Чому жахи та фентезі захоплюють? Розмова із тернопільським письменником Андрієм Гулкевичем

Тернопільський письменник Андрій Гулкевич працює у жанрах фентезі, жахів і пригодницької літератури, адміністратор української спільноти, що присвячена фентезі та жахам, за фахом адвокат, захоплюється музикою та історією. 

Цими днями вийшла його третя книжки “Кров Крихдему”, написана в стилі фентезі, котра продовжила “Падіння орла”, видане три роки тому.

Я поспілкувалась із Андрієм Гулкевичем про те, що спільного у фентезійного та реального світу, чому в написанні книжок стають в пригоді знання з теорії держави та права, а також про містичні об’єкти Тернопілля.

— Скільки тривала робота над “Кров’ю Крихдему”?

— Орієнтовано рік. Рукопис здав видавництву приблизно в кінці 2018 року. Влітку минулого року книжка вже була готова до друку, планувалось, що “Кров Крихдему” вийде до Форуму видавців, проте через певні технічні аспекти видавництво не встигло відправити у друк книжку, усе перенесли на цьогорічний Мистецький арсенал, однак розпочалася пандемія, тому все знову відклалося.  

— В анотації новинки значиться: “Зі здобуттям Аргату кривава війна не завершилася. З Півночі розпочав похід на Крихдем старий ворог, котрий давно чекав нагоди проявити свою силу. Дейлар долучився до війська принца Дунстана — спадкоємця престолу Крихдему. Дві великі армії зійшлися на полі битви, покликаної вирішити долю всього Весперу…”. Попри екзотичні імена, ситуація знайома й події перегукуються — принаймні за бажання можна знайти паралелі — з тим, що відбувається у реальному світі. Розкажіть, як ви творите свій літературний світ? 

— Будь-який фентезійний світ, як на мене, є своєрідною авторською рецепцією історії, певних культурних явищ і спробою змоделювати альтернативний розвиток подій. Почасти автори використовують власні досвід чи знання. Десь так і зі мною. Маючи певний багаж знань, пробую з нього зліпити щось цілісне, що може перерости в твір. 

Усе розпочинається з ідеї, потім приходить сюжет, а третє, найважче — розпочати писати й завершити. Водночас не треба забувати, що фентезі доволі різноманітне — воно не лише про лицарів та чаклунів. Існують такі твори, де взагалі відсутні чари чи звичний героїзм, наприклад трилогія “Ґорменґаст” Мервіна Піка, про яку рідко говорять, а українські видавництва ще не встигли її перекласти та опублікувати.

— Скільки реального у “Крові Крихдему”? 

— Є трохи, проте радше в історичному контексті, ніж сучасному. 

— Якими засобами офентезійнюєте дійсність? 

— Вживляю знайомі ситуації чи явища в інше середовище.

— Література дає можливість розставити все на свої місця, і, коли не покарати негідників, то бодай показати, що їхня поразка можлива. Що для вас важливо показати у творі? 

— Не знаю, чи завжди література розставляє все на свої місця. Вона радше намагається в тій чи іншій мірі показати дійсність з усією її жорстокістю і безглуздістю, але водночас із рідкісними, але цінними епізодами радості або щастя. 

Будь-який жанр має свої кліше, тож вони можуть проскакувати в моїх творах, але водночас я намагаюся не забувати, що все буває значно складнішим, жорстокішим і безжалісним, ніж видається на перший погляд, тож не завжди треба карати поганців. Вони часто перемагають, але від того їх життя, напевно, не стане щасливішим. 

— До речі, як фах юриста впливає на вашу творчість? 

— Позитивно. Коли працюю над творами, де маю справу з державами чи іншими організаціями, в пригоді часто стає знання таких дисциплін, як “Теорія держави і права”, а також “Історія держав та права”. Без них важко створити цілісну та реалістичну державу. Розуміння законів і права, зокрема Середньовіччя чи іншого періоду історії, неабияк допомагає. Часто люди думають, що правителі чи полководці завше володіють абсолютною владою, що є хибним, оскільки важливіший не той, хто носить корону чи скіпетр, а ті чи той, хто поруч із ним. 

— Ви працюєте з фентезі та жахами. Як вважаєте, чому людей завжди цікавить надреальне та непоясненне? 

— З різних причин. Читання книжок таких жанрів — цікаве дозвілля. Вони розвивають уяву та, ймовірно, дають непогану поживу для розуму. Водночас автори, котрі працюють в жанрах фентезі та жахах, часто-густо у творах пояснюють походження того чи іншого явища, а також як давати з ним раду. 

— Ви давно цікавитесь цими жанрами. Чи є риси, котрі відрізняють українське фентезі від закордонного? 

— Гадаю, так. Насамперед у наших авторів відображена наша реальність. Також низка творів присвячені становленню (під різними шатами) України, оскільки реально незалежної держави в українців не було дуже довго. Крім того, у нас доволі популярна тема попаданців, яка була типовою в США у 20-60-их роках минулого століття.   

— На письменника впливають обставини, в яких він працює, як вважаєте, Тернопіль — містичне місто? Які місця в ньому можна використовувати, щоби надихатись на створення фентезі чи жахів? 

— Трохи є. Проте найважливіша містика захована на території області. На її землях є чимало зруйнованих старих замків, палаців тощо, про які не так багато знаємо, принаймні, завше хочеться дізнатись більше. 

Зараз я працюю зі співавтором над історичним романом, де присутній елемент містики, але під містикою тут маю на увазі певну таємницю чи загадку, те, що не можемо пояснити логічно через брак інформації, тобто не йдеться про якусь надприродну річ. Звичайно, сей історичний роман радше поки ідея, але ми зібрали цікаві джерела, тож рік чи два і, думаю, твір вийде друком. 

Щодо натхнення. Правда в тому, що надихати може будь-що, навіть якась дрібниця чи буденна річ. Се може бути незнайомець чи незнайомка, що проходять повз, якась ситуація, що трапилася на вулиці, звичайно, — надихати може й саме місто.  

Анна Золотнюк

Фото надані Андрієм Гулкевичем