«Чорні» ігри на Тернопільщині
Продовжується конфлікт між жителями міста та спробою забудови на місті дитячого майданчика. Після зникнення качель і гірок (по непідтвердженній інформації - встановлених за кошти міської ради) у вівторок 29.08.2017 р. зранку представники забудовника, пригнали техніку і спробували розпочати будівельні роботи. Жителі сусіднього будинку попросили показати відповідні дозвола, проте не побачивши їх - викликали поліцію і представників міської ради. Так як документів на початки робіт не виявилось, поліція заборонила проводити будь-які роботи до вияснення... Пропонуємо вашій увазі журналістське розслідування по даній темі, пише info.berezhany.
Спроба журналістського розслідування
Чи був у справі забудови дитячого майданчика біля костелу на вул. Лепких у Бережанах, як казав Станіславський, «наскрізний задум»? – запитують читачі соцмереж. Думається, був. І ось його ходи: спочатку надати Р.Фанзі в оренду автобусну зупинку, потім – дозвіл на добудову до неї торгового павільйону, далі – прикриваючись автобусною зупинкою, як буцімто, об’єктом нерухомості, що належить заявникові, і соваючи її площадкою, без внесення змін до генплану, без громадських слухань, без земельних торгів перемістити пляц туди, «куди треба». Задумано – зроблено!
1.
У захваті від цієї власної ідеї, автобусну зупинку міська рада надала в оренду як приміщення (а там – дві труби, перекриті шифером), «враховуючи …той факт, що дані приміщення використовуються виключно заявником» (свят-свят, і це – про автобусну зупинку, місце загального користування!)
Наївному читачеві таке рішення може видатися абсурдним. Бо, здавалось би, навіщо чоловікові автобусна зупинка, за яку щомісячно треба платити орендну плату, а зиску від цього не мати ніякого? Хіба що з приїжджих із Мечищева, Вільховця і Раю при виході з автобуса брати плату за право ступити на неї ногою…
Але тоді в чому зиск міської ради? В матеріалах сесії жодних обґрунтувань нема.
Це вже згодом з’ясувалося, що сама автобусна зупинка – фантом: її нема за документами, бо її місце не відповідає вимогам Державних будівельних норм (ДБН) – не витримано розрив не менше 20 м від перехресть. Чий підпис під дозвільними документами? Міського голови В.Музички, за іронією долі, колишнього начальника ДАІ, який про статус автобусної зупинки і вимоги ДБН, звичайно, мусів знати.
Але навряд чи оренда була проявом благочинності. Видається, це рішення повинно було зіграти роль наперстка над автобусною зупинкою, переставляючи який мали «пустити тумана» депутатам і міщанам та перетягнути пляц (бо ж – добудова!) у потрібне замовнику місце – на дитячий майданчик. А ще, видається, автобусна зупинка як громадський об’єкт, за задумом авторів ідеї, мала допомогти уникнути земельних торгів…
2.
Далі – за планом. Міська рада щиро дає Р.Фанзі дозвіл на перенесення орендованої автобусної зупинки і… 68 кв. м пляцу збоку – для добудови торгового павільйону. Чому 68, а не, скажімо, 50 чи 70 – невідомо. Утім, зверніть увагу: рішення мало й ознаки «соломонового» – передбачало пошук земельної ділянки для перенесення автобусної зупинки на вул. Лепких без конкретної прив’язки до якогось місця, тобто вздовж усієї вулиці Лепких – від фарного костела до виїзду з Бережан у напрямі с. Рай. Очевидно, основною вимогою до такої земельної ділянки мало бути те, що вона відповідала б вимогам уже згаданих ДБН. На цьому клаптику біля костелу такого місця не було!
Але, як кажуть, коли не можна, а дуже хочеться, то… Невдовзі знайшлася львівська приватна контора з такою архітектурною назвою як «Ярко і К», яка, певно, зваживши, що автобусні зупинки згідно з вимогами ДБН не можна розміщувати ближче 20 м до перехресть, намалювала пропозицію перенести автобусну зупинку … на саме перехрестя – у торець вул. Академічної! Далі – ще геніальніше: на титул цієї пропозиції вдарив печатку і поставив підпис погодження головний обласний архітектор В.Харченко (при цьому, вочевидь, перевищуючи свої повноваження, бо погоджень ні міського, ні районного архітекторів не було, і, вочевидь, «забувши» про вимоги ДБН). Пояснити таку поведінку поважного чиновника ОДА важко, якщо не звернути уваги на підпис на штампі під одним із креслень, яке з пропагандистською метою було оприлюднене забудівником у соцмережах. Читаємо: «Виконав: А.Харченко». Впадає в око, що в розробника проекту і начальника управління містобудування та архітектури Тернопільської ОДА одинакове прізвище…
Але і це ще не все. У цих же своїх «Пропозиціях…» львівські архітектори позначають хрестиками три клени, які хоча й утримували насипний берег під існуючим житловим будинком №5А на вул.Лепких, але заважали б новій будові. Висновок був очікуваний – «підлягають зрізуванню», що згодом з успіхом і допомогою того ж Р.Фанги (мабуть, ще один збіг – як випадкового добродія, не як замовника!) було реалізовано. Закрадалася підозра, що тут готують будівельний майданчик. Але це було дещо пізніше…
Правда, в одному з пунктів своїх пропозицій ПП «Ярко і К» раптом написало: «відтворення історичних елементів благоустрою скверика». Так-так, саме скверика! Що це було – забулися, іронізували чи просто збиткувалися, – невідомо. Але на цьому варто зупинитися детальніше.
Справа в тому, що виділенню пляцу мало передувати уточнення цільового призначення, категорії земель під ним, щоби з’ясувати – можна забудовувати цю земельну ділянку чи в принципі не можна.
Чому уточнити? Бо чинний генплан міста зразка 1995 року настільки узагальнюючий, що не розрізняє, скажімо, зелених зон. А пляц лежав саме в зеленій зоні – у скверику. Про сквер заїкнулося і ПП «Ярко і К», факт його існування могла підтвердити перша-ліпша інвентаризація цієї ділянки.
А далі – міська рада мала би визнати територію зеленою зоною і за проектом землеустрою віднести до так званих земель рекреаційного призначення, як це й передбачено ст.ст. 50 та 51 Земельного кодексу України.
Але визнання зелених зон зеленими зонами і віднесення їх до земель рекреаційного призначення було б автоматичною забороною їх забудови! Це витікає зі ст. 52 Земельного кодексу України, цього вимагає уже згадуваний ДБН 360-92. До того ж, із початку 2011-го діє Закон України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах»…
Ні, міський голова не пішов цим шляхом. Чому? Бо хіба можна було визнанням зеленого зеленим «зв’язувати собі руки»?..
3.
Як наслідок – 29.01.2013 р. міська рада прийняла рішення про надання в оренду Р.Фанзі земельної ділянки площею 68 кв. м для перенесення орендованої автобусної зупинки з добудовою торгового павільйону на вул. Лепких у м. Бережани. Зауважте: мова йшла про перенесення автобусної зупинки з одного місця, на якому вона не відповідала вимогам ДБН, на інше місце, яке також цим вимогам не відповідає. Утім депутати проголосували – свідомо чи несвідомо, а міський голова вдарив печатку!
Другий наперсток був виставлений.
Проголосували депутати, повторюся – без внесення змін до генплану, без розроблення містобудівної документації, зокрема детального плану території на цю земельну ділянку, без оголошення громадських слухань, щоби, бува, не дізналися передчасно мешканці сусіднього будинку, зрештою не на конкурсній основі, тобто без земельних торгів, а адресно – «тому, кому треба». Проголосували, вочевидь, розуміючи, що риття будівельного котловану може спричинити зсув насипного грунту від суміжного 4-поверхового житлового будинку і завдати шкоди самому будинку, що, даючи дозвіл на будівництво торгового павільйону, прирікають на знищення єдиний у цьому мікрорайону дитячий майданчик. Зрештою, затвердили проект землеустрою навіть без його розгляду як цілісного документа – лише за витягом із нього!
Панове, а може в нас із депутатами щось не те? Може, щось пороблено, бо як інакше пояснити, що перед виборами вони так завзято клялися в «покращеннях» рідного міста, в любові до «малого українця»-бережанця? При цьому клялися і поодиноко, і партіями… Де ви зараз, панове? Де ваші партії – ті, що «за народ»? Висловіть свою позицію, бо, вибачте, свідомо чи ні, але й ваші депутати піднімали руки «за» – за допущення ризику руйнування 4-поверхового житлового будинку, за ліквідацію зеленої зони в історичній частині міста, за знищення дитячого майданчика.
Утім, вибачте за ліричний відступ, бо, розумію, що надарма просити німого заспівати. Особливо, якщо нові вибори ще не завтра…
4.
До речі, депутатам–любителям історико-архітектурности Бережан варто знати й таке: 4 висновки (Тернопільської обласної комунальної інспекції охорони пам’яток історії та культури від 4.04.2012 р. №1718, Управління містобудування та архітектури Тернопільської ОДА від 17.05.2012 р. №01-13/391, комісії з розгляду питань, пов’язаних з погодженням документації із землеустрою, від 29.11.2012 р. №91 і навіть славнозвісного ПП «Ярко і К») зазначали, що ця земельна ділянка знаходиться в комплексній охоронній зоні пам’яток архітектури центральної частини м. Бережани і в межах історичного ареалу м. Бережани, що зумовлює особливий характер її використання, який згідно з п.4 ст.33 Закону України «Про охорону культурної спадщини» потребує погодження Міністерством культури України.
Однак жодних погоджень ні ДІАЗ, ні Міністерство культури України не надавали. Правда, ДІАЗ не давав і заперечень…
Утім обласна комунальна інспекція охорони пам’яток історії та культури видала припис №120 від 4.07.2012 р., яким попередила і Р.Фангу, і міську раду, що такі земельні ділянки відводяться лише за умови проведення попередніх археологічних досліджень перед початком земляних робіт. 18.07.2012 р. припис в інспекції отримав розробник проекту землеустрою В.Сиротюк (і знову співпадіння – отримав за дорученням Р.Фанги, посвідченим міським головою В.Музичкою 4.02.2012 р., тобто в суботу, хоча такі доручення зазвичай – справа нотаріусів. Та й на документі реквізити його реєстрації в міській раді не вказані). Утім чи доніс В.Сиротюк отриманий припис до районної архітектури?..
Чому до районної архітектури? Бо 26.02.2015 р. в.о. начальника відділу архітектури та містобудування Бережанської райдержадміністрації В.Сидорович видав Містобудівні умови та обмеження для проектування будівництва магазину (так-так, уже магазину, а не торгового павільйону!) з влаштуванням автобусної зупинки, де в п.12 «Вимоги щодо охорони культурної спадщини» вказано: «немає». Але про це – пізніше.
5.
Між тим ще був один крок – перетягування пляцу від вул. Лепких у створ житлового будинку.
9.10.2014 р. сесія міської ради, враховуючи «уточнені» пропозиції вже відомого нам львівського ПП «Ярко і К», залишаючи автобусну зупинку впритул до вул. Лепких навпроти перехрестя з вул. Академічною, перемістила пляц у створ сусіднього житлового будинку на вул. Лепких 5А.
Тобто, міська рада змінила цільове призначення наданої земельної ділянки – змістила і «відірвала» ділянку забудови від автобусної зупинки (а земля первинно надавалася для перенесення автобусної зупинки і вже тоді – з добудовою торгового павільйону!), надавши їй інший статус – окремої будови, що суперечило всім попереднім рішенням.
Що після цього маємо? Зовсім іншу, як кажуть архітектори, ситуаційну схему. По-перше, якщо раніше згідно з рішенням №606 від 29.01.2013 р. на «наданих» 68 кв. м повинні були розміститися перенесена автобусна зупинка і добудований до неї торговий павільйон, то тепер 68 кв. м уже значилося як площа лише під павільйон – без автобусної зупинки. По-друге, переносячи «об’єкт» у створ сусіднього житлового будинку, сесія переводила її зі статусу добудови до автобусної зупинки, під що, власне, й надавалася земельна ділянка, в цілком окрему будову. Тобто, навіть якщо умовно припустити, що сесія раніше таки дала Р.Фанзі пляц, то цей пляц був фактично інший (за площею) і в іншому місці (за координатами)!
Так появився третій наперсток – над відокремленою автобусною зупинкою.
Після цього стало зрозумілим, що тема «перенесення автобусної зупинки» була лише прикриттям іншої, центрової теми – «перетягування пляцу» на те місце, «куди треба».
6.
Посилаючись на рішення №606 від 29.01.2013 р. В.Музичка підписує з Р.Фангою договір оренди земельної ділянки площею 68 кв. м, у якому вказує, що землі, на яких розміщений пляц, належать до земель …комерційного використання і їхнє цільове призначення – для будівництва й обслуговування будівель торгівлі. Скверика як не було!
Коли саме підписав голова цей «папір», установити важко – на договорі нема ні номера, ні дати. Правда, для порядку Державний реєстратор районного управління юстиції, до якого за реєстрацією речового права на нерухоме майно, що витікає з цього договору, звернувся заявник, про всяк випадок, записав, що міська рада видала цей договір 30.01.2015 р., тобто в день звернення до нього орендаря…
Утім, судячи з посилання, договір, вочевидь, був укладений на оренду т.зв. «старої» земельної ділянки, розміщеної впритул до дороги, а не в створі житлового будинку на вул. Лепких, 5А – ще не «уточненої» рішенням міської ради від 9.10.2014 р. №1008.
Видається, саме такий договір зареєстрував Державний реєстратор районного управління юстиції і 2.02.2015 р. видав гр. Р.Фанзі витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за №33032819 – на «уточнену» земельну ділянку.
7.
І ось знову – до районної архітектури. Як уже згадувалося, 26.02.2015 р. органом архітектури та містобудування райдержадміністрації видано Містобудівні умови та обмеження щодо будівництва магазину (?!.), правда – таки з влаштуванням автобусної зупинки. При цьому в документі є посилання на Генеральний план забудови м. Бережани, що розроблений у 1995 року і затверджений міською радою 14.04.1995 р., хоча у генплані забудова зеленої зони з дитячим майданчиком біля житлового будинку на вул. Лепких, 5А не передбачалася.
А далі – ще цікавіше: наміром забудови в Містобудівних умовах вказано «Будівництво магазину», хоча в рішенні міської ради від 29.01.2013 р. №606 земельна ділянка надана для перенесення орендованої автобусної зупинки з добудовою торгового павільйону, що дало змогу Р.Фанзі замовити проект капітальної будови, а не павільйону. Адже згідно з вимогами ДБН В.2.2-2.3:2009 павільйон – торговельний об’єкт полегшеної конструкції.
Площа забудови 68 кв. м, яка згідно з рішенням міської ради від 29.01.2013 р. №606 включає площу перенесеної автобусної зупинки разом із добудованим торговим павільйоном, у Містобудівних умовах подається лише як площа забудови магазину.
І найцікавіше. Гранично допустимою висотою будівлі в Містобудівних умовах вказано 12,8 м, що, по-перше, є дивним як для павільйону, і, по-друге, в декілька разів перевищує висоту, вказану в історико-містобудівному обґрунтуванні, затвердженому рішенням міської ради від 26.04.2012 р. Але на підставі цієї «умови» уже проектовано два варіанти капітального багатоповерхового будинку – цоколь, два поверхи і мансарда – на місці нинішнього дитячого майданчика. Те, що нині забудівник видає за одноповерхову будівлю, – нагадує «пускання туману», настільки подібне на «задрапований дашком» цоколь цієї майбутньої багатоповерхівки. Бо інакше навіщо для одноповерхової будівлі, навіть капітальної, а не полегшеної конструкції, півтораметрові бетонні подушки під усім периметром фундаменту? А вони передбачені проектом…
Про те, що в Містобудівних умовах вимог щодо охорони культурної спадщини нема, ми вже згадували.
8.
Стежачи за тим, як тасували наперстки, і знаючи, що нове місце будови «переповзло» на дитячий майданчик, чи можете ви вгадати, де в остаточному варіанті мала би бути багатостраждальна автобусна зупинка, з якої все починалося? Правильно, автобусна зупинка має залишатися внизу – там, де вона стоїть і нині. Зрештою, а кому вона була потрібна? Мавр справу зробив. Мавр таки вміє грати в наперстки…
Утім, якщо всі ці «протягнені» рішення сесій, замовні обґрунтування приватних конторок, підписи окремих залежних посадовців є проявом дбання про місто, то тоді що таке «дерибан»? Утім, це вже предмет не журналістського розслідування…