Чому Бальзак назвав Вишнівецький палац Волинським Версалем?

Говорити про це місце без бодай помірного пафосу не випадає. Вишнівецький палац, архітектурна пам’ятка XVIIІ століття, побудований в екзотичному для Волині французькому стилі раннього бароко, зберіг свої принади та пишноту.

Спершу – для оборони

Наближаючись до нього, відчуваєш велич споруди. Ось магаломатична в'їзна брама. Проминувши її, стаєш перед головним входом у палац і здається потрапляєш у камерний світ давності. Я побувала тут сонячного дня, тому будівля лишилась в пам'яті легкою та наповненою світлом. Але то більше про настрій, а тепер до історії.

Екскурсію палацом провела наукова працівниця Вишнівецького відділу Національного заповідника «Замки Тернопілля» Любов Шиян. Вона розповіла, що з початку ХV століття це була земля князів Вишневецьких. Важливість Вишнівця полягала в тому, що через нього проходи шляхи татаро-турецьких набігів. Території потребували охорони, а Велике князівство Литовське, а потім Річ Посполита не могли розробити єдиний проект захисту земель, тому цим займались місцеві магнати. Теперішній палац розміщений на місці оборонного замку, збудованого дідом Дмитра Байди Вишневецького Дмитром Корибутом. Пізніше Вишнівець став духовним і культурним центром роду — для його представників було важливо підкреслити давнє коріння на цій землі. Після смерті останнього чоловіка в роду палац перейшов до Мнішеків, котрі теж багато вклали у його розвиток.

Найкраща бібліотека східної Європи

— Нашою першою метою, тільки-но створили історико-архітектурний заповідник, було просто зберегти палац, а за можливості пристосувати його до потреб туристів. Сьогодні маємо масштабніше завдання – організувати меморіальний музей великого роду князів Корибут–Вишневецьких. Ці люди творили тут не лише власну історію і не лише історію України, а й європейську. В Європі рід Вишневецьких був відомий навіть після того, як припинив існування. А Вишнівецький палац тривалий час був знаним культурним центром. Про його велич свідчить те, що побувавши тут в 1848 році, Оноре де Бальзак назвав його Волинським Версалем. У палаці була найкраща у східній Європі книгозбірня. Нині її частина зберігається у Національній бібліотеці України імені Вернадського у Києві. А ось у самому палаці від неї нічого не залишилося, — розповідає пані Любов. — Нині триває робота над відновленням інтер’єрів. Робимо це на основі інвентарів, описів, світлин. Це вкрай складна та клопітка робота. Її ускладнює те, що під час Другої світової війни палац зазнав значних руйнувань. Потім його відремонтували, однак не дбаючи про збереження автентичності. Через перебудови порушено планування. Приміром, висота приміщень тепер нижча в середньому на два метри.

Король, претенденти на корону, старости

Любов Шиян каже, що коли починали відновлювати інтер’єри палацу, міркували, чим наповнять ці три тисячі квадратних метрів. Але допомогли провідні музеї України. Зокрема, Львівський історичний музей передав історичні портрети, Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства Національної академії наук України — колекцію меблів. Тож нині тих, котрі заходять до палацу, вітають представники роду, а, коли пані Любов розповідає про Корибут–Вишневецьких, то дивишся на героїв історій. У цьому роді було багато можновладців: один король Речі Посполитої, два претенденти на корону, сім старост, 12 воєвод, два коронних гетьмана.

Ми минаємо зали, занурюючись в атмосферу минулого. У першій — сакральні об’єкти, котрі реставрували співробітники заповідника.

— У багатьох храмах Волині зберігаються давні речі, що потребують допомоги. Приміром, ось ця дерев’яна ікона потрапила до нас забрудненою, вимагала реставрації. Коли пристували до роботи, виявили, що під зображеням позаминулого  століттям є давніше, чиє створення датують XV століттям, — каже наукова працівниця. — А ось це — плащаниця початку XVIII століття із китайський шовку. Над нею працювали два роки, відтворюючи пофрагментно.

Естетика побуту 

Окреме слово про меблі. Вони вражають тонкою роботою, вишуканістю. Своїм виглядом розповідають про тогочасний уклад і характери. Можна не лічачи хвилин, подовгу розглядати візерунки, фактуру, змінювати масштаб баченого, — і це не набридає. Кожна така річ — ужитковий витвір мистецтва, свідчення того, що її власники розуміються на естетиці. Такі меблі були репрезентацією їхньої влади, заможності, естетичних вподобань та культурного рівня.

Пані Любов тим часом розповідає історії предметів, з якого матеріалу вони виготовлені, для чого слугували, звертає на особливості. Приміром, пояснює, що ширму кінця XVII століття використовували, аби захиститись від перетягів —обігріти великі палацові приміщення в ті часи було важко. Щедро інкрустовані делікатні китайські шафки використовували радше як естетичний, ніж функціональний об’єкт. У секретері XVII століття зберігали цінні паперів та невеличкі колекції мистецтва. А ось коштовностей у таких секретерах не було. На першому поверсі був скарбець, де тримали все те, чим дорожили. Але для Корибут–Вишневецьких, підкреслює пані Любов,  найдорожчим були речі предків — вони зберігали навіть їхню одежу.

Помалу ми проминаємо зали, виходимо на терасу, звідки відкривається вид на Старий Вишнівець. Заходимо у парк, закладений 1731 року за французьким проектом, свого часу він був одним із найкращих зразків садів бароко. В останній чверті XVIII століття сад знищили, перепланувавши на пейзажний парк за проектом ландшафтного архітектора Діонісія Міклера. До речі, нині в парку ростуть майже чотириста вікових дерев.

…Так закінчилась мандрівка, яка залишила по собі багато вражень.

Анна Золотнюк