«Це була дорога з пекла»: до Тернополя переїхали працівники Маріупольського технікуму

Працівники Маріупольського технікуму врятувалися з пекла та поновили роботу в Тернополі. Їх історію розповідають на фейсбук-сторінці соціального проєкту «Пліч-о-пліч».

Олена Верескун до повномасштабного вторгнення працювала методисткою Маріупольського електромеханічного технікуму. Разом із чоловіком, який переніс інсульт, жінка залишалася в Маріуполі ще майже місяць від початку вторгнення росіян до міста. Чоловік обмежений у русі, тож виїхати з ним було неможливо. Заради них у Маріуполь приїхали племінники чоловіка, які вивезли їх з міста. Подружжя прожило спочатку місяць у Тернопільській області, а згодом перебралося до самого Тернополя.

26 березня ми їхали з Маріуполя по вже майже неіснуючому місту. Дороги, будівлі… було дуже багато руйнувань, лунали вибухи та постріли, це була в прямому сенсі слова дорога з пекла, – пригадує пані Олена.

Колектив технікуму, де вона працювала, довго не міг зв’язатися з директоркою закладу. Аби зберегти навчальний заклад та розуміти, що відбувається із викладачами й учнями, було ухвалено рішення призначити Олену Верескун виконувачкою обов’язків директорки.

Разом із колегами жінці вдалося відновити онлайн-навчання уже з 12 травня. Вони встановили зв’язок із понад половиною учнів і викладачів. Ті, хто мали можливість, а це більше ніж половина, продовжили навчання онлайн. Але є і ті, хто не зміг виїхати і досі залишається в Маріуполі. 

За словами пані Олени, продовження діяльності технікуму стало можливим завдяки допомозі місцевої громади і, зокрема, Тернопільському фаховому коледжу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя.

«Я просто прийшла до директора коледжу і розповіла про наш технікум.Він допоміг із документацією, з усіма організаційними питаннями, з виплатами заробітної плати нашим викладачам. До того він допоміг нам із чоловіком і деяким нашим колегам із прихистком – надав можливість зупинитися в гуртожитку від коледжу. Місцевий центр реабілітації розробив і надав чоловікові індивідуальний курс реабілітації після інсульту. Ми зрозуміли на своєму прикладі, що лікують не лише ліки, а й ставлення людей до твого горя, – каже Олена Верескун.

Жінка пригадує виїзд із Маріуполя:

Через кожні 10–15 метрів стояли ворожі блокпости і на кожному нам казали: «Щасливої дороги». «Щасливої дороги» вимовляли люди, які зруйнували вщент усі наші життя, наше місто, вбили наших людей. Коли ми доїхали до першого нашого українського блокпоста, у мене неконтрольовано потекли сльози, я вийшла з машини і мені дуже хотілося в прямому сенсі слова цілувати українську землю. Може, це звучить банально, але в мене було саме таке щире бажання.

Олена Верескун каже, що, як і мільйони українців, має невизначене майбутнє, проте ту підтримку, яку їй надали в Тернополі, пам’ятатиме все життя. 

Читайте також: «Російський чобіт пройшовся і в моїй квартирі», - жителька Маріуполя, яка переїхала до Тернополя.

Фото UA: Пліч-опліч