Давні тернопільські дещиці під захистом винограду (фоторепортаж)

Обожнюю дикий виноград: чи говоримо про його зелене буяння влітку, чи про безлистий зимовий стан, він додає чогось баченому.

Чого саме? Взимку нагадує про тлінність — здається, в його пагонах життя завмерло. Влітку приховує деталі та захоплює територію — таке собі вакхічне прославляння життя. Власне, можливо, саме нагадування про циклічність й вічне повернення важить. Інакше чого б древні так палко кохали символи, що нагадували їм про прихід сприятливих періодів та скінченність несприятливих.

Але зрештою я ж не про те, а про дикий виноград у місті. Колись його було значно більше. Тепер — менше. Тож його залишки привертають увагу. Те, як вони прикрили двері на Дивізії Галичина, як приховують деталі ліпнини на Татарській, як вплелись в огорожу на Федьковича.

Анна Золотнюк