5 архітектурних «родзинок» села на Тернопільщині: готичний костел, палац, синагога, підземна церква і бароковий храм (фото)

Село Струсів Теребовлянського району дивує туристів своїми пам’ятками архітектури.

У попередніх фоторепортажах ми розповідали про історію та видатних людей Струсова. Сьогодні продовжуємо дорожні замальовки мандрівника-журналіста Дмитра Полюховича про те, що ж можна побачити у цьому самобутньому селі на Тернопільщині?

Струсів лежить обабіч жвавої траси Тернопіль-Чернівці, тож транспортна досяжність і якість дороги тут якнайкращі. Екскурсію екс-містечком найкраще починати від архітектурної домінанти – величного неоготичного костелу Св. Антонія. Завдяки тому, що цей храм стоїть на пагорбі, його стрімкий шпиль здається ще вищим.

Костел святого Антонія

Від другої половини XVII століття і до середини XVIII-го тут стояла капличка, яку обслуговували ченці-кармеліти з Теребовлі. Власна  римо-католицька  парафія  в Струсові  з'явилася 1767 року. Мурований костел спорудили у 1894 (1892?) – 1902 роках коштом Агенора Ґолуховського. Від початку храм освятили на честь Матері Божої Святого Розарію.

Після 1945 року храм перетворили на зерносховище. Вірним його повернули щойно 1990 року. Його наново освятили на честь Св. Антонія.

Одразу через дорогу від костелу виблискує золотими банями вже згадана церква Святого Миколая. Бані перекрили щойно цього року, від початку вони були криті звичайною оцинкованою бляхою.

Позаду храму бачимо ще один надзвичайно цікавій об'єкт – палац Лянцкоронських-Ґолуховських. У першій частині тексту про Струсів ми згадували, як за Лянцкоронських було розібрано на будівельні матеріали руїни замку Струсів. Саме на зведення палацу й пішло у XVIII столітті замкове каміння.

Палац (світлина – «Українські пам'ятки архітектури. Спадщина»)

Палац у Струсові – чудовий зразок класичної аристократичної садиби. Попри величезні розміри він виглядає легким і витонченим, органічно вписуючись у величезний, колись панський парк.

Сучасного вигляду палац набув у другій половині XIX століття, коли стару споруду кардинально перебудував новий власник містечка граф Юзеф Марія Ґолуховський.

Видатним представником родини Голуховських був Аґенор Ґолуховський. Він був не просто графом (одним із численних галицьких графів), а ще й намісником Галичини. Тобто, другою після цісаря людиною в краї.

Останнім власником палацу та цілого Струсова був львівський воєвода Петро Дунін-Борковський. Палац був посагом його дружини Марії, доньки Юзефа Голуховського.

Нині на території колишнього маєтку діє дитячий інтернат.

Досить цікавою (ба, навіть унікальною) пам'яткою Струсова є місцева божниця.

Струсівська синагога своїми обрисами мало чим відрізняється від своїх містечкових “посестер”. Проте вона має свої унікальні “родзинки”. Наприклад, зовнішні стіни більшості синагог традиційно покривалися тиньком. Тут же він від початку не передбачався.

Синагога

Стіни місцевої синагоги складені з необроблених блоків червоного теребовлянського пісковика. Архітектурна виразність досягається за допомогою використання контрастних елементів із білого тесаного вапняку. Будівельники дуже вдало поєднували білий і червоний камені для декорування вікон. З білого каменю зведено також «напівколони», що прикрашають південний і південно-східні роги. На тлі червоних стін це виглядає досить ефектно.

Таке оригінальне поєднання кольорового каміння зустрічаємо лише в Струсівській синагозі

Є тут і своя загадка. Вважається, що синагогу збудували в 1861-1862 роках. Про це, зокрема, повідомляє меморіальна таблиця над входом, де читаємо (звісно, що на івриті):

«За допомогою Творця Всесвіту завершено наш святий дім у рік ЦЕ БРАМА ГОСПОДНЯ, праведники у неї увійдуть».

Євреї замість цифр використовують літери. Сума цифрових значень виділених літер дає 5622 рік. Тобто, 1861 або 1862 рік у звичному літочислення. “Або” вжито, бо початок єврейського року не збігається з початком християнського.

Фундаційна таблиця зі слідами куль

Попри це, синагога, швидше за все, давніша – належить чи не до другої половини XVIII століття. Впадає в очі, що фасад принципово відмінний від інших стін. Наприклад, тут геть відсутні елементи білокам'яного декору, зате присутні залишки тиньку. Виходить, що будівельники прикрасили вікна бічних стін і тилу, а з фасадом – полінувалися? Логічніше виглядала би протилежна ситуація.

Крім того, стіна фасаду значно тонша за інші і навіть тонша за перемичку, яка відділяє «зафасадне» приміщення (його використовували як жіночу галерею) від молитовного залу. Все це яскраво вказує, що фасад прибудували пізніше.

Дата на меморіальній дошці, швидше за все, вказує не на рік завершення будівництва божниці, а лише на час завершення її великої реконструкції. На давніший вік будівлі вказує і назва «Велика синагога». У єврейських штетлах «Великими» традиційно називали середньовічно-ренесансні оборонні синагоги – на відміну пізніших «малих». Втім, це все припущення. Крапку після досліджень і експертиз мають поставити фахівці.

У повоєнний час синагогу використовували під склад, а по тому – під столярну майстерню. Кілька останніх років будівля пустує.

Камінна таблиця на божниці нагадує ще про одну подію з історії Струсова. Добре видно, що вапнякова плита густо посічена кулями. При чому стріляли прицільно, намагаючись влучити саме у напис.

Кінець єврейського Струсова (а юдейська громада тут відома від початку XVII ст.) був таким самим, що й в інших містечках.

8 липня 1941 року німецьке військо ввійшло до Струсова. Вже 26 липня окупанти розстріляли перших 6 євреїв. У серпні 1942 року нацисти розстріляли ще 20 осіб. Тоді ж 646 чоловік вивезли в табір смерті Белжець. Решта 322 депортували до Теребовлянського гетто, звідки більшу частину незабаром відправили до того ж Белжеця. Для важких робіт залишили тільки найздоровіших і найдужчих. Їх розстріляли навесні-влітку 1943 року під час ліквідації гетто.

Про колись велику єврейську громаду Струсова нині нагадує лише синагога, кілька будиночків типово єврейської архітектури та жалюгідні рештки кіркуту, де збереглися лише два надгробки-мацеви.

Надгробки на старому цвинтарі (світлина myshtetl.org)

Цвинтар лежить одразу білі виїзду зі села, як прямувати в бік Чернівців.  Через дорогу від єврейського некрополя – християнський. Тут можна побачити чимало цікавих пам'ятників ХІХ-ХХ ст. Серед них як продукція місцевих майстрів, так й високохудожні твори професійних скульпторів. До того ж звідси відкривається чудова панорама села.

На завершення – про найдавнішу й одночасно найцікавішу струсівську памятку.

В урочищі Чортова Дебра, там, де колись стояв замок Струсів, височить храм досить цікавої барокової архітектури.

Вважають, що наприкінці XVI століття це місце обжили ченці-василіани, які поряд із замком заклали монастир. Не виключено, що василіани оселилися на раніше обжитому місці, де ще від княжих часів жили якісь ченці-відлюдники. Можливо навіть, що ще давніше тут було язничницьке святилище, як це бачимо в Пущі Відлюдника біля Кринцилова  чи у монастирі в Сатанові.

Залишки видовбаних у скелі келій та підземну церкву Св. Миколая можна побачити й нині. Зберігся й фрагмент замкового підземелля.

Підземна церква Св. Миколая

У XVIІІ столітті тодішній власник Струсова воєвода київський Франциск Салезій Потоцький виділив ченцям 60 тисяч злотих на зведення нового храму та келій. У грудні 1772 року було завершено проект нових споруд монастиря та церкви. Нагляд за будівництвом проводив  чернець-архітектор, який спеціально прибув з  Константинополя. Вже 1775 року над давніми печерами було зведено нову барокову церкву, яку теж назвали на честь Св. Миколая.

Першим ігуменом монастиря став отець Епіфаній Ляхоцький.

Після встановлення в Галичини влади Габсбурґів, за наказом Відня, було закрито більшість монастирів обох католицьких обрядів. Храм  Св. Миколая було перетворено на костел. Римо-католики тут господарювали до великої пожежі 1891 року. Ремонтувати знищений вогнем храм вони не стали і незабаром почали зведення згаданого тут неоготичного костелу.

У відродженому храмі

Храм простояв пусткою понад століття. Відбудовувати святиню розпочали щойно 1994 року. На сьогодні процес реставрації майже завершено.

Від храму з печерами відкривається чи не найгарніша панорама Струсова.

Фото – Zbruch