Давній замок на Тернопільщині має нині своє свято

 Свято замку відзначають сьогодні у Теребовлі

Як вже повідомляв «ТЕРЕН» ТУТ і ТУТ, у рамках свята замку заходу також пройде VІ регіональний фестиваль мистецтв «Забави у княжому місті».

Нинішня подія у Теребовлі – частина загальнообласної програми, за задумом якої такі дійства проходитимуть у різних замках області. Нагадаємо, свята замків вже відбулися у Збаражі, Кременці,  Бережанах, Сидорові, Скалаті.  Після Теребовлі естафету прийме Чортків. Тут свято замку заплановано провести  24 липня.

Сьогодні ж зробимо невеличкий екскурс в історичне минуле замку,  на території якого відбувається нинішня подія у Теребовлі.

…Навіть важко сказати, коли відбулося моє перше знайомство із замком у моєму рідному місті – Теребовлі, де під Замковою горою ще зберігся будинок, де я народився. Замок для мене був не просто давньою, знищеною часом і людьми спорудою. То – своєрідна, невід’ємна часточка дитинства і юності. Адже із нею, Замковою горою і самим замком на ній, стільки пов’язано спогадів… Дитячі ігри «у війну», «індійців», хлопчачі спроби перенести на територію фортеці фрагменти із пригодницьких книг… А потім - замок, крута стежка до нього, тінисті липові алеї ставали для мене і моїх ровесників місцем перших підліткових побачень. Скажу, ще тоді, у дитинстві, кожне відвідування фортеці, яку ми часто називали – «крепость», перетворювалось на зустрічі із невідомим минулим, про яке ми не так вже і багато знали.

Але, напевно, перший серйозний екскурс в історію Теребовлянського замку для мене провів мій батько. Людина багатогранних інтересів – вчитель, географ, історик, краєзнавець, філателіст й нумізмат, філокартист,  пристрасний книголюб і мистецтвознавець, він першим в області опублікував у районній пресі історичну розвідку про Теребовлю та її замок. Знавець польської, німецької мов, батько систематизував різні відомості про замок, зібрані в архівах Львова, Тернополя, Києва.  Так ось, саме від батька я вперше дізнався про історію Теребовлянського замку, яка має витоки ще з часів князювання Василька, тобто, з XI століття. Археологи припускають, що вже тоді Замковій гора, на якій стояв княжий палац, була неприступною. Із трьох боків вона омивалася Гнізною, а з четвертого – її притокою Пичинією. Згодом, у 1241 році княжий осідок було зруйновано. В 1534 році каштелян краківський Анджей Тeчинський розпочинає будівництво нового замку. Було відремонтовано мури, споруджено дерев’яний палац та господарські приміщення. Замкові стіни були як кам’яні так і дубові. Тоді замок мав тільки одну вежу – сторожову. У внутрішньому дворі були будинки з підвалами, де зберігалися харчі, вогнепальна зброя. Теребовлянська фортеця не раз боронила Львівське воєводство із східного боку. У 1591 році ним заволодів керівник селянсько-козацького повстання, уродженець Тернопільщини Северин Наливайко. Узагалі, в період 1605 – 1629 років Теребовлянська фортеця зазнавала до двадцяти татарських нападів. Такі обставини змусили королівський уряд додатково виділити кошти для будівництва нової, більш міцної оборонної споруди. І ось, у 1632 році замок набув обрисів, які частково збереглися до наших часів. Замкова будівля зверху мала вигляд видовженого п’ятикутника, вершина якого замикалась овальною баштою-ронделем. А з протилежного боку замок боронили дві вежі – п’ятибічна та чотирибічна. Між собою вони сполучалися високими стінами. Як самі башти, та і мури мали значну кількість бійниць, укріплених тесаним каменем. Збудовані у два яруси, вони були досить зручними для ведення вогню як з гармат, так і з рушниць. Загальна довжина мурів сягала близько ста десяти метрів, ширина – до чотирьох метрів.

На території замку був двоповерховий палац, з підвалами та підземними ходами. До речі, у дитинстві зі своїми ровесниками не раз пролазив у тісні підземні сховища, що виходили на поверхню Замкової гори. Тоді подейкували, що підземні лабіринти ведуть до тутешнього костелу кармелітів й до інших, віддалених від замку храмів. Згодом єдиний вхід у підземелля поступово обвалювався і його замурували.

Історія Теребовлянського замку – це історія неодноразових нападів та мужнього захисту його оборонців. Так, у 1651 році його упродовж дев’яти тижнів тримали в облозі татари, але не могли взяти твердиню. Заволодіти замком пробували й опришки, у 1675 році замок опиняється в центрі подій польсько-турецької війни. Тоді турецькі загони, які очолював Ібрагім - паша, тримали твердиню в облозі не один день. Щораз оборонці відбивали атаки чужинців. Турки задумали підірвати фортецю, заклавши під мури вибухівку. Вибухи, що зруйнували оборонні вали, дещо похитнули віру  в деяких захисників у те, що вони вистоять перед ворогом. Окремі шляхтичі сходилися на думці, що фортецю треба здати. Дізнавшись про зраду, комендант твердині розігнав слабодухих шляхтичів і заявив, що швидше знайде тут смерть, ніж здасть замок ворогові. А згодом на допомогу оборонцям Теребовлянської фортеці підійшли війська короля Яна Собецького і турки змушені були зняти облогу. За іншою версією, виконати вимоги Ібрагіма – паші збирався сам Ян Хшановський. А його дружина, почувши це, схопила два кинджали і вигукнула, що коли це станеться, то одним лезом вона вб’є чоловіка, а іншим - себе. Такий крок підбадьорив оборонців фортеці і вони отримали оборону. Вдячні мешканці міста навіть спорудили мужній жінці фортеці пам’ятник, який після Другої світової війни був зруйнований. Але вже в наш час його було відновлено. Автор – тернопільський скульптор Роман Вільгушинський.

Але повернімося до історичних фактів. Йшли роки, тривали чергові напади і в 1688 році замок зазнав від татарів таких сильних руйнувань, що відновити його так і не вдалося. Фортеця втратила своє оборонне значення і поступилася потужністю відвойованою у 1699 році Кам’янець – Подільській фортеці. Власне, й туди всередині вісімнадцятого століття й було передано усі гармати й іншу зброю, а ті приміщення, які вціліли на території замку, використовувались для міських та земських установ.

Ось така історія Теребовлянського замку. Він – один із 1178 пам’яток архітектури та історії, які нараховуються на Тернопільщині.

І наостанок. У Теребовлянському замку, як і в кожній із давніх пам’яток, що на жаль, дійшли до наших часів у не дуже привабливому стані – подих віків, дух моїх земляків, їхні перемоги і невдачі. То – своєрідні знаки долі мого краю. Темними зіницями амбразурами й колишніми вікнинами дивляться вони у простір і небо вічності. Ніби просять, щоб до них прийти і побути наодинці, осягнути той час, попробувати витлумачити колишні події, відчувши свою національну автентичність й тяглість до минулих часів…

 Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора та з відкритих джерел