Абстракціонізм по-тернопільськи
Ще порівняно недавно на стіні над сходами в районі мосту в парку «Топільче» було зображення синього корвета. Може, й не бозна-який шедевр і, можливо, не зовсім гармонійно із зеленню парку, та все ж доволі патріотично. Так би мовити, шматочок мариністики, перенесеної в лісостепову зону, що віє прохолодою в спекотну пору. Нагадування про те, що держава наша, попри всі негаразди і втрати останніх часів, все ще залишається морською. Віддушина для прихильників реалізму в мистецтві. І головне – зовсім не відразливо для ока.
Абстракціоністський ребус, що з’явився з чиєїсь «легкої» руки на місці ошатного корвета, особисто мені, як не намагаюся, не до снаги розв’язати. Підозрюю, не лише мені. А заразом і встановити, хто це: ранній Далі? Чи пізній Пікассо? Чи навпаки: пізній Далі? Ранній Пікассо? І що зображено на стіні-полотні? Загалом, це широкий простір для усіляких психоделічних екзерсисів, імітації наркотичного трансу чи просто сп’яніння до стану риз. Комусь у розпливчастих зображеннях на стіні можуть привидітися перевернута голова кроля, хвіст кита, розпластана на морському березі медуза чи амеба перед фазою поділу; хтось зауважить даму в сукні моди ХІХ століття; ще хтось запримітить ознаки фалічного символу. Інші ж просто бурчать і осудливо хитають головами. Воно б, звичайно, нічого — часи відвідин Нікітою Хрущовим виставок авангардистів і його бурхливої реакції на їхні твори («Дерьмо!», «Мазня!»…) давно канули в Лету. І «обурена громадськість» не кидається замащувати те, що їй не подобається, свіжим вапном чи кізяком. Про таку свободу творчості, як нині, не міг і мріяти Остап Бендер, коли створював свій епохальний шедевр «Сіяч, що розкидає облігації». Пригадуєте, як він аргументував свою позицію, коли члени агітбригади теплоходу «Скрябин» гуртом висаджували новоявленого випускника ВХУТЕМАСу на берег? («Так, я бачу світ інакше! Я взагалі за умовне мистецтво! То давайте ж сперечатися!»). Подискутувати великому комбінаторові тоді не дали й довелося йому свою енергію спрямовувати на організацію шахового турніру в Васюках, пише nova.te.ua.
Нинішніх художників, на щастя (а, може, й на жаль), ніхто не обмежує у творчій свободі. Тому кожен з них, теоретично, може експонувати свій черговий незрівнянний chef-d’œuvre там, де йому заманеться. Тільки, може, трохи надто сміливо й передчасно було отою фантасмагорією в стилі раннього (пізнього) Далі (Пікассо)… та й межи очі невтаємниченій в канони абстракціонізму місцевій публіці? Вона вже звикла була до корвета, а тут — на тобі…