братів і сестер, які і так приходили зморені з городу, а ще потрібно було їсти готувати чи прибирати. Так ногами наловчилася і прибирати, і картоплю чистити, і готувати їжу. Підлітком навіть голубці ногами крутила. Коли у старшої сестри дитина з’явилася – сама вибавила. Зубами діставала з колиски і міняла ногами підгузники.

Згодом у Харкові Вірі Омельчук поставили спеціальний апарат, який видовжує ногу. Запропонували зробити протези рук.

“Я спочатку дуже зраділа, що матиму “руки”. Але лікар сказав, що протези будуть висіти, як макети, лише для краси. Це, мовляв, більше для спокою тих, хто мене оточує. Чесно кажучи, я тоді не втрималась і заплакала. Невже я не подобаюся такою, яка є, що мені треба ще ці муляжі на собі носити? Вони ж важкі, їх треба кріпити, у рукави одягу запихати…”, – зітхаючи, мовила Віра.

У школі вчилась на відмінно

Віра росла, як усі діти. З семи років пішла у перший клас. Проте мама вирішила, що дівчинка не відвідуватиме школу, а до неї вчителі будуть приходити на індивідуальні заняття. Віра виявилася надзвичайно здібною дитиною. Завжди тягнулася до знань, тому закінчила школу на відмінно.

«Пам’ятаю, коли вчителька побачила, як я пишу ногами, розплакалася, - з теплотою пригадала жінка. – Вчителі не могли зрозуміти, як з допомогою ніг можна так каліграфічно писати…

Після закінчення школи хотіла продовжувати вчитися, проте для цього потрібно було їхати в інше місто, далеко від рідних. Я б не впоралась самотужки».

Та Віру це не зупинило. Вона продовжувала навчатися вдома. Здобувала все нові і нові знання. Більше того, з семи років дівчина почала вишивати.

«Спочатку було надзвичайно важко, колола голками ноги, та з часом з’явилась впевненість, майстерність і згодом вишивала на полотні як справжня майстриня», - продовжила розповідь жінка.

Та це далеко не усі захоплення Віри. Вона професійно робить макіяж. У Києві закінчила спеціальні курси, відтак робить макіяж на випускні, весілля, інші свята.

Завжди мріяла про власну сім’ю

У Віри змалечку був напрочуд веселий товариський характер. Через те завжди мала багато хороших друзів. Та з роками дівчина почала мріяти про сім’ю. З майбутнім чоловіком вони жили майже по сусідству. Дружили змалечку. Згодом дружба переросла у щирі почуття. П’ять років зустрічались. Сварились, мирились але залишалися разом. Тож невдовзі вирішили одружитися.

«Весілля зіграли 23 жовтня 2011 року, у 2012 році народилась донечка, у 2014 році - синочок…», - на цих словах жінка змовкла...

Виявилося, що вони з чоловіком розійшлись. Коли почали жити разом, він показав інший бік свого характеру.

«Він думав лише про себе. Любив випити, «гульнути», до мене і донечки (синочка тоді ще не було) йому було байдуже. Коли ж я завагітніла сином, він міг днями не з’являтися вдома. А перед самими пологами заявив, що грошей мені не дасть, мовляв шукай сама. Тому я змушена була брати кредит, який виплачую до нині», - з сумом та розчаруванням у голосі розповіла жінка.

Для Віри це була остання крапка, вона не могла більше терпіти безвідповідальності чоловіка і вигнала його.

«Для чого мені третя дитина в хаті? А ще він був матусиним синочком, без її поради, наказу і кроку не ступав. У тому, що у нас не склалася сім’я є і її величезна заслуга. Я уже нині подавала б на розлучення, та поки не можу, бо синові не виповнилося ще й рочку».

Важко, але даю собі раду…

Та Віра не тримає ні на кого зла. Вона виховує двох діток. Допомагають мама, сестрички, друзі.

Також родина має немалу господарку, город. А ще віра дуже любить квіти, особливо троянди, тому вирощує та доглядає за ними самотужки.

«Звичайно, що важко. Адже держава допомоги дає дуже мало, а батько дітей – ні копійки. Тому ми справляємося, як можемо. Та я впевнена, що у світі є багато добрих людей і без допомоги та підтримки ми не залишимось», - з усмішкою сказала жінка, міцно пригортаючи двійко неймовірно красивих та світлих діточок.

 Зоряна ДЕРКАЧ